Піс­ля но­во­річ­них свят місь­ка служ­ба у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді та спор­ту зро­би­ла чер­го­вий рейд кри­зо­ви­ми сім’ями, які пот­ре­бу­ють наг­ля­ду. Як повідомляє тижневик “Златокрай” у №2 від 11 січня, ко­мі­сію, до якої увій­шли го­лов­ний спе­ці­а­ліст служ­би у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді та спор­ту Світ­ла­на Рад­чен­ко, ди­рек­тор МЦСССДМ На­та­ля Ски­ба та ін­спек­тор з ЮПСП Зо­ло­то­нісь­ко­го від­ді­лу по­лі­ції ка­пі­тан Ан­на Шуль­га, очо­лю­вав на­чаль­ник служ­би – Вік­тор Ха­рін.

Пер­шою у спис­ку бу­ла сім’я М. Ва­гіт­на ма­ма сто­я­ла на об­лі­ку у Шпо­лі, на­род­жу­ва­ти при­ї­ха­ла до Зо­ло­то­но­ші. У по­ло­го­во­му бу­дин­ку пов­ніс­тю від­мо­ви­ла­ся від усіх щеп­лень і кон­суль­та­цій лі­ка­рів. У но­во­на­род­же­ної пі­доз­рю­ють ва­ду сер­ця, але пот­ріб­не до­дат­ко­ве об­сте­жен­ня у Чер­кась­кій об­лас­ній лі­кар­ні. Ме­ди­ки б’ють на спо­лох, по­пе­ред­ня ди­ти­на под­руж­жя по­мер­ла у ві­ці од­но­го ро­ку. То­му на­пи­са­ли лис­та до служ­би з про­хан­ням до­по­мог­ти вста­но­ви­ти міс­це пе­ре­бу­ван­ня дів­чин­ки для тер­мі­но­во­го до­об­сте­жен­ня. На жаль, жін­ки вдо­ма не зас­та­ли. Ста­рень­ка ба­бу­ся, ма­ти спів­меш­кан­ця, роз­по­ві­ла, що во­ни по­вер­ну­ли­ся до Шпо­ли.

Нас­туп­ною у Зга­рях бу­ла ро­ди­на С. Жін­ка має трьох ді­ток, але схиль­на до вжи­ван­ня ал­ко­го­лю. Ха­ти­на зус­трі­ла ві­зи­те­рів но­во­річ­ним вбран­ням: на вік­нах нак­ле­є­ні па­пе­ро­ві сні­жин­ки, Дід Мо­роз і Сні­гур­ка. Усе­ре­ди­ні чис­то, за­тиш­но, теп­ло. У кім­на­ті гра­ли­ся трій­ко ді­ток – стар­ші хлоп­чи­ки-шко­ля­рі по чер­зі ба­ви­ли­ся з од­но­річ­ним бра­ти­ком: но­си­ли на ру­ках і плечах, смі­ши­ли ма­лю­ка й по­ка­зу­ва­ли всім, що він уміє. Най­мен­ший смі­яв­ся й мру­жив від за­до­во­лен­ня свої кри­хіт­ні оче­ня­та. Ки­да­лася у вічі йо­го нез­нач­на ва­га у та­ко­му ві­ці. То­нень­кі ніж­ки й ма­лень­ка го­лів­ка ро­би­ла йо­го схо­жим на ма­лень­ко­го хов­раш­ка. Кон­трас­том на фо­ні ста­ла 30-річ­на ма­ма, яка бід­ка­ла­ся на бо­лі в реб­рах й ви­би­ті зу­би. Роз­по­ві­ла, що її по­бив чо­ло­вік із ді­дом, по­ка­зу­ва­ла син­ці на но­гах, весь час три­ма­ла­ся за об­лич­чя. Ка­же, що чо­ло­вік грав на “дитячі” гро­ші, які зняв з кар­тки. Жін­ка че­ка­ла йо­го вдо­ма, а ко­ли піш­ла заб­ра­ти з неп­ри­єм­ної ком­па­нії, чо­ло­ві­ки її від­луп­цю­ва­ли. Ко­ли за­пи­та­ли, чо­му від неї тхне ал­ко­го­лем, ма­ти трьох ді­тей по­яс­ни­ла, що по­ло­ще зу­би го­ріл­кою. Капітан Шульга зап­ро­по­ну­ва­ла на­пи­са­ти за­я­ву в по­лі­цію й за­фік­су­ва­ти по­бої. У той же час уточ­ни­ла у по­тер­пі­лої, чи не за­бе­ре во­на свід­чен­ня на­зад, як ми­ну­ло­го ра­зу, про­те жін­ка за­пев­ни­ла, що цьо­го ра­зу йти­ме до кін­ця. (До­ки ма­те­рі­ал го­ту­вав­ся до ви­хо­ду, мо­ло­ди­ця вже заб­ра­ла скар­гу).

