Нещодавно золотоніські посадовці відвідали позиції морських піхотинців, у лавах яких служить наш відомий земляк Роман Грибов. Тоді привезли хлопцям смаколиків та теплий одяг і зробили висновок, що останній цікавить воїнів наразі значно більше. Як не як – а зима близько. А у постсвяткові дні Українського козацтва посадовці вирушили на один із південних напрямків до сил протиповітряної оборони. Про це повідомляє видання Золотоноша.City.

Як зазначив заступник міського голови Олександр Флоренко, відвезли хлопцям найбільш необхідне станом на зараз, у холодну пору року, а крім того – смаколики. Перший заступник Олег Масло запевнив, що з харчуванням проблем на передовій не виникає, все смачно, калорійно і у відносному достатку. Тому посадовці намагаються везти саме щось незвичайне, що дійсно можна охарактеризувати якраз таки промовистим слівцем «смаколики».

Солдати завжди позитивно і досить емоційно реагують на такі приїзди. Зважаючи на те, що завчасно попереджати про візити не можна, це стає приємним сюрпризом, який здатен дещо притлумити сірі будні війни.

Окрім того, що вдалося передати необхідні речі, для посадовців завжди важливо зрозуміти обстановку безпосередньо у розмовах з бійцями та оцінити власними очима. Так, скажімо, буває думаєш, що потрібно би придбати якийсь генератор, але виникає запитання: який?

— Завжди автоматично вважаєш, що треба якнайбільший, якнайдорожчий, тоді він точно буде забезпечувати усі потреби, – ділиться Олександр Анатолійович. – Але, приїхавши на позиції, почувши солдатів, розумієш, що їм та громіздка штука і на біса не здалася. Достатньо чогось маленького і портативного. Це зокрема стосується саме частин ППО, адже у них головне – мобільність. Мінімум речей, мінімум розгортань на місці. Треба завжди бути готовим знятися і поїхати, за сигналом. А у таких умовах – це якщо ми, як приклад, говоримо саме про генератор – закинути щось маленьке у багажник і рушити значно простіше, аніж волочити за собою дорогуще одоробло. А мить затримки для ППО – може вартувати людських життів.

Дізнаючись про такі потреби безпосередньо на місці, у подальшому можна або довезти необхідне, здійснивши повторний візит. Головне – щоб це врешті-решт потрапило у руки захисників і допомагало їм боронити Україну та зберігати власні життя. До слова, питання забезпечення бійців у тому числі виноситься і на сесію міської ради, де депутати мають виокремити на це кошти.

Окрім підтримки воїнів, можливості побачити їхній побут і надати посильну поміч, однією із основних задач посадовці називають також підтримку того, за що солдати тримають рубежі вдень і вночі: підтримку їхніх родин у тилу. Можливо, комусь потрібна допомога з прийдешнім опалювальним сезоном, комусь соціальна, комусь юридична тощо. Про все це можуть розповісти захисники, щоб владці мали можливість після повернення реагувати і долучатися до оборони країни таким, доступним для них чином.

Найближчим часом посадовці планують візит на ще одні позиції захисників, куди, заручившись підтримкою міської ради та ГО «Команда Войцехівського», допомогли придбати автомобіль, який вже перетнув польсько-український кордон і невдовзі буде вірно служити захисникам України.

Серед головного, Олег Масло все ж виокремив наостанок саме оптимізм військових. Їхню невибагливість до досить скромного побуту, відсутність абияких скарг тощо. Це те, на чому тримається українська національно-визвольна війна і те, чому варто навчитися у тилу. Відповідальність, самовідданість, ефективна діяльність у межах того, що є і щира віра у перемогу та незламність нації.

А натомість Олександр Флоренко зазначив, що доки вони захищають нас там, ми маємо потурбуватися про їхні родини тут. Тож побачити, почути і взяти до уваги побажання та прохання, зокрема щодо рідних і близьких у тилу – так і лишатиметься пріоритетом у подальших «подорожах» на лінію фронту.

— Що не запитаєш: «Все гаразд у вас?» А вони: «Авжеж, все гаразд», – відзначає Олег Михайлович з неприхованим захватом. – У їхніх очах немає сумніву, тож перемога однозначно буде за нами.

Окрім усіх денних спостережень, це дало можливість відзначити ще одну, не те, щоб велику, але досить… кількісну проблему. Миші! Просто-таки тьма-тьмуща мишей, які сновигають туди-сюди під ногами.

На тлі цього навіть народився жарт, що варто дворових котів із колишнього місця базування ППОшників виловити сітками, які лишилися від зоозахисників, і постачити в окопи. Тож, невдовзі може так статися, що проти рашистів будуть боротися не лише пес Патрон та йому подібні, а і бойові золотоніські коти – чому б і ні, зрештою. Треба ж бодай якось виправдовувати тези окупантів про біолабораторії та іншу дурню!..

А якщо без жартів – робота продовжується і триває безупинно. А кожен з нас може долучатися до неї матеріально, фінансово та морально, продовжувати підтримувати тил своєю сумлінною працею на благо держави, а тим самим – додаючи наснаги воїнам на передових позиціях.