«Михайло Ващенко-Захарченко: архітектор Київської математичної школи» – тема круглого столу, присвяченого 200-річчю з дня народження Михайла Єгоровича Ващенка-Захарченка (1825 – 1912), видатного українського вченого, математика, викладача, який народився 12 листопада 1825 року в селі Маліївка Золотоніського повіту колишньої Полтавської губернії.

За повідомленням прес-центру міської ради, захід відбувся в рамках семінару вчителів математики Золотоніської територіальної громади за сприяння Золотоніського відділення Черкаської обласної спілки краєзнавців НСКУ 11 грудня 2025 року у Кропивнянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Золотоніської міської ради.

Серед присутніх у залі були представники влади, учні Кропивнянської школи, вчителі математики Золотоніської територіальної громади, науковці та історики Черкаського національного університету, гості з Великохутірської територіальної громади.

Григорій Голиш, історик, педагог, кандидат історичних наук, доцент, почесний краєзнавець України презентував всім присутнім нариси з історії Маліївки – малої батьківщини відомого математика.

Студентка навчально-наукового інституту інформаційних та освітніх технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Каріна Дядюшенко виступила з доповіддю про життєвий та професійний шлях Михайла Ващенка-Захарченка.

Володимир Атамась, доцент кафедри математики та МНМ Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького висвітлив питання наукової значущості праць Михайла Ващенка-Захарченка у світовій науці.

Хто такий Михайло Ващенко-Захарченко?

Михайло Єгорович Ващенко-Захарченко, одна з ключових фігур української математичної думки XIX століття, народився 31 жовтня (12 листопада) 1825 року на хуторі Маліївка (Золотоніський повіт, Полтавська губернія). Його походження з родини, що мала козацьке коріння, визначило його наполегливість та ґрунтовність у науковій праці.

Початкову освіту здобув на рідній Золотоніщині, а згодом — у Другій Київській гімназії. Навчання в Київському університеті Святого Володимира (1845–1846 рр.) дало йому фаховий фундамент, який він згодом розширив за кордоном.

У 1847–1848 роках Ващенко-Захарченко пройшов стажування у Франції, де слухав лекції таких видатних математиків, як Коші та Ліувілль. Цей досвід забезпечив йому прямий доступ до найактуальніших ідей європейської математики та значною мірою вплинув на його подальші наукові інтереси.

Наукова кар’єра М. Є. Ващенка-Захарченка була відзначена сміливістю у виборі тем, які часто випереджали свій час:

1. Операційне Числення (1862): Його магістерська дисертація, присвячена символічному числення, стала однією з перших системних праць, що вводили в університетський обіг методи операційного числення.
2. Теорія Функцій (1866): У докторській дисертації він звернувся до теорії функцій комплексної змінної у її ріманівському викладі. Ця робота засвідчила його глибоке розуміння складних аналітичних методів, які тоді тільки починали набувати поширення.

Найвагомішим внеском Ващенка-Захарченка у світову науку стало його відношення до неевклідової геометрії. У XIX столітті праці Миколи Лобачевського залишалися маловідомими та часто ігнорувалися академічною спільнотою через їхню революційність.

У 1888 році Михайло Єгорович опублікував ключову працю “Історія розвитку геометрії. Геометрія Лобачевського”. Це було перше ґрунтовне та систематичне дослідження і викладення теорії Лобачевського, видане на теренах імперії. Ця публікація стала важливим чинником у науковому визнанні неевклідової геометрії, забезпечуючи їй належне місце в університетських курсах та наукових колах.

З 1868 року і до самої смерті Ващенко-Захарченко обіймав посаду професора чистої математики в Київському університеті Святого Володимира. Його педагогічна діяльність була не менш значущою, ніж наукова.

Він сформував вимогливу, але прогресивну систему викладання. Під його керівництвом та за його підручниками (“Курс аналітичної геометрії”, “Курс теорії функцій”) було виховано кілька поколінь українських математиків і педагогів. Фактично, його зусиллями було закладено міцний фундамент Київської математичної школи.

Михайло Ващенко-Захарченко помер 13 (25) вересня 1900 року в Києві. Його спадщина — це не лише низка важливих наукових праць, але й приклад того, як наполегливість, ґрунтовна освіта та наукова прозорливість можуть змінити хід розвитку національної науки.