На ву­ли­ці Невсь­ко­го в об­луп­ле­ній ха­ти­ні й за­не­ха­я­но­му дво­рі про­жи­ває кри­зо­ва сім’я О. з чо­тир­ма діт­ка­ми. У бу­дин­ку пов­на ан­ти­са­ні­та­рія – роз­ки­да­ні пляш­ки, бруд­не ган­чір’я, зас­маль­цьо­ва­на під­ло­га, яка зро­ду не ба­чи­ла ві­ни­ка й во­ло­го­го при­би­ран­ня. У хо­ло­диль­ни­ку ба­га­то­діт­ної сім’ї  ле­жав ли­ше кет­чуп, си­рий бу­ряк, кис­ле мо­ло­ко та ли­мо­ни. На­зус­тріч пе­ре­ві­ря­ю­чим вий­шов гос­по­дар з під­би­тим оком й ра­ною на но­сі. Ска­зав, що в них все доб­ре, а дру­жи­на у спра­вах в бан­ку. Єди­ним світ­лим і чис­тим про­мін­чи­ком цьо­го без­ла­ду ста­ли ді­ти. Ма­лень­кий хлопчик з пух­ки­ми щіч­ка­ми со­лод­ко по­со­пу­вав у ліж­ку; на хо­лод­ній під­ло­зі бі­ля пли­ти, ви­би­ра­ю­чи з від­кла­де­но­го для опа­лен­ня па­пе­ро­во­го сміт­тя щось ці­ка­ве, ви­рі­за­ла тем­но­во­ло­са Валя, а гар­нень­ка, як ян­гол, Аліна роз­фар­бо­ву­ва­ла в лі­жеч­ку ма­люн­ки. Стар­ший гу­ляв з дру­зя­ми на ву­ли­ці. У чер­го­вий раз на­га­дав­ши чо­ло­ві­ко­ві про йо­го обов’яз­ки пе­ред діть­ми й пе­ре­ві­рив­ши умо­ви, пра­ців­ни­ки служ­би поп­ро­ща­ли­ся з ро­ди­ною. За­раз во­ни го­ту­ють ма­те­рі­а­ли до по­лі­ції про при­тяг­нен­ня бать­ків до ад­мі­ніс­тра­тив­ної від­по­ві­даль­нос­ті.

