Цій війні немає жодного виправдання. Ми її не починали. Нам нічого не потрібно, крім свого. Ми не ставимо нікому якихось нереалістичних вимог чи ультиматумів. Хочемо жити на своїй землі, бути незалежними і близькими до цивілізації. І потребуємо України, як повітря. Без неї ми – ніхто.Через напад ворога українці змушені оборонятися. Завдяки мужності наших неймовірних військовослужбовців зруйновано усі плани окупантів зі швидкого захоплення великих міст, територій і, зокрема, нашої столиці. Армія дає ворогові відсіч, нею захоплюється весь світ. Перемога, безсумнівно, за нами. Тільки як швидко вона настане і яку ціну нам доведеться за неї заплатити?..

Війна несе із собою розпач, біль, страх, сльози, розлуку, руйнування і смерть. Вона забирає найцінніший дарунок Господа – життя. Україна втрачає своїх вірних синів і дочок, котрі б’ються з ворогом на фронті. Звістка про кожне обірване життя того, хто не долюбив, не допланував, не здійснив, не допрацював, не домріяв, спантеличує. Серце стискається, коли дізнаюся, що в родини жителів Золотоніського району приходять похоронки. Згорьовану сім’ю не заспокоять ніякі слова чи дії. Я це розумію. Цвіт нації, Герої… Вони були справжніми чоловіками, котрі гідно виконали свій військовий обов’язок і залишилися вірними присязі до останнього подиху. Захищали свою країну, стали проти навали озвірілих убивць-терористів. Імена Героїв – навіки у нашій пам’яті, у наших душах. Ми не пробачимо жодне втрачене життя на цій війні. Я щиро співчуваю жителям Золотоніщини, котрі назавжди прощаються зі своїми синами, чоловіками, друзями, колегами, побратимами… Ми ніколи не зможемо згадувати про теперішні події спокійно. Відкрита рана ятритиме сотнями літ, біль передаватиметься наступним поколінням генетично. Вбивці ж заплатять за усе, що накоїли. На обох світах їм немає прощення і порятунку.

Янголи тепер охороняють нас із небес:

• 8 березня від тяжкого поранення загинув драбів’янин Валерій Білоус, педагог у минулому. З 2019 року перебував у лавах Збройних Сил України, служив у легендарній 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Добрий друг, люблячий син і брат, щирий патріот Батьківщини. Ми пам’ятатимемо.

• 14 березня у боях за свободу України поліг смертю хоробрих уродженець села Крутьки Андрій Положай. Був мобілізований у 2014 році, брав участь в АТО на території Луганської та Донецької областей. У 2016 повернувся до мирного життя, працював. Одночасно проходив перепідготовку, не уникав військових зборів. Мав багато друзів, любив життя. Одним із перших став на захист Батьківщини. Герої не вмирають!

• 25 лютого солдат Ілля Насадюк із Золотоноші потрапив під обстріл під Ніжином. Юний, щирий, добрий. Назавжди 23-річний… Спочивай у мирі.

• 25 лютого солдат Віталій Козюра із Антипівки потрапив під вертолітний обстріл під Ніжином на другий день війни. Йому було лише 22…Не віриться. Вічна пам’ять.

• 5 березня Золотоніщина попрощалася зі старшим сержантом, 38-річним Дмитром Прокою. Наш земляк загинув 2 березня під Запоріжжям унаслідок обстрілу. Врівноважений, мужній, рішучий. Любив Україну, захищав її. Навіки слава!

• Страшна чорна звістка прийшла й на Драбівщину – 27 лютого у бою під Києвом загинув 26-річний сержант Богдан Боїшко, який проходив військову службу за контрактом. Справжній чоловік, виконував свій громадянський і військовий обов’язок. Він так багато не встиг…Царство небесне тобі, янголе!

• Солдат Антон Пухтинський із Гельмязова героїчно загинув у боротьбі із російським ворогом під Чорнобилем. Переможець в усьому, сильний, вродливий… 4 березня Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Назавжди молодий і усміхнений. Слава тобі і твоєму подвигу!

Я бажаю рідним загиблих віднайти в собі сили пережити горе втрати. Герої хотіли, аби ви не почули ворожих обстрілів, аби ви і ми жили. Живімо! Захищаймо Україну кожен на своїх позиціях. Заради тих, хто відійшов. Легкої служби вам на хмаринках, наші соколи. Ми захистимо Україну, обіцяємо!

З глибокими співчуттями і вірою у Перемогу!