Знову й знову вперто не залишають спокою одні і ті ж думки щодо важливості братерства, підтримки та партнерства. Та й не мають права вони залишати в такий час, особливо коли стаєш свідком справжніх вчинків.

Сьогодні настав час не лише випробування. І не лише для нас, а для всього світу. Цивілізованого, звісно. Настав час чесних відповідей. Час, коли усе штучне відправляється на смітник історії. Як не дивно це не лунало ще б місяць тому, але якраз Україна сьогодні творить нову світову історію, змінюючи порядок денний та усталені норми «взаємовідносин.

А як інакше, якщо повсюдно ми бачимо імпотенцію ООН, м’яко кажучи давно неефективної організації, що перетворилася клуб засідань по інтересам. Прямо як Ліга Націй у 1939-му. Бачимо незрозумілу місію ОБСЄ, котра наче випарувалася кудись. А як інакше? Тут вже по позиціям терористичних «республік», закриваючи очі на все, не поїздиш, по рукам українським воїнам за будь-які порушення своїми звітами не будеш давати. НАТО? Взагалі окрема тема. Могутній блок, створений колись задля колективної безпеки, по суті мав стати міжнародним шерифом на захисті демократії, свобод та цивілізації в цілому. Цю функцію він не виконує. Столтенберг, наче мантру повторює тезу про недопустимість ескалації конфлікту. Якої ескалації, якого «конфлікту»? Такого як в Маріуполі? Сюди ж, до Маріуполя я б гуртом ще Червоний хрест запросив, котрий, як всі згадані вище, треба як мінімум реорганізовувати.

Тим не менше, історія твориться. Уже і зараз. І в ядрі цього процесу саме Україна. Так, на жаль, пов’язано це із нашою особистою трагедією, яку вже нікуди не подінеш. Далі – тільки перемога. І не здаватися після неї.

Ну а тепер те, із чого починав. Про друзів. Які пізналися ще будуть пізнаватися. Ні, не про той дуже «братній» народ, «братність» якого нам нав’язували роками, паралельно популяризуючи меншовартість народу України. Я про тих друзів, котрі до цього часу дружили мовчки, але під час реальної скрути стали одним фронтом на захист та допомогу українцям.

Черговий приклад – наше позавчорашнє пленарне засідання. Коли не боячись, що в центрі Києва може впасти якийсь умовний Іскандер, а може й не один, Верховну раду відвідали голови парламентів Литви, Латвії та Естонії, а також парламентська делегація із Грузії. Зважаючи на небезпеку перебування у столиці воюючої країни, я б точно не назвав такий візит символічним. Вони приїхали ще раз продемонструвати, що лишаться з нами за будь-яких негараздів і просто надихнути тим, що ми не самі. Приїхали із спільною заявою: необхідність прискорення членства України в ЄС, продовження політики відкритих дверей НАТО, створення noFLY-zone, повне торгове ембарго проти Росії, збільшення постачання всієї зброї, необхідної Україні для перемоги у війні, розслідування воєнних злочинів кремлівського режиму, необхідність почати думати про відбудову України вже зараз та виступати за комплексний план допомоги для відновлення економіки України.

Тим часом усі, кожен громадянин України, хто став на захист держави на передовій та в тилу, кожен небайдужий громадянин дружніх країн, усі ми вже завдали «русскому міру» смертельний удар. Він у конвульсіях. І довгих і складних для нас, але вже на фініші. Принаймні я вірю!