Оди­над­ця­тик­лас­ни­ця Віка – дів­чин­ка, яка опи­ни­ла­ся у склад­ній жит­тє­вій си­ту­а­ції. Ху­день­ка, з гос­три­ми пле­чи­ма во­на жи­ве зі ста­рень­ким бать­ком, ма­ма по­мер­ла, ко­ли їй бу­ло 10 ро­ків. Скрізь від­чу­ва­єть­ся нес­та­ча не тіль­ки жі­но­чої ру­ки, а й спра­вжньо­го гос­по­да­ря. Ха­ти­ні не вис­та­чає чис­то­го по­віт­ря, ла­ду й аку­рат­нос­ті: роз­ки­да­ні ре­чі, не­ми­тий по­суд, бруд й від­ста­лі шпа­ле­ри ство­рю­ва­ли вра­жен­ня за­пу­ще­ної гос­по­ди. У дво­рі – ро­зір­ва­ні со­ба­ка­ми сміт­тє­ві па­ке­ти, ва­ля­ють­ся не до­пи­ля­ні де­ре­ва, плас­ти­ко­ві пляш­ки й па­кун­ки. Гос­по­да­рі по­о­бі­ця­ли зро­би­ти ге­не­раль­не при­би­ран­ня.

Чер­го­вою бу­ла сім’я по ву­ли­ці Чер­кась­ка. Сон­ні бать­ки о два­над­ця­тій го­ди­ні не­о­хо­че від­чи­ни­ли две­рі. Спер­тий дух квар­ти­ри пор­хнув в об­лич­чя. Від­ві­ду­ва­чів зус­трі­чав ру­дий пе­кі­нес, прив’яза­ний мо­туз­кою до две­рей ван­ної кім­на­ти. Чет­ве­ро ді­тей бу­ли у ба­бу­сі. Світ­ла­на Рад­чен­ко вкот­ре на­га­да­ла мо­ло­дій ма­мі, що вар­то влаш­ту­ва­ти­ся на ро­бо­ту й от­ри­му­ва­ти ста­біль­ну за­ро­біт­ну пла­ту. Жін­ка звич­но вип­рав­до­ву­ва­ла­ся, що має всьо­го дев’ять кла­сів ос­ві­ти і її ні­ку­ди не бе­руть. Вік­тор Гри­го­ро­вич звер­нув ува­гу гос­по­да­ря на гри­бок, який по­ши­рив­ся по сті­ні, що має ви­хід на бал­кон, і заз­на­чив: у пер­шу чер­гу це не­без­печ­но для ді­тей. Гос­по­да­рі зно­ву по­о­бі­ця­ли слі­ду­ва­ти вка­зів­кам служ­бовців.

Під­ні­ма­ю­чись на п’ятий по­верх ба­га­ток­вар­тир­но­го бу­дин­ку до чер­го­во­го осе­ред­ку пе­ре­вір­ки, усі зап­ри­мі­ти­ли кри­ва­вий слід на схо­дах. З’ясу­ва­ло­ся – це слі­ди спів­меш­кан­ця, до якої йшли пе­ре­ві­ря­ю­чі. У ніч з 31 груд­ня на 1 січ­ня до чер­го­вої час­ти­ни по­лі­ції не­од­но­ра­зо­во над­хо­ди­ли вик­ли­ки про до­по­мо­гу від влас­ни­ці квар­ти­ри. Про­те зай­шов­ши до осе­лі, ми по­ба­чи­ли за­ти­шок і сі­мей­ну гар­мо­нію. Охай­на  квар­ти­ра, ра­діс­ні ді­ти й ста­теч­ні бать­ки. Гос­по­ди­ня за­ві­ри­ла, що все в них доб­ре (в ко­го не бу­ває сва­рок!). Ра­ні­ше жін­ка ве­ла асо­ці­аль­ний спо­сіб жит­тя й бу­ла поз­бав­ле­на бать­ківсь­ких прав від­нос­но ма­лень­кої до­неч­ки, у якої те­пер но­ва сім’я.

