Новини за категорією: Інтерв’ю

“Головне завдання міської медицини – підвищення якості медичних послуг”, – Віра Антонова [ІНТЕРВ’Ю]

Видання Золотоноша.City оприлюднило інтерв’ю з головним лікарем комунального підприємства «Золотоніський міський центр медико-санітарної допомоги» Вірою Антоновою про підсумки роботи медичної галузі Золотоноші у минулому році.

 – Віро Омелянівно, які нововведення відбулися у 2019 році?

 – З 1 жовтня 2018 року підприємство перейшло на нові умови фінансування – з фонду Національної служби здоров’я. Завдяки тому, що до переходу на нову фінансову платформу були готові значно раніше, то опинилися у виграшній ситуації: протягом 3-х місяців нам виплачували по 240 гривень на кожного пацієнта по «червоному» списку (особи, які не уклали декларації). З 1 січня 2019 року ця сума повинна була виплачуватися вдвічі менша, по 120 гривень, але жодних коштів на рахунок підприємства не надійшло. За рахунок отриманих грошей змогли виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення всім працівникам нашого підприємства, зуміли винайти кошти на виплату преміального заохочення до Дня медичного працівника. Зросла заробітна плата медпрацівників: лікар отримує  в сереедньому16,5 тисяч гривень, адмінперсонал – 12 тис. грн, медичні сестри – 8 тис. грн, молодший медичний персонал – близько 6 тис. грн. Нині ми знаходимося на шляху переходу до повного електронного документообігу. У цьому році виписували лише рецепти в електронній формі за програмою «Доступні ліки». Відповідно до них пацієнт має право скористатися послугою у будь-якій аптеці на території України, яка заключила договір з Національною службою здоров’я .

 – Починаючи ще з радянських часів, медична галузь завжди фінансувалася за рахунок бюджету. Чи були побоювання при зміні форми фінансування? Чи навчилися ви заробляти гроші?

 – Дійсно, ми звикли регулярно отримувати заробітну плату, не задумуючись, звідки беруться ці кошти. Коли ж постало питання про нову фінансову платформу, не приховую, було страшнувато. Але ми навчилися розпоряджатися заробленими коштами. 80% – це заробітна плата, 20% – фонд розвитку підприємства. У 2019-му закупили пульсоксиметри, спірометри, телевізори в амбулаторії №2 і №3, на 100 тисяч гривень придбали тест смужок, ще на 100 тисяч – закупили туберкуліну для проведення туберкулінової проби дітям у садочках і першокласникам Хоча варто зауважити, що аналіз крові на вміст цукру у здорових людей проводиться 1 раз на рік, хворим на діабет – 4 рази. Усі аналізи проводяться за направленням і потребою лікаря, а не за бажанням хворого. У нас же часто буває навпаки:пацієнти самі вимагають зробити їм ті чи інші обстеження,  «щоб подивитися, що там в мене». Загальний аналіз крові і загальний аналіз сечі для пацієнтів, які заключили декларації з нашими лікарями, безкоштовні. Також аналіз крові на ВІЛ, гепатити.  Для зручності працівників та відвідувачів амбулаторіїї №2 в кабінетах встановлені кондиціонери.

 – Які проблеми залишаються невирішеними?

 – Найгостріша – дефіцит лікарських кадрів. Населення Золотоноші, відповідно до статистичних даних, становить 28 тисяч 360 осіб. Декларації із сімейними лікарями уклали лише 22 тисячі громадян. Зауважу, що серед них – частина сільського населення, лише діток – близько 700. Тобто, понад 5 тисяч містян або ж не заключили договору з лікарем на отримання медичних послуг, або ж декларації підписали із сімейниками Золотоніського районного центру чи обласними спеціалістами. Через брак кадрів ми не можемо забезпечити 100-відсотково все населення міста послугами нашого Центру. І відповідно до законодавчої бази не можемо перевантажувати деклараціями лікарів понаднормово: педіатр – 900, сімейний лікар – 1800, терапевт – 2000. Маємо вакансії. Нам хоча б 1-2 лікарів. До того ж, якщо спеціаліст захворів чи у відрядженні – це катастрофа! А якщо декретна відпустка? Вважаю це недопрацюванням Національної служби здоров’я.

Серед проблем також – медичне забезпечення спортивних змагань. Наш центр медико-санітарної допомоги – некомерційне комунальне підприємство. Тому організатори повинні оплачувати роботу медика. Згідно з наказом №504 Національна служба здоров’я не передбачає витрат на такі заходи. У поняття «безперервної медичної допомоги» входить надання послуг лікарем з 8 до 19 години щодня, у суботу – з 8 до 15. Поза цими межами кожен повинен звертатися у відділення невідкладної медичної допомоги, яке має функціонувати у кожній багатопрофільній лікарні.

