Ми­ну­лої п’ят­ни­ці Зо­ло­то­но­шу нак­ри­ла без­пе­рер­вна зли­ва, яка не вщу­ха­ла про­тя­гом усьо­го дня і ли­ла су­ціль­ним по­то­ком. Од­нак на­віть та­ка не­го­да не ста­ла на за­ва­ді служ­бі у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді і спор­ту про­вес­ти чер­го­вий рейд неб­ла­го­по­луч­ни­ми ро­ди­на­ми на­шо­го міс­та. Ад­же, як по­ка­зує прак­ти­ка, са­ме пос­тій­ний кон­троль за та­ки­ми сім­’я­ми, пе­ре­вір­ка їх­ніх по­бу­то­вих умов та ви­ко­нан­ня бать­ка­ми сво­їх обо­в’яз­ків да­ють по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти, – повідомляє тижневик “Златокрай” (№49 від 7.12.2017 р.). То­го дня на­чаль­ник служ­би Вік­тор Ха­рін, го­лов­ний спе­ці­а­ліст Світ­ла­на Рад­чен­ко, со­ці­аль­ний пе­да­гог зош №6 Оль­га Озірсь­ка та ін­спек­тор юве­наль­ної пре­вен­ції Зо­ло­то­нісь­ко­го від­ді­лу по­лі­ції Ан­на Шуль­га про­ві­да­ли 7 ро­дин і в ок­ре­мих з них від­мі­ти­ли змі­ни на кра­ще, хо­ча б у пла­ні на­ве­ден­ня по­ряд­ку у по­меш­кан­нях.

На жаль, під час рей­ду ви­я­ви­ло­ся, що по­ло­ви­на пе­ре­ві­ре­них бать­ків “зай­ня­ті” більш ва­го­ми­ми спра­ва­ми, ніж ви­хо­ван­ня влас­ної ма­ле­чі, а в де­я­ких до­рос­лих весь віль­ний час “прис­вя­че­ний” го­ріл­ці. Ді­ти жи­вуть у жах­ли­вих умо­вах, де по­ряд з бід­ніс­тю та нех­люйс­твом па­нує справ­жня без­душ­ність і бай­ду­жість до влас­них на­щад­ків з бо­ку го­ре-бать­ків. Їх­ні дії мож­на при­рів­ня­ти до зло­чин­них, ад­же во­ни поз­бав­ля­ють ма­лень­ких лю­дей май­бу­тньо­го, ди­тин­ства. Хо­ча, ди­виш­ся на цих слав­них ді­ток, які, пос­тій­но пе­ре­бу­ва­ю­чи у зо­ні ри­зи­ку, у той же час, по­чу­ва­ють­ся над­зви­чай­но щас­ли­ви­ми ли­ше че­рез те, що по­ряд з ни­ми – їх­ні не­до­лу­гі мам­ки, во­ни го­то­ві го­рою сто­я­ти за них. То як же у та­ких жі­нок не бо­лить ду­ша, не ще­мить у гру­дях за свою кро­ви­ноч­ку? Ро­зу­мом і сер­цем це осяг­ну­ти не­мож­ли­во.

