Друзі, війна триває ось уже третій тиждень. Уже 17 днів минуло з того самого ранку 24 лютого, який ми будемо пам’ятати усе життя. Спілкуючись з людьми, все більше помічаю, що наші уявлення про війну дещо хибні…

Перше, з чим у багатьох асоціюється війна це з героїзмом. Воно й не дивно, адже більшість інформації про неї ми беремо з кінофільмів. Та це не так.

У війну кудись ці голівудьські супергерої діваються. Де тепер капітан Америка зі своїм щитом? Мовчить. Як і мовчить капітан Європа. До речі, про останнього: в апендиксі золотої орди в прямому ефірі заявляють, що готові після України атакувати і Європу. Та мова не про це.

Війна- це наука… жорстока, кривава, цинічна, але наука. Це в першу чергу логістика. Солдат має бути вдягнутий, нагодованийі відповідно озброєний.

Умови ведення війни у ХХІ сторіччі, дещо відрізняються від наших уявлень про війну у ХХ-му. Нас лякають, що ми воюємо проти другої армії в світі, та тут є кілька “але”.

Перше, не бійтесь кількості. У 1935 році, на момент нападу на Китай, Японія мала 200-300 тисяч солдат проти майже 2 млн. китайців. І незважаючи на майже в 10-кратну перевагу, Китай програв. Тому кількість не вирішує.

Ну і друге. Озброєння. Так, дійсно, наші сусіди дебело виділяють кошти на озброєння, та є одне питання: а звідки у Вас впевненість, що ці кошти доходять куди треба? Я нагадую, що ми маємо справу з країною, де із самого початку вміють дві речі: бухати і красти.

Отже, війна – дуже дороге “задоволення”. І обраховується воно мільярдами доларів. А ще війна – це не лише передова, а й тил. Так ми підходимо до основного меседжу цього посту:

щоб наші воїни боронили нашу країну, щоб вони були одягнуті, нагодовані і відповідно до вимог часу озброєні, їх має цим забезпечити держава. А щоб у неї були кошти – ми всі повинні працювати.

КОЖЕН. Підприємства мають працювати і платити податки. Люди отримувати зарплати, з них купувати товари і послуги, за які держава теж отримуватиме податки.

Усе що зараз відбувається – жахливо. Але ми обов’язково переможемо і все відбудуємо. А для цього нам потрібна працююча економіка. Тому вперед усі на роботу. Беріть свою “зброю” до рук. У когось це ручка, у когось кермо, в когось фонендоскоп… і працюємо!

Тривога і відчай – це наші вороги також.

Слава нашим ЗСУ!!!

Разом до перемоги!!!

“

Олександр Прокопчук, лікар загальної практики – сімейний лікар,

директор КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги (сімейної медицини)”

Читайте також: Олександр Кипич » Подяка друзям із Польщі за руку допомоги