Новини за категорією: Публікації

Міський басейн: чи дочекаються золотонісці спорудження об’єкту?

Досить довгий час перші позиції в інфраструктурних очікуваннях громади Золотоноші впевнено посідає будівництво міського басейну. Дійсно, такого соціального об’єкту місто зачекалося, адже сусідні Черкаси та Чорнобай свої місця для занять плаванням мають давно, задовольняючи потреби усіх вікових категорій населення, розповідає у свіжому номері на своїх шпальтах тижневик “Златокрай”.

Будівництво такої споруди – справа не проста. Для якісної реалізації як мінімум треба знайти місце зведення, котре б влаштовувало всіх (і сподівання золотонісців, і безліч технічних чи санітарних норм), та створити якісний проект на спорудження.

» Читати далі

Профільні фахівці провели чергові рейди неблагополучними сім’ями [Частина 2]

До­ки го­ту­ва­ла­ся до дру­ку у тижневику “Златокрай” дру­га час­ти­на рей­ду неб­ла­го­по­луч­ни­ми ро­ди­на­ми міс­та, що про­во­див­ся у пер­ший день зи­ми служ­бою у спра­вах ді­тей, мо­ло­ді і спор­ту за учас­ті її на­чаль­ни­ка Вік­то­ра Ха­рі­на, го­лов­но­го спе­ці­а­ліс­та Світ­ла­ни Рад­чен­ко, со­ці­аль­но­го пе­да­го­га зош №6 Оль­ги Озірсь­кої та ін­спек­то­ра юве­наль­ної пре­вен­ції Зо­ло­то­нісь­ко­го від­ді­лу по­лі­ції Ан­ни Шуль­ги, на ек­ра­ни те­ле­ві­зо­рів вий­шла чер­го­ва не­діль­на прог­ра­ма ка­на­лу СТБ “Один за всіх”. » Читати далі

Опалювальний сезон: чому Золотоноша не перетворилася на Смілу?

Ще сві­жі в пам­’я­ті спо­га­ди про те, як на­шу Зо­ло­то­но­шу на­зи­ва­ли Бо­ло­то­но­шею. А й справ­ді, пох­ва­ли­ти­ся у кін­ці 90-х бу­ло ні­чим. Віч­ні сміт­тєз­бо­ри­ща у по­сад­ках, на­віть у скве­рах і пар­ках, “ду­хан” у цен­трі міс­та, пе­ре­пов­не­ні сміт­тє­ві ба­ки на ву­ли­цях, лі­та­ю­чі куль­ки та фан­ти­ки оба­біч до­ріг. Хо­ча, зда­ва­ло­ся б, жа­лі­ти­ся на без­гос­по­дар­ність місь­ко­го ке­рів­ниц­тва то­ді бу­ло гріх, ад­же ви­ве­зен­ням сміт­тя зай­ма­ло­ся аж дві ор­га­ні­за­ції, до ре­чі, обид­ві при­ват­ні – “Вес­та” та “Лі­кург”. Ли­ше в пер­шій з них бу­ло по­над пів­то­ри сот­ні пра­цю­ю­чих. Ок­рім са­но­чи­щен­ня, то­ва­рис­тво зай­ма­ло­ся во­до­від­ве­ден­ням, ре­мон­том ка­на­лі­за­цій­них ме­реж, бла­го­ус­тро­єм, на­да­ва­ло ри­ту­аль­ні пос­лу­ги. У ту по­ру по­бу­то­ві від­хо­ди цен­тра­лі­зо­ва­но ви­во­зи­ли ли­ше з кон­тей­нер­них май­дан­чи­ків ба­га­то­по­вер­хі­вок, під­при­ємств, ус­та­нов та ор­га­ні­за­цій. На при­ват­ний сек­тор ця пос­лу­га не по­ши­рю­ва­ла­ся. Щоп­рав­да, го­ло­ви квар­таль­них ко­мі­те­тів звер­та­ли­ся до при­ват­но­го то­ва­рис­тва зі спис­ком осіб, які ма­ли на­мір ви­вез­ти твер­ді по­бу­то­ві від­хо­ди. Од­но­ра­зо­ва пос­лу­га оп­ла­чу­ва­ла­ся не за вста­нов­ле­ним та­ри­фом, а по фак­ту. До­го­во­рів на ви­ве­зен­ня не іс­ну­ва­ло. А реш­та міс­тян? Реш­та скир­ту­ва­ла від­хо­ди, хто ку­ди до­тяг­не.