На ву­ли­ці Низовій про­жи­ває 24-річна Га­ли­на П. ра­зом з ци­віль­ним чо­ло­ві­ком і трьо­ма діть­ми. Ро­ди­на зні­має бу­ди­нок без зруч­нос­тей. Ко­лись він був по­ки­ну­тим, за­нед­ба­ним, щоп­рав­да, за­раз те­ри­то­рія нав­ко­ло ньо­го роз­чи­ще­на, зник­ли ха­щі, але в ха­ті не­має світ­ла, бо пот­ріб­ні знач­ні кош­ти на про­ект з від­нов­лен­ня елек­тро­пос­та­чан­ня, а їх у ро­ди­ни не­має. Служ­ба у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді і спор­ту про­по­ну­ва­ла їй от­ри­ма­ти без­кош­тов­не жит­ло на ву­ли­ці Невсь­ко­го, у гур­то­жит­ку. Але та не по­го­ди­ла­ся. На хо­лод­ній під­ло­зі грав­ся 5-річ­ний Да­нил­ко, який не­що­дав­но по­вер­нув­ся з ре­а­бі­лі­та­цій­но­го цен­тру і, за сло­ва­ми Світ­ла­ни Рад­чен­ко, по­міт­но під­пра­вив­ся, ви­люд­нів. У ди­тя­чо­му лі­жеч­ку спа­ло 5-мі­сяч­не не­мов­лят­ко. Лед­ве дів­чин­ка від­кри­ла оче­ня­та і по­ба­чи­ла ма­му, на гар­нень­ко­му лич­ку з’я­ви­ла­ся щас­ли­ва пос­міш­ка. Ще од­на донь­ка – 2-річ­на Со­фій­ка – на­ра­зі пе­ре­бу­ває у бу­дин­ку ма­ля­ти. На пи­тан­ня, що сьо­год­ні їли ді­ти, Га­ли­на від­по­ві­ла: ма­ка­ро­ни, хліб, чай, а най­мен­шень­кій ва­ри­ла ман­ку, хо­ча бо­дай яки­хось слі­дів то­го, що на пли­ті го­ту­ва­ла­ся їжа, ми не по­мі­ти­ли. З кож­но­го кут­ка ха­ти­ни так і ліз­ли злид­ні та нуж­да. У той же час, чо­ло­вік ні­де не пра­цює, злов­жи­ває ал­ко­го­лем, до­по­мо­гу як ма­ло­за­без­пе­че­на ро­ди­на не от­ри­мує, бо ма­ти про­пи­са­на у Шпо­лі, де нав­ча­ла­ся в ін­тер­на­ті і вий­шла за­між та на­ро­ди­ла двох стар­ших ді­тей. Жін­ка, на її пе­ре­ко­нан­ня, знай­шла свій ви­хід із си­ту­а­ції: “З по­не­діл­ка я йду на ро­бо­ту (це при то­му, що вдо­ма за­ли­шить­ся 5-мі­сяч­не не­мов­ля – прим. авт.)” Чо­му не во­дить Да­нил­ка у са­до­чок, адже, за сло­ва­ми Вік­то­ра Ха­рі­на, йо­му вже й міс­це знай­шли у “Стру­моч­ку”, чіт­кої від­по­ві­ді так і не да­ла. І так зро­зу­мі­ло: че­рез кош­ти, та й ди­ти­ну тре­ба вчас­но при­вес­ти і заб­ра­ти з дит­сад­ка. Хі­ба до­рос­лі го­то­ві пос­ту­пи­ти­ся сво­ї­ми ін­те­ре­са­ми за­ра­ди ма­ле­чі?

У схо­жій об­луп­ле­ній ха­тин­ці-ма­зан­ці, що врос­ла вік­на­ми у зем­лю, на ву­ли­ці Ба­ран­ні­ко­ва нас зус­трі­ла 30-річ­на Та­ма­ра К. та її чис­лен­ні гос­ті. Троє мо­ло­ди­ків по­ра­ли­ся бі­ля щой­но по­ма­за­ної гли­ною пли­ти: “Бра­ти до­по­ма­га­ють від­ре­мон­ту­ва­ти”, – по­яс­ни­ла гос­по­ди­ня. Са­ма жін­ка – си­ро­та, чо­ло­ві­ка теж не має, піс­ля смер­ті ба­бу­сі пе­ре­ї­ха­ла з Дніп­ро­пет­ров­щи­ни. Чет­ве­ро на­пів­го­лих і бо­сих ді­тей бі­га­ли не­зас­те­ле­ною до­лів­кою, у двох з них бу­ли оз­на­ки зас­ту­ди, най­мен­шень­кий хлоп­чик ле­жав у ві­зоч­ку. Чим весь час зай­ня­та ма­ле­ча – нез­ро­зу­мі­ло, іг­раш­ки бу­ли від­сут­ні. То­го дня стар­ші ді­ти у шко­лу не піш­ли і при­чи­на цьо­му, на дум­ку ма­те­рі, – ва­го­ма: йшов дощ. А що ж бу­де да­лі, ко­ли по­пе­ре­ду – ще ці­ла зи­ма? Бу­ду­чи ба­га­то­діт­ною ма­тір­’ю, Та­ма­ра на­віть не офор­ми­ла шко­ля­рів на без­кош­тов­не хар­чу­ван­ня, весь час обі­ця­ю­чи: ось-ось при­не­су не­об­хід­ні до­від­ки. Дров у ха­ті не­має, пли­ту то­пить горіховими луш­пай­ка­ми, у двох за­тіс­них для та­кої ро­ди­ни кім­на­тах сто­їть один ди­ван і ди­тя­че лі­жеч­ко.