При­єм­ни­ми світ­ли­ми пля­ма­ми у кру­го­вер­ті з неб­ла­го­по­луч­ни­ми сім’ями ста­ють прик­ла­ди, ко­ли мо­ло­ді бать­ки бе­руть­ся за ро­зум й по­чи­на­ють по-спра­вжньо­му ви­хо­ву­ва­ти діт­ла­хів, при­ді­ля­ти їм дос­та­тньо ува­ги. Так ста­ло­ся з ро­ди­ною Ольги Н. Ма­ма двох ді­ток – дів­чин­ки 7 ро­ків й 9-мі­сяч­но­го хлоп­чи­ка – пот­ра­пи­ла на об­лік че­рез склад­ні жит­тє­ві об­ста­ви­ни. Ос­нов­ні при­чи­ни – за­ли­ша­ла ді­тей без наг­ля­ду, ве­ла асо­ці­аль­ний спо­сіб жит­тя. Ни­ні во­на на­ма­га­єть­ся ста­ти дбай­ли­вою ма­тір’ю і справ­ною гос­по­ди­нею: у дво­рі й бу­дин­ку зраз­ко­вий по­ря­док, опець­ку­ва­тий ка­ра­пуз на­го­до­ва­ний і дог­ля­ну­тий, а стар­ша дів­чин­ка справ­но хо­дить до шко­ли. Пра­ців­ни­ки служ­би у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді та спор­ту спо­ді­ва­ють­ся на кра­ще.

Про сім’ю П. вже пи­са­ли у по­пе­ред­ніх но­ме­рах «Зла­то­краю». На пре­ве­ли­кий жаль, у по­бу­то­вих умо­вах ма­ло що змі­ни­ло­ся: світ­ла й во­ди у бу­дин­ку й до­сі не­має, дров, щоб то­пи­ти піч, не вис­та­чає. Про­те друж­ність, опі­ка за ді­тей та спіль­не ве­ден­ня гос­по­дарс­тва дає на­дію, що батьки до­ве­дуть до кін­ця роз­по­ча­ту спра­ву й нев­дов­зі, за до­по­мо­гою від­по­від­них служб і ромсь­кої гро­ма­ди, ство­рять нор­маль­ні умо­ви про­жи­ван­ня. З опа­лен­ням зно­ву до­по­міг на­чаль­ник служ­би Вік­тор Гри­го­ро­вич, який по­о­бі­цяв гос­по­да­рю до­мо­ви­ти­ся про за­ку­пів­лю дров за зни­же­ни­ми ці­на­ми (до цьо­го дві ма­ши­ни при­во­зи­ли без­кош­тов­но). Доб­рою вда­чею приг­ля­ну­ла­ся ця сім’я й су­сі­дам. Уве­че­рі, на день Свя­то­го Ми­ко­лая, хтось пос­ту­кав у две­рі. Вже бу­ло тем­но, то­му гос­по­дар схо­пив дрюч­ка і вий­шов по­ди­ви­ти­ся. І яким бу­ло йо­го зди­ву­ван­ня, ко­ли пе­ред две­ри­ма сто­я­ла ко­роб­ка з різ­ни­ми сма­ко­ли­ка­ми (ба­на­ни, йо­гур­ти, со­ло­до­щі), а зда­ля при­віт­но пома­хав ру­кою су­сід.

Пе­ре­дос­тан­ній ві­зит був до по­меш­кан­ня двох под­руг, які жи­вуть під од­ним да­хом й ви­хо­ву­ють ра­зом п’яте­ро ді­тей. По­ря­док сі­мей­ної ро­ди­ни по­ру­шу­ють час­ті вжи­ван­ня ма­ма­ми ал­ко­голь­них на­по­їв. Від­по­від­но, ді­ти за­ли­ша­ють­ся без на­леж­но­го дог­ля­ду й ма­ють низь­кий рі­вень ус­піш­нос­ті та роз­вит­ку. Двоє хлоп­чи­ків-од­но­літ­ків пе­ре­бу­ва­ють на ін­ди­ві­ду­аль­но­му нав­чан­ні й до­сі (а во­ни в дру­го­му кла­сі!) не вмі­ють чи­та­ти. Цьо­го ра­зу, при по­я­ві чле­нів ко­мі­сії, ма­ма від­ра­зу ки­ну­ла­ся до ван­ної кім­на­ти, хо­ча до цьо­го була за нак­ри­тим сто­лом. У кім­на­ті з об­дер­ти­ми сті­на­ми, вдяг­ну­ті у теп­лі коф­ти, си­ді­ли два хлоп­чи­ки й дів­чин­ка. При по­я­ві гос­тей по­ча­ли хва­ли­ти­ся но­во­річ­ни­ми по­да­рун­ка­ми, які пе­ред свя­та­ми при­вез­ли служ­ба й не­бай­ду­жі гро­ма­дя­ни, зга­ду­ва­ли ми­ну­ло­річ­ну по­їздку до та­бо­ру від­по­чин­ку й об­го­во­рю­ва­ли мож­ли­вість по­ї­ха­ти цьо­го ро­ку.