Та­ка ж кар­ти­на прог­ля­да­ла­ся і з во­до­пос­та­чан­ням. Ним зай­ма­ло­ся ко­му­наль­не під­при­ємс­тво “Во­до­ка­нал” та при­ват­не “Бріз”. У ви­пад­ку пе­ре­бо­їв із во­до­за­без­пе­чен­ням міс­тя­ни сто­я­ли на роз­до­ріж­жі: у які две­рі сту­ка­ти? Чиї пос­лу­ги якіс­ні­ші і на­дій­ні­ші? Чи­ма­ло проб­лем ство­рю­ва­ли ці струк­ту­ри і місь­ко­му ке­рів­ниц­тву, яке, у пер­шу чер­гу, не ма­ло впли­ву на при­ват­ні ор­га­ні­за­ції, що по­ру­шу­ва­ли умо­ви спів­пра­ці; по-дру­ге, до­во­ди­ло­ся уз­год­жу­ва­ти і ко­ри­гу­ва­ти ро­бо­ту з кіль­ко­ма ке­рів­ни­ка­ми.

На по­чат­ку 2011-го ро­ку ПрАТ “Вес­та” вже не мог­ло у пов­но­му об­ся­зі справ­ля­ти­ся з пок­ла­де­ни­ми на ньо­го обов­’яз­ка­ми. Особ­ли­во це від­чу­ва­ло­ся у за­не­па­ді фун­кці­о­ну­ван­ня очис­них спо­руд, смо­рід від яких став ві­зит­ною кар­ткою на­шо­го міс­та на­віть для тих, хто жод­но­го ра­зу в ньо­му й не був, а ли­ше про­їз­див ми­мо. Тож са­ме жит­тя зму­си­ло зо­се­ре­ди­ти всі об­слу­го­ву­ю­чі гос­по­дарсь­кі ор­га­ні­за­ції на ба­зі ко­му­наль­но­го під­при­ємс­тва “Місь­кий во­до­ка­нал”, який на­ра­зі зай­ма­єть­ся во­до­пос­та­чан­ням, во­до­від­ве­ден­ням, са­но­чи­щен­ням, бла­го­ус­тро­єм і на­дан­ням ри­ту­аль­них пос­луг. На свої пле­чі ко­му­наль­ни­ки зва­ли­ли ре­конс­трук­цію за­нед­ба­них очис­них спо­руд та го­лов­ної на­сос­ної ка­на­лі­за­цій­ної стан­ції у цен­трі міс­та. Ре­зуль­та­ти пос­ту­паль­ної ро­бо­ти у цьо­му нап­рям­ку да­ле­кі від іде­аль­них, але вже до­во­лі від­чут­ні. І хай міс­це­ві жи­те­лі за пов­сяк­ден­ною ме­туш­нею іно­ді й не по­мі­ча­ють змін, проте гос­тям і ви­хід­цям із Зо­ло­то­но­ші, які меш­ка­ють в ін­ших ре­гі­о­нах, це від­ра­зу ки­да­єть­ся у ві­чі.