“Та­ма­ро, на ма­ні­кюр гро­ші є, а на лі­ки для ді­тей не­має”, – на за­у­ва­жен­ня Світ­ла­ни Рад­чен­ко гос­по­ди­ня швид­ко схо­ва­ла ру­ки у ки­ше­ні. Вік­тор Ха­рін по­о­бі­цяв до­по­мог­ти ро­ди­ні з прид­бан­ням дров, не­об­хід­но ли­ше зап­ла­ти­ти за ма­ши­ну яки­хось 300 гри­вень. При згад­ці про гро­ші на об­лич­чі жін­ки з’я­вив­ся сум­нів, хо­ча ще хви­ли­ну то­му во­на обі­ця­ла у ха­ти­ні “все пе­рек­ле­ї­ти і по­зас­ти­ла­ти”. До ре­чі, са­ме у по­меш­кан­ні Та­ма­ри К. ми зус­трі­ли ци­віль­но­го чо­ло­ві­ка Га­ли­ни П. з Низової, яко­го ми не зас­та­ли на час на­шо­го ві­зи­ту у йо­го влас­ній ро­ди­ні. Одяг­не­ний “з го­лоч­ки”, він не міг ска­за­ти, що зран­ку їли йо­го ді­ти. Як­що чо­ло­вік не ви­рі­шить пи­тан­ня з ос­віт­лен­ням бу­дин­ку, спе­ці­а­ліс­ти служ­би бу­дуть зму­ше­ні ви­лу­чи­ти ма­лят із сім­’ї, хо­ча б на пев­ний час.

Пов­тор­ний ві­зит рей­до­ва бри­га­да здій­сни­ла і до гур­то­жит­ку на ву­ли­ці Невсь­ко­го, де на око­ли­ці Струн­ків­ки жи­ве ро­ди­на О. Мо­ло­да ма­ма ра­зом з ци­віль­ним чо­ло­ві­ком ви­хо­ву­ють 4-х ді­тей. Ко­ли ос­та­нньо­го ра­зу спе­ці­а­ліс­ти у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді і спор­ту по­бу­ва­ли у їхньо­му по­меш­кан­ні, во­ни по­ба­чи­ли жах­ли­ву кар­ти­ну: без­лад, ку­пи ре­чей, різ­ний мот­лох, від­сут­ність дров, про­дук­тів хар­чу­ван­ня то­що. (Про це ми пи­са­ли на сто­рін­ках “Зла­то­краю” у №47, від 23 лис­то­па­да 2017 ро­ку). На­ра­зі у двох кім­на­тах біль-менш на­ве­де­но по­ря­док, пли­та і сті­на бі­ля неї по­бі­ле­ні, у бу­дин­ку теп­ло. На под­вір­’ї ле­жа­ла ку­па де­рев­’я­них під­до­нів для піч­но­го опа­лен­ня.

Тоб­то, 37-річ­ний гос­по­дар все-та­ки зміг ор­га­ні­зу­ва­ти са­мо­ви­віз 2-х машин з під­при­ємс­тва. Юлію ми зас­та­ли ли­ше з пів­річ­ним Ді­мою, усі ін­ші ді­ти, за її сло­ва­ми, бу­ли у свек­ру­хи та пер­шо­го чо­ло­ві­ка, які про­жи­ва­ють по­ряд, за сті­ною. Не­мов­ля пос­тій­но пла­ка­ло і каш­ля­ло. На пи­тан­ня Вік­то­ра Ха­рі­на, чи звер­та­ла­ся во­на до лі­ка­ря, го­ре-ма­тір від­по­ві­ла: “Як я пі­ду, ко­ли над­во­рі та­ка не­го­да, а те­ле­фо­ну не маю”. То­му по­са­до­вець не­від­клад­но за­те­ле­фо­ну­вав го­лов­но­му лі­ка­рю місь­кої пер­вин­ки Ві­рі Ан­то­но­вій, щоб нап­ра­ви­ла сю­ди пе­ді­ат­ра для ог­ля­ду хво­ро­го хлоп­чи­ка.