Знайомство із Золотоніською багатопрофільною лікарнею триває! І головними героями чергової розповіді видання Золотоноша.City виступають сьогодні відділення та лікарі, до яких звертаються люди з переломами, вивихами, розтягуванням кінцівок тощо. Це – травматологічне відділення. Очолює золотоніську травматологію – відносно молодий, як для своєї посади, а разом з тим, вже бувалий у бувальцях та мудрий – Юрій Мазур. Свій пост він обіймає віднедавна, а саме – із січня 2022 року. Тоді Золотоношу спіткало лихо, адже у кращий світ вирушив на вічний спочинок тодішній керівник, один зі світочів української травматології, Володимир Сержук.

І Юрія Григоровича призначили вести золотоніських травматологів у подальші випробування.

Вірність професії

Пан Юрій виріс у родині лікарів, тож з дитинства перебував у сприятливій для вибору цієї професії атмосфері. Батьки не тиснули на стадії фахової самоідентифікації сина, адже він сам бачив у тому своє покликання. Після 6 років у Одеському державному медичному університеті, Юрій Григорович пішов в інтернатуру у напрямку травматології.

Вибір спеціалізації лікар аргументує дуже просто: рухався батьковою стезею, яку той торував собі неподалік Золотоноші – у Чорнобаї. І вже у 2001 Юрій Мазур розпочав свій шлях у золотоніській лікарні.

На думку пана Юрія, найтяжчим у перші роки роботи було відчувати і поділяти біль своїх пацієнтів. Вести хворого, перейнявшись його недугою, від надходження на лікування і до самісінького одужання.

Юрій Григорович – справжнісінький фанат своєї справи. Для нього професія лікаря це не просто спосіб заробити гроші чи буденність – для нього це стиль життя. Він – віртуоз справи, а акценти у роботі розставляє на необхідності прожити і відчути випадок кожного. Так, скажімо, пан Юрій вважає за улюблену частину своєї діяльності, коли після оперативного втручання або іншого лікування – є результат, покращення якості життя тощо.

Водночас ненавидить у професії Юрій Мазур безсилля. Це та мить, коли ти не можеш допомогти хворому через, скажімо, присутню у нього важку супутню патологію. Є персонал, є обладнання, всі можливості, подібні оперативні втручання – буденна справа, але разом з тим – пацієнту просто не можна допомогти через якусь патологію. Це момент, коли людина лишається у складному стані, але ти нічим не можеш зарадити.

Юрій Григорович – практик. Коли тягар нової посади ліг на плечі, він не став обмежувати практичну складову своєї роботи і все так же активно продовжує прийом та лікування людей. Єдине, стало дещо більше відповідальності, організаційної діяльності та роботи з персоналом.

Разом з тим, вихваляти ані себе самого, ані відділення загалом, пан Юрій не береться. Скромність не дозволяє, адже краще за будь-які слова – за лікаря говорять його вчинки. І тим єдиним, на чому Юрій Григоворич акцентує увагу, є дуже простий, але неймовірно важливий постулат: відповідальність лікарів від моменту знайомства з пацієнтом і до миті, коли його життя та здоров’я буде у цілковитій безпеці.

Класичний день золотоніського травматолога наповнений від «А» до «Я» подіями. Так, починаючи зі здачі та відповідно прийому зміни зранку, завершуючи обходом усіх хворих – це вже з 8 і до 9 ранку. Після 9 – зазвичай починається операційний день. Він може бути абсолютно різним, починаючи від рідкісних випадків, коли операцій немає, завершуючи надскладними оперативними втручаннями по кілька на день. 

Завершує свій робочий день пан Юрій вечірнім оглядом вже прооперованих хворих і вивченням документації та проблем нових пацієнтів, які готуються до проведення оперативних втручань наступного дня.

Також скромність читається у оповитому таємничістю запитанні про оцінку поточного рівня травматології, адже замість взятися вихваляти саме відділення чи окремо взятих лікарів, Юрій Григорович зосередив увагу на тому, що певну планку у роботі задали свого часу досвідчені фахівці найвищого рівня, деякі і наразі все ще при ділі. А тому – результати хороші, як якість, так і спектр послуг – як у травматології, так і у ортопедії. Але хотілося б мати ще більше обладнання, ще більше загалом матеріально-технічного забезпечення, аби спеціалісти могли реалізовувати свої навички сповна і допомагати якнайбільшій кількості людей.

Пристрасне хобі

У свої 44 Юрій Мазур є активним поціновувачем футболу. Він зайнявся ним ще у 1 класі, і донині ця гра просто-таки не відпускає його з поля. Як зауважує лікар, це навіть більше, ніж просто хобі.

Почавши з малого, Юрій Григорович може зрештою похизуватися міцною командою, до створення якої вже багато років тому мав безпосередню причетність, а також хорошим здоров’ям, яке вдається підтримувати зокрема завдяки такому спортивному способу проведення дозвілля.

Уже в наступному році пану Юрію буде 45 років і він чекає цього(?!), щоб перейти грати у наступну вікову категорію, де зможе грати з однодумцями-лікарями приблизно свого віку. На думку чоловіка – це буде приносити йому максимальне задоволення.

Мудрий погляд у майбутнє

Майбутнє золотоніської травматології Юрій Мазур описує цілком не кепське, можна навіть сказати, аж казкове, проте разом з тим, слухаючи його і усвідомлюючи поєднання досвідченості та далекоглядності, можна припустити, що все може складатися і краще.

— Я бачу наше майбутнє у тому, що ми будемо продовжувати працювати, лишаючись командою однодумців, головна мета яких – покращення якості життя пацієнтів. Це як люди з хронічними проблемами, так і ті, на чиєму життєвому шляху сталися непередбачувані прикрощі. Ми намагаємося робити все можливе і від нас залежне, щоб позбавити пацієнтів тих клопотів та недоліків, з якими вони звертаються і, наголошую, повернути якість їхнього буття, – говорить Юрій Григорович.

Пан Юрій вважає, що колектив завжди буде рухатися тільки вперед, засвоювати нові лікувальні техніки і розвиватися у своєму ремеслі, впроваджуючи все нові і нові методики оперативних втручань. 5 лікарів – Юрій Григорович і четверо його підлеглих мають на меті тримати рівень, заданий попередниками і лише покращувати його, підвищуючи планку для наступників.

Своєю мрією Юрій Мазур називає дуже, здавалося б, просту, але неймовірно глибоку та філософську річ: лікар має прагнення просто спокійно виконувати свою роботу, отримувати від цього певне задоволення – втіху від того, що його дії допомагають людям тут і зараз, а також – мати для того усе необхідне, від власного здоров’я до технічної бази золотоніської травматології.

— Дуже хочеться, щоб матеріально-технічна база відповідала нашому рівню знань та навичок, – зазначає він.