Як мог­ло би бу­ти

Ось, для прик­ла­ду, хо­ча б вра­жен­ня од­но­го із жи­те­лів Смі­ли, який у світ­лі кри­тич­ної си­ту­а­ції з опа­лен­ням у рід­но­му міс­ті по­ці­ка­вив­ся, як ви­рі­шу­ють­ся ко­му­наль­ні пи­тан­ня у Зо­ло­то­но­ші: “Си­ту­а­ція в міс­тах, які зна­хо­дять­ся від об­лас­но­го цен­тру приб­лиз­но на од­на­ко­вій від­ста­ні, тіль­ки по різ­ні сто­ро­ни, є по­ляр­но про­ти­леж­ною. З од­но­го бо­ку, у Смі­лі є на­род­ний де­пу­тат Ру­дик, який усі­ма си­ла­ми на­ма­га­єть­ся до­по­мог­ти міс­ту, де за ос­тан­ні п’ять ро­ків змі­ни­ли­ся чо­ти­ри ме­ри, де ко­му­наль­не гос­по­дарс­тво зна­хо­дить­ся у при­ват­них ру­ках. Ці ж при­ват­ни­ки не прос­то гра­бу­ють, а ще й шан­та­жу­ють міс­то. У ме­не, нап­рик­лад, теп­ло в квар­ти­рі з’я­ви­ло­ся ли­ше 16 лис­то­па­да. За до­ро­ги, сміт­тя, во­до­пос­та­чан­ня і во­до­від­ве­ден­ня вза­га­лі мов­чу. Еле­мен­тар­ні ко­му­наль­ні пи­тан­ня, які зо­бов­’я­за­ні ви­рі­шу­ва­ти на міс­цях, для смі­лян те­пер ви­рі­шу­ють­ся ли­ше в сто­ли­ці. І не зав­жди Ру­ди­ку це вда­єть­ся. У Зо­ло­то­но­ші як­раз ко­му­наль­ний де­ри­бан зу­пи­ни­ли вчас­но. Тут ще пам­’я­та­ють сум­ноз­віс­ні при­ват­ні “Лі­кург”, “Бриз” та “Вес­ту”, які до­ве­ли бла­го­ус­трій, во­до­пос­та­чан­ня, очис­ні спо­ру­ди до та­ко­го ста­ну, що про них та­кож за­го­во­ри­ли у сто­ли­ці. Але з то­го ча­су, як на­дан­ня ко­му­наль­них пос­луг до­ру­чи­ли ко­му­наль­но­му під­при­ємс­тву, ви­ве­зен­ня сміт­тя і во­до­пос­та­чан­ня не є проб­лем­ни­ми пи­тан­ня­ми для зо­ло­то­ніс­ців. Та й у ре­конс­трук­цію очис­них спо­руд, які вар­варсь­ки зни­щу­ва­ли­ся ос­тан­ні двад­цять ро­ків, не ві­рить ли­ше один чо­ло­вік – на­род­ний де­пу­тат Вла­дис­лав Го­луб. Як­раз йо­го під­трим­ку не від­чу­ва­ють у Зо­ло­то­но­ші. Міс­тя­ни го­во­рять: “У нас в міс­ті пра­цює клас­на ко­ман­да, якій прос­то не пот­ріб­но за­ва­жа­ти”. І я по-доб­ро­му заз­дрю сво­їм зем­ля­кам. Міс­це­ва вла­да взя­ла пра­виль­ний курс і зай­ма­єть­ся кон­крет­ни­ми ре­аль­ни­ми спра­ва­ми. На­род­ні ж де­пу­та­ти в біль­шос­ті про­жи­ва­ють в ін­ших міс­тах і про­він­цій­ні проб­ле­ми їм да­ле­кі. Сьо­год­ні Го­луб роз­дає нез­ро­зу­мі­лі па­пір­ці, які на­зи­ває сер­ти­фі­ка­та­ми. Обі­цяє зго­дом за­мі­ни­ти їх на прин­те­ри, праль­ні ма­ши­ни та ін­ші ре­чі, які йо­му хтось пе­ре­дасть. А як­що про­хо­дить за­ку­пів­ля ме­дич­но­го об­лад­нан­ня або ре­монт спор­тза­лу, то сло­ва “спри­ян­ня” і “Го­луб” від­ра­зу ж ста­ють си­но­ні­ма­ми. Як ви ду­ма­є­те, чи бу­де Вла­дис­лав на­ві­ду­ва­ти­ся в ди­тя­чі са­доч­ки та лі­кар­ні в ра­зі не­об­ран­ня на нас­туп­ний тер­мін? При­га­дай­те то­го ж Губсь­ко­го чи Да­цен­ка. Від­по­відь – оче­вид­на”.

“Хо­лод­ні буд­ні” для смі­лян ста­ли тра­ди­ці­єю че­рез ве­ли­чез­ні бор­ги теп­ло­пос­та­чаль­но­го під­при­ємс­тва “Смі­ла Енер­го­ін­вест”, а та­кож че­рез те, що місь­ка вла­да прос­то не шу­кає шля­хів ви­рі­шен­ня проблеми. Чер­кась­кий жур­на­ліст Сер­гій Рад­чен­ко крас­но­мов­но опи­сав, як грі­ють­ся смі­ля­ни, у до­мів­ках яких не­має теп­ла: “У дит­сад­ках ді­тей грі­ють елек­трич­ни­ми кон­век­то­ра­ми, а ліж­ка для них – ти­ми ж та­ки пляш­ка­ми. Тем­пе­ра­ту­ра там близь­ко 15 теп­ла. У па­ла­тах міс­це­вої ме­ди­ко-са­ні­тар­ної час­ти­ни близь­ко 10 гра­ду­сів теп­ла. Теп­ло одяг­не­ні па­ці­єн­ти ле­жать під 3-4 ков­дра­ми. Обіг­рі­ва­чів не вми­ка­ють, бо світ­ло ма­ють ли­ше від ге­не­ра­то­рів. Кіль­ка міс­тян на час до увім­кнен­ня опа­лен­ня ви­ї­ха­ли у су­сід­ні се­ла до бать­ків. Сам в.о. місь­ко­го го­ло­ви Смі­ли Вік­тор Фе­до­рен­ко зі­з­на­єть­ся, що мер­зне і він у ка­бі­не­ті. Вдо­ма ж має ін­ди­ві­ду­аль­не опа­лен­ня”.

Як є сьо­год­ні

Дя­ку­ва­ти Бо­гу і міс­це­во­му ке­рів­ниц­тву, що Зо­ло­то­но­шу оми­ну­ла ча­ша сія. Щоп­рав­да, не пов­ніс­тю. І сьор­бну­ти проб­лем з неї до­во­дить­ся не ко­мусь там, а хво­рим лю­дям – па­ці­єн­там ди­тя­чої лі­кар­ні, де роз­мі­щу­єть­ся нев­ро­ло­гіч­не, ди­тя­че від­ді­лен­ня ЦРЛ та ге­мо­ді­а­лі­зу. Ось пос­лу­хай­те ли­шень Ва­ле­рія Фе­дор­ця, який на сво­їй сто­рін­ці у Фей­сбу­ці по­ві­дав про усі ба­га­то­о­бі­ця­ю­чі “при­на­ди” опа­лен­ня у нев­ро­ло­гії:

– +22оС у па­ла­тах лі­кар­ні мож­ли­ві ли­ше за умо­ви плю­со­вої тем­пе­ра­ту­ри над­во­рі та як­що ще й сон­це сві­тить, ад­же біль­шість па­лат зна­хо­дять­ся із со­няч­ної сто­ро­ни. У пе­рі­од лі­ку­ван­ня із 7-го по 16-е лис­то­па­да я за­мер­зав пря­мо бі­ля ба­та­реї, до­во­ди­ло­ся одя­га­ти­ся теп­лі­ше. Ра­зом зі мною в па­ла­ті бу­ло под­руж­жя Зу­ба­ньо­вих – чо­ло­вік піс­ля пе­ре­не­се­но­го ін­суль­ту не міг ру­ха­ти­ся та йо­го дру­жи­на, яка дог­ля­да­ла за ним і теж лі­ку­ва­ла­ся. У пер­шу ж ніч во­ни лед­ве не по­ду­бі­ли від хо­ло­ду. Ран­ком ста­ли скар­жи­ти­ся за­ві­ду­ю­чій, але во­на ні­чим не мог­ла до­по­мог­ти, ос­кіль­ки і са­ма не раз по­ві­дом­ля­ла про це го­лов­но­му лі­ка­рю ЦРЛ. За­ра­ди­ти си­ту­а­ції змог­ла дру­жи­на Ва­ле­рія Са­ран­чі, до якої за­те­ле­фо­ну­ва­ла Зу­ба­ньо­ва. Ран­ком до від­ді­лен­ня при­був На­га­євсь­кий з ко­ле­гою з ра­йон­ної ра­ди. По­хо­ди­ли, по­тор­ка­ли ба­та­реї і всю ви­ну зва­ли­ли на пра­ців­ни­ків ко­тель­ні. Піс­ля не­од­но­ра­зо­вих дзвін­ків жін­ки від­ві­да­ла па­ла­ти і ко­мі­сія. Та від тих від­ві­дин теп­лі­ше не ста­ло. Тру­би так і за­ли­ша­ли­ся ледь теп­ли­ми. Нас­туп­но­го ран­ку у ко­тель­ні щось ре­мон­ту­ва­ли, впер­ше за кіль­ка днів з тру­би пі­шов ледь по­міт­ний ди­мок. Ма­буть, для виг­ля­ду “тра­ви си­рої ки­ну­ли”, бо тем­пе­ра­ту­ра за­ли­ши­ла­ся без змін, як і хо­лод­ні тру­би. У ди­тя­чо­му від­ді­лен­ні теж хо­лод­но, і ма­мам зму­ше­ні пе­ре­да­ва­ти елек­тро­о­біг­рі­ва­чі. Звід­си до­дат­ко­ві вит­ра­ти на енер­го­пос­та­чан­ня. Про по­жеж­ну без­пе­ку теж ніх­то не дбає. Ота­ка во­на прав­да, хоч і гір­ка. Пи­са­ти про теп­ло­пос­та­чан­ня мож­на що зав­год­но, па­пір все стер­пить, а від лю­дей прав­ди не схо­ва­єш.

Тож ко­му як не нам са­мим влас­но­руч дба­ти про доб­ро­бут у сво­є­му до­мі, не на­ді­ю­чись на “ки­ївсь­ко­го дядь­ка”. Сьо­год­ні він “спри­яє і опі­ку­єть­ся”, зав­тра бу­де ін­ший зі сво­єю вір­ту­аль­ною прий­маль­нею, не­час­ти­ми за­їз­да­ми та ба­га­то­о­бі­ця­ю­чи­ми сер­ти­фі­ка­та­ми. А жит­тє­ді­яль­ність 30-ти­сяч­но­го міс­та ко­му­наль­ни­ки за­без­пе­чу­ють щод­ня, щох­ви­ли­ни – без­пе­ре­бій­но, не ог­ля­да­ю­чись на сто­лич­ну під­трим­ку. Ко­му­наль­на га­лузь ще 6 ро­ків то­му ві­дій­шла від пос­луг при­ват­ни­ків і зап­ро­вад­жує аль­тер­на­тив­ні ви­ди опа­лен­ня. Са­ме зав­дя­ки цьо­му у са­доч­ках і шко­лах Зо­ло­то­но­ші опа­лю­валь­ний се­зон роз­по­чав­ся вчас­но, а у при­мі­щен­нях – за­тиш­но і теп­ло.

За матеріалами тижневика “Златокрай”
(№49 від 7.12.2017 р.)

«Державні лотереї» у Золотоноші – кому це вигідно?

Попри заборону, в Україні процвітає ігровий бізнес. Кому вигідно те, що усі міста заполонили так звані «Державні лотереї», під якими нерідко маскуються гральні автомати. Доволі невтішна статистика щодо відкриття таких закладів не лише у мегаполісах, а й невеличких провінційних містечках.

Нещодавно до міського голови Віталія Войцехівського звернулася жінка, син якої програв у так званих лотереях усе, що міг. Однак мерія не може вплинути на заклади подібного типу. Міський голова дав ропорядження зібрати власників “Лотерей” та жоден з них не з’явилися на зібрання.До того ж, було дане розпорядження поліції та прокуратурі провести перевірку та легальність таких закладів, адже вони навіть не погодили режим роботи з мерією. Як же зарадити такій проблемі містян? Міська влада не уповноважена давати дозволи на будь-який вид бізнесу.

Підтвердження знаходимо і в Законі України «Про державні лотереї в Україні». У документі зазначено, що організація державних лотерей здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, політику у сфері випуску і проведення лотерей, здійснюється шляхом видачі ліцензії на випуск і проведення лотерей у порядку, визначеному законодавством про ліцензування. Розмір плати за видачу ліцензії встановлює Кабінет Міністрів України.

Контролює такий бізнес сама держава. Як зазначає закон «Уповноваженим органом державного нагляду (контролю) за проведенням лотерей в Україні є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, політику у сфері випуску і проведення лотерей». «Державні лотереї» сплачують податки лише до Державного бюджету, а тому місту від них немає жодного зиску.

Хто ж має інтереси у відкритті таких лотерей? Переглянувши журналістське розслідування програми «Гроші» стає цілком очевидно, що такий бізнес задовольняє народних обранців. Саме тому нардепи і не ініціюють зміни у чинному законі «Про державні лотереї».