Багато проблем держава перекинула на плечі місцевої влади. Наприклад, фінансування витрат на лікування орфанних захворювань, калоприймачів, підгузків для дітей-інвалідів, пакетів для ургентних операцій, для пологів тощо.

Наш народ ще й досі живе телевізором, тому щеплення та профілактика захворювань у нас дуже кульгають.

У міському центрі первинної медико-санітарної допомоги медичні послуги населенню надають 15 лікарів: 6 педіатрів, 2 терапевти, 7 сімейних лікарів. З них 9 осіб пенсійного віку. Найсильніша ланка – педіатри: Неля Загребельна, Олена Мазур, Олена Луганська, Ольга Суворова, Надія Курило та Ірина Підкуйко.

Наступний пункт – це фізіотерапевтичні послуги, які ми повинні надавати на платній основі. Зважаючи на дохід населення, пенсійне забезпечення хворих, ми не можемо повністю поставити фізіотерапію на платну платформу. До того ж, ця форма лікування, іноді, буває єдиною. Тому медикаменти для фізіотерапії пацієнтам доводиться купувати за власні кошти.

 – Але ж ваш лікувальний заклад залишається бути комунальним підприємством. Які основні капіталовкладення надійшли з міського бюджету?

 – Відшкодування вартості медикаментів пільговим категорія – 774 тисячі гривень, на лікування орфанних захворювань – 591,5 тис. грн (для порівняння – 65 тис. у минулому році), калоприймачі – 99 тис грн, підгузки для дітей-інвалідів – 107 тис. грн, пакети на пологи – 41 тис. грн, пакети для ургентних операцій – 54 тис. грн, на комунальні послуги та енергоносії – 459 тис. грн. Всього за 2019 рік – 2 млн 124 тис. 687 гривень. У минулому році надходження склали 1 млн 918 тисяч гривень.

 – Віро Омелянівно, чи вдалося викорінити такий негатив, як черги на прийом до лікаря в амбулаторії №3?

 – Черг немає взагалі. Для цього довелося привчати лікарів до ведення електронного запису. Важко й донині пенсіонерам, які не можуть збагнути процес електронної черги, розібратися у телефоні з СМС-повідомленнями. Довелося зіткнутися з літніми людьми, котрі зареєстровані на телефони своїх дітей. Як правило, у молоді немає проблем з електронною реєстрацією на прийом. Тож педіатрів чаша сія обминула. Електронну чергу відвідувачів формують у реєстратурі в системі Е-HEALTH. Пільговиків з числа АТОвців, чорнобильців, інвалідів медсестра запрошує до кабінету, коли лікар має час між зареєстрованими відвідувачами. Щоб утворилося «вікно» для прийому людей цих категорій, час візиту визначений – 15 хвилин.

 – Чи скоротився протягом 15 місяців, від жовтня 2018 року, «червоний» список?

 – Звичайно, скоротився. Але, знову ж таки, через брак кадрів він існує. До сих пір є золотонісці, хто не уклав декларації з лікарем. Відповідно до законодавства ми повинні надати їм допомогу, але лише в ургентних випадках. А решта послуг – платна. Це проблемно вкласти в голови тим, хто ніяк не може зрозуміти, що ми відійшли від радянської системи охорони здоров’я. Ми – комунальне підприємство, яке живе за свої зароблені гроші. Ми не маємо прибутку, але повинні заробляти кошти на своє існування. Також наш Центр не виконує призначення приватних лікарів. Відповідно до законодавчої бази повноваження мають тільки призначення спеціалістів міської медицини та лікарів Золотоніської багатопрофільної лікарні тим пацієнтам, які звернулися до вузьких спеціалістів за направленням свого сімейного лікаря. Хто ж звернувся самостійно, без направлення, будуть платити.

 – Коли стартуватиме  реформа вторинної ланки медицини і які зміни очікують нас?

 – Зміни у вторинній ланці розпочнуться з 1 квітня 2020 року. Пацієнт отримав скерування від лікаря на планову операцію, Він сам обирає хірурга і медзаклад, в якому хоче прооперуватися. Гроші за операцію НСЗУ заплатить тому закладу, який обере пацієнт. Те саме стосується пологів. Жінка матиме право обирати лікаря і пологовий будинок, без прив’язки до місця проживання. За візит до лікаря без скерування пацієнт повинен буде заплатити власні кошти. Винятком є екстрена допомога. Її людина отримає у будь-якому випадку.

 – Які першочергові перспективи ви ставите на наступний рік?