За­вер­шаль­ним пун­ктом у спис­ку кри­зо­вих сі­мей ста­ла ро­ди­на пе­ре­се­лен­ців з До­нець­ка. У бу­дин­ку-спад­щи­ні про­жи­ва­ють бать­ко із си­ном-вось­мик­лас­ни­ком. Бать­ки роз­лу­че­ні, і, від­по­від­но до рі­шен­ня су­ду, зай­ма­ти­ся ви­хо­ван­ням ди­ти­ни має ма­ти, втім її пе­ре­бу­ван­ня не вста­нов­ле­не. За сло­ва­ми спів­ро­біт­ни­ків бать­ка, він час­то вжи­ває жорс­ткі сло­ва й вих­ва­ля­єть­ся, як «від­луп­цю­вав» си­на. Під час шкіль­ної лі­ній­ки хлоп­чик втра­тив сві­до­мість, мед­пра­ців­ни­ки нап­ра­ви­ли йо­го в лі­кар­ню на об­сте­жен­ня, про­те про­хо­ди­ти ме­дог­ляд бать­ко йому ка­те­го­рич­но за­бо­ро­нив. Та­кож він від­мо­вив клас­но­му ке­рів­ни­ку та со­ці­аль­но­му пе­да­го­го­ві у про­ве­ден­ні об­сте­жен­ня умов про­жи­ван­ня. Пра­ців­ни­ки служ­би не впер­ше вже на­ма­га­ють­ся пот­ра­пи­ти до осе­лі, та все мар­но. З ву­ли­ці вид­но, що двір по­то­пає у ха­щах, пар­кан по­би­тий, бу­ди­нок об­луп­ле­ний. На мо­мент при­їз­ду рей­до­вої бри­га­ди вдо­ма був ли­ше хлоп­чик, але две­рі не від­чи­нив. Сім’я пе­ре­бу­ває під пос­тій­ним кон­тро­лем служ­би, шко­ли та по­лі­ції.

P.S. Нас­туп­но­го ран­ку, піс­ля ві­зи­ту ко­мі­сії, до на­чаль­ни­ка місь­кої служ­би у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді та спор­ту з’явив­ся бать­ко-пе­ре­се­ле­нець. Він кри­чав й до­во­див, що ніх­то не має пра­ва за­хо­ди­ти на йо­го те­ри­то­рію. Вік­тор Ха­рін роз’яс­нив йо­му ви­мо­ги чин­но­го за­ко­но­давс­тва, а та­кож на­га­дав про ад­мі­ніс­тра­тив­ну й кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за по­ру­шен­ня прав ди­ти­ни. Че­рез де­я­кий час чо­ло­вік при­вів сво­го си­на. За сло­ва­ми очіль­ни­ка служ­би, хлоп­чи­на був на­ля­ка­ний і весь час пов­то­ряв за бать­ком, що у них все доб­ре. На­ос­та­нок го­ло­ва сім’ї по­о­бі­цяв за три мі­ся­ці зро­би­ти ре­монт і за­п­ро­си­ти в гос­ті чле­нів ко­мі­сії.