Життя, зіткане з миттевостей

Та­ких си­ту­а­цій, про які да­лі пі­де мо­ва, в жит­ті кож­но­го з нас трап­ля­єть­ся чи­ма­ло. Їх мож­на вва­жа­ти до­во­лі пе­ре­січ­ни­ми, на які не зав­жди і звер­неш ува­гу. Од­нак, на жаль, ото­чу­ю­чий світ ни­ні до­сить жор­сто­кий, і лю­ди час­то за­бу­ва­ють, що та­ке ми­ло­сер­дя, лю­дя­ність, доб­ро­та. Ми не­од­но­ра­зо­во пе­ре­ко­ну­ва­ли­ся в то­му, що сві­том прав­лять гро­ші, і во­ни ж ста­ють зна­ряд­дям зла, жор­сто­кос­ті, під­ступ­нос­ті, ли­це­мірс­тва, пос­ту­по­во вби­ва­ю­чи в лю­ди­ні те, що ро­бить йо­го лю­ди­ною. То­му й вра­жа­ють во­ни сво­єю не­ор­ди­нар­ніс­тю, нез­вич­ніс­тю, ін­ко­ли на­віть над­зви­чай­ніс­тю. Моя пе­ре­ва­га – у мо­їй про­фе­сії, і я за­люб­ки ді­лю­ся ци­ми ви­пад­ка­ми з ва­ми, ша­нов­ні чи­та­чі. Знаю, ге­рої та ми­мо­віль­ні свід­ки мі­ні-за­ма­льо­вок впіз­на­ють се­бе і зга­да­ють ці мо­мен­ти. Хто з при­єм­ною ус­міш­кою на об­лич­чі, а хто – з гор­діс­тю за нез­на­йо­мих лю­дей, кот­рі жи­вуть з на­ми по­руч. » Читати далі

Усе, що ро­би­ло­ся, дій­сно бу­ло на кра­ще. Історія життя Галини Степовенко

Спіл­ку­ю­чись з ви­ко­ну­ю­чою обов­’яз­ки на­чаль­ни­ка фі­нан­со­во­го уп­рав­лін­ня Га­ли­ною Сте­по­вен­ко, ми­мо­во­лі впій­ма­ла се­бе на ряд­ках ста­рої піс­ні: “А жит­тя ме­не по всій кра­ї­ні ки­дає, під стук ко­ліс за­ну­рю­юсь у сни. Ме­ні зав­жди чо­гось не вис­та­чає: зи­мою – лі­та, во­се­ни – вес­ни”. Га­ли­на Ана­то­лі­їв­на – лю­ди­на точ­на і праг­ма­тич­на. Все, чо­го до­сяг­ла у жит­ті, має зав­дя­ки сво­їй врод­же­ній від­по­ві­даль­нос­ті, пе­дан­тич­нос­ті та ви­со­кій пра­цьо­ви­тос­ті. У на­шу “князь­ківсь­ку” руб­ри­ку пот­ра­пи­ла не че­рез ви­со­кі стат­ки, а з ог­ля­ду на ба­гатс­тво ду­хов­не та ви­со­ку по­са­ду: як-не-як, а во­на – ключ­ни­ця місь­кої каз­ни. » Читати далі

Що для одного біда, для іншого – піар

Ще не стер­ла­ся в пам­’я­ті по­дія, ко­ли у квіт­ні чер­го­ва іс­те­ри­ка на­род­но­го де­пу­та­та Вла­дис­ла­ва Го­лу­ба стру­со­ну­ла за­я­вою сті­ни Вер­хов­ної Ра­ди. То­ді мо­ло­дий по­лі­тик во­лав про заг­ро­зи йо­го здо­ро­в’ю з бо­ку зло­чин­но­го уг­ру­по­ван­ня, до яко­го вхо­дять гу­бер­на­тор Тка­чен­ко, мер Зо­ло­то­но­ші Вой­це­хівсь­кий та де­пу­тат об­лра­ди По­ло­зов. Ще й до­сі пос­міш­ки не схо­дять з об­лич, ко­ли чер­кас­ці зга­ду­ють зна­ме­ни­тий кон­верт від та­ко­го со­бі “бо­жо­го чо­ло­ві­ка” Кос­ті, який він нап­ра­вив у те­пер вже зна­ме­ни­ту прий­маль­ню. Вер­сій по­дії ба­га­то. І про те, що лист був на­пи­са­ний са­мою по­міч­ни­цею, і про пе­ре­ляк де­пу­та­та, який вар­то ви­ка­ча­ти у яко­їсь ба­бу­сі-зна­хар­ки, і про та­ку со­бі хво­ро­бу па­ра­но­йю все то­го ж де­пу­та­та. Але най­більш ре­аль­ною вва­жа­єть­ся прос­тий нев­да­лий пі­ар. » Читати далі

Безкоштовна газета намагається маніпулювати золотонісцями за всіма законами “кисельовщини”

Вкрай “улюблена” газета золотонісців – «Черкаський кур’єр» – знову розродилася епічним матеріалом, який лише за дуже оптимістичними оцінками можна називати «розслідуванням». Після певного періоду затишшя довжиною в 1,5 місяці, коли на шпальтах видання майже не було помічено звичної для місцевих політичної «чорнухи», свіжий номер порадував читачів черговими доволі незграбно накрученими історіями. Судячи з усього, творчу відпустку ті, хто відповідає в редакції за пропаганду, витратили на детальне вивчення досвіду своїх колег «з-за порєбріка». » Читати далі

Олександр Городинець » Чи потрібна Золотоноші муніципальна поліція?

Основну роль в охороні громадського порядку в Україні відіграє поліція, що організаційно входить до складу Міністерства внутрішніх справ. Належність поліції до системи державних органів виконавчої влади суттєво обмежує участь місцевого самоврядування в забезпечені громадської безпеки на території відповідних громад. Натомість масштаби та динаміка реєстрованих адміністративних правопорушень свідчать про тенденцію їх подальшого зростання.

Поліція зіткнулася з проблемою падіння ефективності діяльності, застарілими методами підходу до організації роботи в умовах дефіциту бюджетного фінансування та існування невиправданої системи централізованого управління. » Читати далі

Чому посварились однопартійці Голуб і Войцехівський: аналіз черкаських журналістів

Останні кілька місяців містечко Золотоноша стало центром мелодраматичного скандалу з елементами криміналу. Головні дійові особи: «трикутник ненависті» – нардеп Владислав Голуб, мер Золотоноші Віталій Войцехівський та черкаський губернатор Юрій Ткаченко. Останній, щоправда, опосередковано, просто його ім’я пан Голуб постійно згадує як прикладку до прізвища «Войцехівський». Головний же конфлікт розгортається по лінії Голуб – Войцехівський. Цікаво, що усі троє належать до однієї політичної сили – Блоку Петра Порошенка. Принаймні, на останніх виборах балотувалися від партії Президента. Тож журналістам інтернет-видання “Дзвін” стало цікаво, а чому, власне, посварились Владислав Володимирович з Віталієм Олександровичем? » Читати далі

Зберегти мандат: як “віртуальні” депутати беруть участь у житті громади

Черговою істерикою народного депутата Владислава Голуба, до яких вже дано звикли золотонісці, завершився минулий пленарний тиждень у стінах Верховної Ради України. Емоційно закликавши колег та Уряд не надавати Золотоноші коштів для реконструкції системи водовідведення, парламентар зустрів у кулуарах свого головного ворога, на боротьбу з котрим, як здається, він витрачає левову частку свого робочого часу та депутатського фонду. » Читати далі

“В тиху маленьку Золотоношу закохуєшся одразу”, – журналістка із Тернополя

Міста – як люди: у кожного своє обличчя. І душа. У тиху маленьку Золотоношу закохуєшся одразу. У затишні вулички, розмаїття вересневих барв квіткових алей, у бризки фонтанів серед спекотного осіннього дня. А саме такий день випав минулого тижня, коли журналісти з Тернополя та усієї України у рамках прес-туру приїхали до Золотоноші на унікальний фестиваль. – розповідає НашДЕНЬ.

Взагалі, розмаїттям святкових дійств нині здивувати важко. Яких тільки фестивалів не проводиться на Тернопільщині! Вишиванкові, патріотичні, гастрономічні, пивні… А от золотонісці взяли і придумали єдиний в Україні і світі однойменний фестиваль – чорнобривців. Він став не лише візитівкою цього невеликого 30-тисячного міста, його неповторність ще й приваблює щораз більше туристів. » Читати далі

1 2 3 4