 – Працювати над покращенням якості надання послуг. Повністю перейти на електронний документообіг: картка пацієнта, листок непрацездатності, рецепти тощо. Амбулаторія №1 розташована в орендованому приміщенні машинобудівного заводу. Термін оренди закінчується через рік. Тож наразі актуальним є визначення з власною будівлею у цьому районі. Плануємо завершити ремонт в амбулаторії №3, зокрема осучаснити коридор, що служить зоною очікування. Обладнати лабораторію в 3-ій амбулаторії. Хочеться облаштувати відділення або хоча б палату чи кабінет для реабілітації. Плануємо також за власні кошти встановити кондиціонери в амбулаторії №3.

«Формуємо «низи» та рухаємося вперед тут, конкретно у нашому місті», – Валерій Федорець [ІНТЕРВ’Ю]

Депутат міської ради, голова мандатної комісії, очільник успішного ОСББ, учасник чотирьох сезонів золотоніської Ліги сміху, чемпіон міста з волейболу, капітан команди місцевого «Брейн-рингу», представник всеукраїнського об’єднання «Черкащани» – навряд чи незнайомець з іншого міста асоціював би усі ці «титули» зі скромним золотонісцем, що виїздить на своєму скутері із двору багатоповерхівки на Шевченка 68. Валерій Федорець – людина зазвичай відкрита та проста. Доволі простим, але в той же час насиченим та довгим видалось і інтерв’ю з ним. Спілкування, котре зачепило чимало цікавих та глибоких тем щодо місцевого самоврядування, адміністративної та комунальної реформ, бюджетоутворення, а також про буденне життя, переживання, турботи та обов’язки звичайного золотоніського депутата.

-Нещодавно в Україні минув День місцевого самоврядування, а у жовтні золотоніські депутати міської ради відзначили вже четверту річницю своєї каденції нинішнього скликання. Ні для кого не секрет, що серед найбільш згадуваних прізвищ серед обранців, часто лунає саме ваше. З точки зору одного із найактивніших депутатів – Ви особисто задоволені нинішнім складом ради, її роботою і зокрема Вашою діяльністю? 

-Чесно кажучи, нинішньою каденцією задоволені і я, і більшість моїх колег. Не можу порівнювати об’єктивно, адже це мій перший подібний досвід. Але й судячи із відгуків наших депутатів-старожилів, працюємо всі ці чотири роки досить плідно. Принаймні всі питання, вирішення яких потребували містяни, намагалися врегулювати. В межах наших компетенції та повноважень, визначених законом, звісно. Так, були й певні «накладки». В більшості своїй пов’язані із волею народних депутатів. От там ми точно нічого вдіяти не могли. В інших питаннях оцінюю роботу позитивно.

-Але ж хоча б руку на пульсі в таких ситуаціях тримали?

-Без цього ніяк! Найбільш болючі теми для міста не минали, не лишались осторонь. Завжди виїздили на місце у складі представників різних фракцій, вивчали, контролювали, звертались до різних інстанцій. Усі ажіотажні питання намагались вирішувати гуртом.

-Справжня ідилія…

-Ну й не без суперечок. Це нормально. Бувало, що й сварилися між собою. Різні люди, різні фракції, різні позиції. Одні згодні, інші – категорично ні. Це звичайна і нормальна робоча атмосфера. Коли всі «за», то це вже, вибачте, КПСС.

-Тобто консенсус завжди намагались знайти?

-Навіть більше скажу. Незалежно від партійних кольорів, задача №1 – розвиток саме нашого міста. Збирались і збираємось гуртом, сперечаємося, шукаємо якісь ідеальні шляхи. «Для галочки» не голосує ніхто. Кожне рішення – результат дуже довгих діалогів і дискусій. Кожне питання порядку денного досконало вивчається. Якщо на сесії є незгодні, якщо є критичні зауваження, добре – передаємо на доопрацювання і ще більш досконале вивчення, повернемось до цього на наступній сесії. 

-А свою роботу як оціните? Хоча б в межах Вашого округу. Ви ж, як відомо, представляєте середмістя в районі Собору.

-Хто до мене звертався, майже всі питання були вирішені. Знову ж таки, в межах моїх повноважень. В решті питань осторонь не лишався все-одно. Тут багато повсякденної роботи з точки зору інфраструктури, благоустрою, соціальної сфери. Чимало рутинних моментів, про які навіть і не згадаєш відразу.

-Можливо таки виділити щось особливе?

-Оцінювати мають жителі. Тут навіть не обговорюється. Але… особливе… Ну, наприклад, сюди віднесу освітлення вулиці Гоголя на ділянці від Миколаївської до так званої «китайки». Школи без уваги не лишились, дах одного з будинків відремонтували. Запланований був ремонт братської могили на розі Шевченка та Миколаївської. Шкода, у наші плани втрутився той страшний буревій. І депутатський фонд, і кошти бюджету були в першу чергу спрямовані на ліквідацію його наслідків. Наш мікрорайон хоч і не сильно, проте зачепило також. Ось нещодавно двір на Шевченка 115 освітлення побачив нарешті. Ті ж лежачі поліцейські біля Спеціалізованої школи №2. Як би хто до них не ставився, але скарг на перевищення швидкості на цій ділянці надходило чимало.

-Пересічний читач зараз, ось на цьому місці, скаже, що це і є ваш обов’язок.

-А хіба хтось сперечається? Узявся – виконуй. Інша річ, як це робити. Можна бути просто статистом зі значком на комірці «Депутат міської ради». Можна час-від-часу демонструвати активність. А можна реально кожен день цим жити. Зовсім, не вихваляю себе, але змінив світогляд за цей час значно.

-Тобто жовтень 2015-го року для Вас став певною мірою знаковим? Як змінилось повсякденне життя?  

-Ой, між поглядами на життя до отримання мандату і після – дуже велика різниця. Насамперед почав глибоко цікавитись питаннями фінансовими: як наповнюється бюджет міста, із яких джерел, як ефективно розподілити та витратити його. Виявилось, що все не так просто, як ми зазвичай собі думаємо – я платник податків, давайте фінансуйте конкретно мою забаганку. Можливо й соромно зізнатись, але ще тоді, у свої 45 років, довелось нарешті усвідомити – помахом чарівної палички нічого не робиться. Як би хто не кричав про це в обіцянках. 

-Але ж і Золотоношу ніяк не назвати бідним містом.

-І це дуже добре! Це свідчить про плідну колективну співпрацю. Але ж дивіться: сидиш ти такий і з точки зору депутата думаєш – а чому б не виділити нам кошти на якусь там велику ідею? Чергова сесія і починаємо з питань соціальних. Треба допомогти пільговикам, чорнобильцям, військовим, ветеранам, комунальникам, силовикам врешті-решт. Наше ж місто! Чи маємо право відмовити? А ще освіта, медицина, дороги, комунікації, освітлення. До речі, про освітлення. Я особисто задоволений. За ці роки Золотоноша освітлена більш ніж на 90 відсотків (можливо більше, просто не хочу штучно завищувати). Виходжу щовечора на свій балкон і просто милуюся. Але ж на це все потрібні кошти. От і наша задача також – шукати оптимальні шляхи для їхнього пошуку.

-А що мали на увазі стосовно поглядів на життя?

-З’явилось більше розуміння глибини процесів. Як раніше було: є такий собі Валерій Федорець, «управдом». Пише він листа на міського голову, мовляв, просимо допомогти у чомусь, а відповідь приходить негативна. Тоді мене це неабияк лютило: як це так, не допомогли своїм жителям? А от ставши депутатом, розуміння прийшло швидко. Є такі поняття, як нагальність, першочергова необхідність. Ми не в Арабських еміратах живемо, а в Україні. Часом комусь доводиться чекати. Дуже шкода, але задовольнити усіх і відразу неможливо. 

-Але ж із часом країна має вийти на якийсь новий рівень?

-Я не політичний і не економічний експерт, щоб зараз давати Вам якісь авторитетні глобальні оцінки. В будь-якому разі вважаю, що наступній каденції депутатам буде легше.

-Справді? З якого дива?

-Децентралізація. Вона ж – адміністративна реформа. Якщо все мине так, як і декларується нині (як попередньою владою, так і нинішньою), вже зовсім скоро матимемо ОТГ, матимемо більше повноважень, більше відповідальності і більше коштів на місцях. Має бути простіше. А це все – наші дороги, наша інфраструктура і «соціалка». Хоча й важлива ремарка – тут залежить ще дуже від того, кого куди оберуть українці на периферії. Самі знаєте, у нашій країні може бути все.

-ОК, якщо вже торкнулися питань більш глобальних… Візьмемо середньостатистичне українське місто, або ОТГ. З Вашої точки зору, як депутата міської ради, які все ж таки шляхи варто шукати для збільшення місцевого бюджету? Де шукати додаткові кошти? От прямо так, рекомендації «для чайників».

-Ну, не треба бути експертом, щоб розуміти просту істину. Основа зростання бюджету – підприємництво. Таки ж не в часи планової економіки живемо. Розвивається підприємництво – збільшуються надходження до місцевого бюджету, люди отримують більшу заробітну платню, вони ж вкладають ці кошти у сферу послуг, котра в свою чергу платить податки і створює робочі місця. Елементарний кругообіг коштів у локальному вимірі. Завжди і всюди треба підтримувати місцевий бізнес. Щоб він розвивався, виходив з тіні, легалізувався. Щоб люди платили податки і бачили в цьому сенс, а не ховалися від фіскалів. Складний процес, не кожному під силу. Але, принаймні в Золотоноші це питання завжди одне з ключових на порядку денному. Як результат – маємо 18 промислових підприємств. Можна більше? Треба! Над цим працюємо і будемо далі працювати! І міський голова, і його команда, і наша каденція депутатів.

-Ви говорили про те, як змінилося життя після обрання депутатом міської ради. Разом з тим, ризикну припустити, що конкретно для Валерія Федорця це було не складно. Адже ви близько 15 років очолюєте ОСББ. А це – щоденні спілкування, комунікація з людьми, вмовляння, координація і купа обов’язків. Тобто те, що від депутата виборець в першу і має вимагати.

-Ні-ні. ОСББ було створене нещодавно, коли нарешті з’явилося конкретні закони. А так, дійсно… десь у 2004 чи 2005 році став так званим «управдомом» на Шевченка 68. Відбулись тоді збори, мешканці зійшлися на моїй кандидатурі. Умовили. Велика заслуга тоді належить Григорію Єфимовичу Грановському. Погодився. А як інакше? Мало хто знає, але я фактично народився у цьому будинку і все життя тут прожив. Точніше навіть не так – коли дім здали в експлуатацію, мені виповнився один місяць і моя родина святкувала новосілля. Тобто ми із моїм будинком однолітки, виростаємо і старіємо одночасно. Йому 50 і мені 50.

-Тут напевне всі зірки зійшлися, щоб саме Вас призначити очільником.

-Я, знаєте, як ота фольклорна бабця, котра знає всіх і кожного. Ну дійсно ж! Знаю усіх, можу без усіляких папірців сказати – скільки людей у кожній квартирі, скільки прописаних, скільки ні, усі прізвища. Навіть квартирантів знаю (сміється, – ред.).

-Ну, за 15 років це, мабуть, легко…

-Якщо хто думає, що це легко – ласкаво прошу на подібну місію у своїх будинках. Складно було і тоді, і зараз. Особливо раніше. Коли власних коштів колектив будинку не має і за кожною дрібницею мусиш оббивати пороги ЖЕКу. Десь лампочку замінити, де пофарбувати щось, десь каналізація забилася, десь щось не працює. В певних питаннях допомагали, у певних – ні. А як відмовляли вони, люди цього не розуміли і висловлювали невдоволення: тебе обрали, ти маєш зробити! Замкнене коло…

-Зараз ситуація краща?

-Безперечно! Тільки-но створили своє ОСББ, зовсім іншу картину побачили. Гроші приходять на наш рахунок. По-перше, ми почали бачити свої кошти. Тобто вони реально наші. Коли дивишся на рахунок, бачиш – де маємо зекономити, а що й маємо змогу придбати вже. Глянув – є залишок: пішов придбав фарбу на лавочки, або трубу якусь. Не вмієш чогось робити – найняв підрядника. Не подобається двірник – знайшов кращого, або скористався послугами спеціалізованої компанії.

-Люди довго звикали до таких змін?

-Мешканцям було страшно і не зрозуміло – що далі буде. Передусім чомусь боялися, що заберуть усі пільги та субсидії. Пам’ятаєте, ходили такі легенди? Скептики постійно говорили, що ми «не потягнемо» самотужки будинком керувати. Нічого, помаленьку вийшли на теперішній рівень. І зовсім інші вже погляди у сусідів: таки ж маємо правління, комісію, все вирішуємо шляхом діалогу.

-Теперішній рівень – це що мається на увазі? Окрім поточних завдань.

-Наприклад, повністю замінили вікна у під’їздах. Скористалися державним тепловим кредитом. Маю надію, що до Нового року вже й сплатимо решту. Плани на наступний рік – вода і каналізація. Врахуйте, що будинку 50 років. А вже згодом готуватимемося до повного централізованого утеплення. Зараз, до речі, прошу усіх сусідів поки що не утеплюватися самотужки. Воно і їм дешевше вийде згодом, та й роботи будуть виконані за єдиними нормами. У далекій перспективі – «накладний» дах. Це наша проблема, адже технічного поверху не маємо, тому вгорі люди реально страждають від холодів взимку і від спеки влітку.

-Доволі насичена діяльність виходить. Вам не набридає хоча б часом?

-Зовсім ні! Чесно кажучи… інколи здається, що це моя стихія. Ця постійна комунікація, координація, творення чогось нового. Та й давайте відверто – депутатом міської ради я став якраз таки через те, що був керуючим будинком. Багато оббігав у пошуках допомоги і в один момент люди підійшли, кажуть: «Ми Вас сприймаємо як локального лідера, давайте балотуватися». Довго вмовляти не довелось.

-До речі, якщо вже мова зайшла про місцеве самоврядування, чи означає утворення ОСББ подальше повне ігнорування від міської влади? На балансі ж будинки не стоять…

-Ось ще один міф, який свого часу дуже гальмував житлово-комунальну реформу. Не буду розписуватися за всі міста України, кожне живе в своїх окремих реаліях. За Золотоношу точно скажу – без уваги з боку міської ради та комунальників не лишається ніхто. Той самий «Водоканал», ще як тільки ми починали, дуже допоміг стати на ноги у господарських питаннях. Вони ж тоді навіть спеціальну дільницю утворили, щоб люди більш комфортно привчалися до «життя без ЖЕКу». Тому проблемні питання зазвичай вирішуються, незалежно що це за форма власності і хто обслуговує будинок.

-Проблеми дійсно у кожного свої. Так розумію, єдиного, такого собі «еталонного» формату ОСББ вигадати неможливо?

-Навіть два сусідніх будинки зазвичай живуть різним життям. В кожного індивідуально. Ось у моєї колеги Тетяни Орленко (голова ОСББ, депутат міської ради, представник ВО «Черкащани», – ред.) є бухгалтер Тетяна Подкіч. Я працюю з бухгалтерією сам, але вона ж і навчила мене. Завжди допоможуть, взаємна підтримка є. Наприклад, більшість питань у сфері електрики також вирішую сам. Це вже суттєва економія. Але це не еталон – витрати і кількість оплачуваних фахівців повинен вирішувати кожен будинок колективно.

-Окрім гарної родини (дві дочки, онук, – ред..), ОСББ, виконання обов’язків депутата міської ради, вам ще й вистачає часу на спорт. Зокрема, на волейбол.

-Ой, тут цікава історія. У волейбол я потрапив у 2015 році, тільки-но прийшов у міську раду. Наш міський голова, як відомо, спортом займається активно і запропонував долучитись депутатам до цікавих ініціатив. Відразу ж ми, до речі, створили із обранців команду для гри «Брейн-ринг» – КОД-7 (команда депутатів сьомого скликання). З волейболом вийшло складніше, але дуже кортіло. А хто шукає, той, як-то кажуть, завжди знайде. Тому й став одноклубником Віталія Войцехівського у команді «Статус».

-Але ж «Статус»… Багаторічний флагман золотоніського волейболу, постійний чемпіон міста, дуже досвідчений склад, що має навіть досвід виступів у чемпіонатах країни. Складно грати в такій команді?

-Ой… Тільки-но потрапив туди, відразу зрозумів – усі мої попередні поняття про волейбол – це ніщо. Забудь і вчися заново. Дуже переживав, що стану «білою вороною». Але цей колектив незрівняний. Команда підтримує, допомагає розвиватись, дізнаватись новому, підказує як правильно використовувати техніку і тактику. А наші тренування які! Тричі на тиждень, до речі. І це не просто «покидати м’ячик», тут серйозний підхід.

-Думали, що колись станете ще й волейболістом?

-Ну, став чи не став – не мені судити. Безумовно, вийти на рівень хлопців мені вже ніколи не вдасться, таки ж 50 років. Але й трохи ігрового часу маю завжди. І це запалює.

-Ніколи не кажуть люди: «Навіщо воно вам потрібне в такому віці?»

-Кажуть і часто (сміється, – ред.). А знаєте, як воно відволікає? Тут вам буденність, тут самоврядування, ОСББ, родина, папери, фінанси, перемовини і ще купа іншого. А тут виходиш суто у чоловічому колективі на поле… Енергію та емоції віддав, ними ж потім і зарядився. А здоров’я? Це ж наскільки корисно!

-Тобто все те, що ми обговорювали, усі ці різноманітні сфери життєдіяльності таки охоплює Валерій Федорець, встигаючи ще й «енергією та емоціями заряджатися»?

-А я сам не очікував такого ще хоча б років п’ять тому. Депутатство дало якийсь поштовх. Оцей напружений ритм, нема навіть коли думати про якісь несуттєві і зайві дрібниці. Хоч і банально лунає, але відчуття якоїсь другої молодості. От дійсно той випадок, коли дивовижним чином встигаєш усе.

-Усе і плюс політика…

-Давайте відразу домовимось: ототожнювати ВО «Черкащани» із традиційною політикою, як звикли українці, не варто. Це не політика, це – життя. Наше щоденне життя у нашому ж місті, щоденне спілкування та пошук якихось рецептів для нашого ж міста. Політику як таку знайти тут дуже складно. 

-Тоді що вас спонукало долучитись саме до них?

-Однозначно сказати не можу відразу, але… По-перше, у нашій каденції від початку було три представника від «Черкащан». По жодному з них не скажу ані слова критики. Усі нормальні, адекватні люди, котрі достойні носити звання міського обранця. Згодом долучились ще четверо діючих депутатів. Тут аналогічно. А скількох достойних людей я знав і знаю із числа тих, хто на попередніх виборах не пройшов! А окрім них – Юрій Ткаченко, Владислав Кулініч, Олексій Дробязко. Здається більших патріотів міста шукати складно.

-Добре люди. А підходи?

-В чому головна відмінність і велика рідкість для вітчизняних політичних об’єднань – уся діяльність та ініціатива прокладається так би мовити «знизу вгору». Ніхто нічого не наказує «згори», немає всіх цих партійних ліній та «наполеонства». Ми формуємо «низи», ми рухаємося вперед тут, конкретно у нашому місті. Ну й команда достойних людей, котрі зацікавлені, котрі не уявляються свого життя без чогось більш високого, окрім холодильника. Команда, яка не займається популізмом, а тихо робить своє і до виборів, і після. Це те, що саме моє. Те, що співпадає із моїми життєвими поглядами. Тому скажу сміливо – попереду чимало здобутків. Принаймні в цих людях я впевнений.

«Не маємо права втратити цей шанс для формування еліти України», – Любов Денисюк

Інноваційна школа Черкащини – це не просто кліше, створене лише для паперових звітів перед освітянським керівництвом. Унікальний проект, започаткований декілька років тому саме на території  нашої області, став у певній мірі точкою старту до системних змін у середній освіти. У нашому місті таких навчальних заклади два: Золотоніська гімназія та Спеціалізована школа №2 інформаційних технологій. Саме вони стали учасниками цього проекту і, до речі, саме вони й стали певною мірою новаторами – започаткували Нову українську школу ще під час «пілотування», за рік до її офіційного старту. На аналізі їхнього досвіду Міністерство освіти України свого часу започаткувало кардинальну реформу. Про зміни у системі освіті, у свідомості дітей, про зміни у підходах до виховання школярів та організації роботи колективу сьогодні спілкуємося із директоркою Золотоніської гімназії імені Скляренка Любов’ю Денисюк. » Читати далі

“Будемо працювати. Головне, щоб не заважали, як останні чотири роки”, – Віталій Войцехівський

Міський голова Золотоноші Віталій Войцехівський дав розширене інтерв’ю для місцевих ЗМІ з приводу результатів парламентських виборів, результатів діяльності міста за півроку, а також  майбутніх планів. Під час спілкування посадовець зокрема торкнувся питань передвиборчих перегонів, перспектив завершення робіт на усіх об’єктах реконструкції та адміністративної реформи.

Вибори на 197 окрузі, за його словами, видались особливими, адже виборцю дійсно було з кого обрати. » Читати далі

Прочитав 30 томів Чарльза Діккенса і має звання КМС з великого тенісу: інтерв’ю з механіком лінії “Еконії”

Вірменин Сергій Шахназаров переїхав до України з Баку 18 років тому. Як зранку вийшов на роботу – у шапці й пальті, так і довелося залишити рідне місто. Без жодних речей. Відтоді у нього почалося нове життя, про яке дізнавалися кореспонденти громадсько-політичної газети “Златокрай”.

У Черкасах чоловік працював на підприємствах міста, доки доля не привела його до дверей центру зайнятості. Так сталося, що там йому довелося зустрітися із землячкою з Баку Тетяною. Як виявилося, вони навіть навчалися в одному університеті. » Читати далі

Снайпер та розвідник в цивільному житті став капітаном команди Ліги Сміху і тренером з танців

Знайомтесь: Олександр Капленков, 29-річний АТОвець, котрий в зоні бойових дій був снайпером і розвідником, а тепер, у цивільному житті, — майстер-налагоджувальник на підприємстві «Maк-Кофе» і тренер з танців у клубі «Юпітер», а ще капітан команди «Кавомани» у міській «Лізі сміху». Народився в Харкові. Коли ще був зовсім малим, сім’я переїхала до Золотоноші. Тому вже тут ходив у дитсадок і міську школу №3, після закінчення якої навчався в професійному ліцеї, здобувши професію будівельника. Детально поспілкувалася з ним газета “Черкаський Край”. » Читати далі

Золотоніські ліквідатори поділились спогадами про аварію на ЧАЕС

Вчора Україна і світ відзначали 32-ту річницю Чорнобильської катастрофи. 26 квітня 1986 року о 1:23:44 за київським часом з інтервалом у дві секунди сталося два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції. Це була найбільша в історії людства техногенна катастрофа. Уся світова громадськість була вражена цією обставиною, оскільки ядерним ударом було викинуто в атмосферу близько 190 радіоактивних речовин. Радіаційна стихія призвела до тяжких наслідків, в результаті яких постраждало безліч людей. » Читати далі

“Далі – лише нові перемоги”, – інтерв’ю з керівником ДЮСШ Богданом Артеменком [ФОТО]

У Золотоноші кількість населення ледве сягає тридцяти тисяч. Невелике, провінційне містечко, де всі практично знають одне одного: когось бачили в спільній компанії, хтось з кимось товаришує на роботі й знає про рідню, кумів і сватів зі світлин, хтось «в друзях» у соціальних мережах або ж перетиналися в кафе, спортзалах, торговельному центрі чи парку. Живуть поруч звичайні золотонісці, а згодом виявляється – не такі вони вже й звичайні! Бо найцікавіше в цих «умовних» знайомствах те, що насправді ми не завжди знаємо, що це за людина, а так, в основному зі слів знайомих.  » Читати далі

Жителі Золотоноші розповіли про організацію поминальних днів у місті

Нещодавно регіональні ЗМІ оприлюднили фото черкаських кладовищ, зауваживши, що цвинтарі перетворилися на смітники. Штучні квіти, сміття, пакети та гілки зустрічали усіх, хто йшов пом’янути своїх рідних. Яка ж ситуація на золотоніських цвинтарях, поцікавилися в містян у прес-центрі виконкому Золотоніської міської ради.

Валентина Чиж, мешканка вулиці Колгоспної:

Чекаю поминальних днів з острахом: купи сміття, пакети, одноразовий посуд: усе літає по кладовищу і, звісно, потрапляє у мій двір, що розташований за кілька метрів від цвинтаря. Цього року – порядок, чесно кажучи, здивував. Напередодні комунальні служби спрацювали. По-перше, вони прибрали минулорічні чагарники, гілки – усе вивезли. По-друге, портальний сміттєвоз приїздив на нашу вулицю двічі на день, аби прибрати сміття з помаранчевих баків, які розташовані по обидва боки від цвинтаря.

» Читати далі

Як золотонісці святкували Великдень? [ВІДЕО]

Нещодавно українці святкували Великдень – найбільше релігійне свято, яке відзначають навесні. Цього дня, згідно з християнською легендою, воскрес Ісус Христос. Після того, як його було розіп’ято на хресті. Диво це, за християнськими канонами, символізує звільнення від гріхів для віруючих людей.

У народному ж уявленні це свято означає ще й оновлення землі та природи. Підготовка до дійства займає цілий тиждень, кожен день якого має особливе значення. А кожен із них відзначають зазвичай проведенням певних обрядів. Передує Великодню Великий семитижневий піст. » Читати далі

“Покажемо наочно, що саджаємо не менше, ніж ріжемо”, – інтерв’ю з директором Золотоніського лісгоспу [ФОТО]

26,6 тисяч гектарів зеленої зони, 12 мільйонів податків до бюджетів різних рівнів, середня зарплата на рівні восьми тисяч гривень, понад мільйон саджанців щороку та постійне оновлення парку автомобільної техніки – такими тезами можна коротко окреслити нині діяльність Золотоніського лісгоспу, котрий опікується лісовими масивами на території Золотоніщини, Канівщини, Чорнобаївщини та Драбівщини.

Державне підприємство «Золотоніське лісове господарство»  – єдиний лісгосп на території Лівобережжя області. Золотонісцям ДП відоме за діяльністю його структурних підрозділів – Вільхівського та Деньгівського лісництв, куди містяни зазвичай вирушають в пошуках грибів чи задля відпочинку в будь-яку пору року. Щоправда, частина з них мету має дещо іншу, знаходячи в зеленій зоні  місце для безпечної і безкоштовної  утилізації власного сміття. » Читати далі

“Дамо шанс юнакам із підліткових колоній на нове життя”, – інтерв’ю із координатором будівництва “Дому Лідії” [ФОТО]

На базі приміщення колишнього заводу «Супутник» (вулиця Соборна) нині провадиться активне будівництво. Багатьом золотонісцям цікаво, що ж таки планують там звести? Усі відповіді на ці питання в інтерв’ю нашому виданню надає пастор церкви Євангельських Християн-баптистів «Відродження» Сергій Скиба. Саме ця релігійна спільнота і взялася за відновлення закинутої капітальної будівлі. Тут мають намір відкрити так званий “Дім Лідії” – центр догляду для хлопців, які вийшли з колонії для неповнолітніх. За словами керівника церкви, будинок буде місцем, де хлопці будуть відчувати Христову любов та надію на нове життя. » Читати далі

1 2 3 10