У стародавній Греції мистецтво було  у великій пошані. Його  різними видами «опікувались» Талія, Мельпомена, Терпсіхора та інші музи. Театр – улюблене місце відпочинку  любителів сценічного мистецтва, де актори перевтілюються в королів і жебраків, птахів  і диво-звірів… Є знані на увесь світ театри, в яких грають   актори зі світовим ім’ям за досить високі гонорари.  Поряд функціонують  аматорські, справді народні театри де актори-любителі грають за  чисто символічну платню. І найкращою винагородою для них  є  щире – «Браво!!!».

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття  в культурному середовищі  спостерігається процес швидкого розвитку аматорського театру. Не стала винятком і Золотоноша. У 1897 році у  місті створено перший аматорський театр. Через тринадцять років, у 1910 в  Золотоноші звели один із перших на Лівобережжі стаціонарний театр на 500 місць. Споруджений був коштом місцевих меценатів Маринича та Яковенка. Побудований за проектом відомого в місті архітектора, техніка Золотоніського земства Африкана Петровича Балавенського, який також був відомим театралом.

У  Золотоніському театрі побували з гастролями справжні зірки, корифеї українського класичного театру: Марія Заньковецька, Петро Саксаганський, Борис Романицький. Містяни і гості насолоджувались виступом хорової капели Миколи Лисенка. У 20-х роках ХХ століття театральна студія славилась на всю Шевченківську округу. Зірками сцени були А. Балавенський, А. Любарська, Г. Дробницький… Режисером і  керівником гуртка був В. Война. У своїх спогадах Саксаганський писав, що: «До Золотоноші загалом було їхати небезпечно, бо там існував дуже міцний аматорський колектив. Він ніколи не поступався перед професійним, а іноді навіть грав краще».

Із 1916 року до аматорського гуртка вступила Наталія Ужвій. Про цю зірку українського театру, жінку нелегкої долі, красуню з проникливим поглядом ясних очей розповім трохи докладніше. Народилась Наталія Михайлівна 8 вересня 1898 року в містечку Любомль, що на Волині. В багатодітній родині  Ужвіїв до 1912 року було вже восьмеро дітей.  З початком Першої світової війни родина переїздить на Полтавщину, у Золотоношу. Молода вчителька Наталія працювала в селі Михайлівка (нині – Драбівський район), викладала в чоловічій гімназії міста. Відвідавши одну з вистав місцевих театралів, молода вчителька була зачарована грою і сама захотіла  спробувати. Першу  роль квартирантки Запольської в п’єсі «Мораль пані Дульської» Наталія грала хоч і «наївно, але щиро і натхненно».

Золотоніські артисти  були повністю віддані театрові. За власні гроші купували костюми, оформляли декорації. На початку 1920-х років колектив реорганізували в пересувний драматичний театр при Народному комісаріаті просвіти. Артисти їздили по селах Полтавщини і нерідко виступали в сараях чи й просто неба. Вже на сцені пересувного театру Наталія  створила цілу галерею чудових образів це – Маруся  Богуславка (М.Старицького), Софія, Харитина, Уляна (І. Карпенка-Карого).

Любов до мистецтва витіснила любов до освіти. У 1921 році повітовий відділ народної освіти відрядив Наталію Ужвій на навчання до Києва. Відрядження молодій вчительці-акторці підписав інспектор відділу народної освіти повітового виконкому в м. Золотоноша Іван Мойся (відомий пізніше як письменник Іван Ле). У Києві Наталію прийняли до трупи Київського першого українського драматичного театру імені Шевченка. В подальші роки працювала в Одесі. Була в складі акторів Харківського театру «Березіль». З 1936 року вона – акторка Київського театру імені  Франка.

За довге творче життя зіграла понад 200 ролей на сцені, понад 20 – в кіно. За роль партизанки Олени Костюк у фільмі «Радуга» одержала найвищу нагороду американської кіноакадемії «Оскар». Були в біографії актриси трагічні та радісні події. Не оминув родину Ужвіїв  і маховик репресій 30-х.  Вона втрачала рідних в часи Другої світової війни. Та чи не найстрашнішим випробуванням для Наталії Михайлівни стала  смерть єдиного сина Михайла, який помер від хвороби в молодому віці. Справді Народна артистка, улюблениця мільйонів нині спочиває в Києві на Байковому кладовищі. У 2008 році НацБанк України випустив в обіг ювілейну монету, номіналом 2 гривні, присвячену одній з найяскравіших актрис українського театру і кіно – Наталії Ужвій. У нашому місті одна з вулиць носить ім’ я Наталії Ужвій, а з 2018 року на фасаді колишнього театру з’явилась меморіальна дошка.

Тим часом у  60-і роки Золотоніський  драмгурток радує прихильників театрального мистецтва яскравими виступами не лише в Золотоноші та  Золотоніському районі  а й за межами області. В. Клименко, В. Нечипоренко, А. Любарська, Т. Желанова, О. Марчук та ряд інших  самодіяльних акторів  переконливо втілювались в героїв вітчизняних за зарубіжних авторів.

На початку 90-х у Золотоноші з’ явились дві «культурні» установи: міський та районний будинки культури. Міський нині функціонує в колишньому кінотеатрі «Мир», а районний – в колишньому театрі. Золотонісці та гості міста зачаровуються грою талановитих артистів Міського Будинку Культури, якими керує режисер Ольга Лада.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка