Вересень – місяць початку навчання у школі. Після довгої літньої відпустки вчителі натхненні й повні сил зустрічають своїх учнів. Цьогорічне першовересневе свято у кожному класі минуло інакше, не в традиційну дату не в звичній локації, не з усіма учителями. На всьому свій відбиток залишила війна.

Щорічно у другу суботу вересня Україна відзначає День фізкультури і спорту. Про історію Сергія Чмиря, котрий більше двадцяти років працював учителем фізкультури у ЗОШ №6, розповідає видання Золотоноша.City. Знаний золотоніський тренер футбольних команд, вперше відзначатиме професійне свято у військовій формі і не вдома.

24 лютого зранку він востаннє прийшов до школи. А вже ввечері Сергій Олексійович, як і більшість золотонісців вписав своє ім’я у список добровольців територіальної оборони.

— Сумую за дітьми, за школою, все-таки рідна професія. Але так треба. По- іншому бути не могло, я б не пропустив можливості служити, – стверджує чоловік. І додає, що навіть на службі без футболу і спорту – ніяк.

Усі свої м’ячі подарував дітям у пунктах, де зупинявся підрозділ військових. Наразі приїхав на декілька днів у відрядження, щоб взяти форму і м’ячі. Чоловік відстоюватиме честь ветеранської команди Черкащини у футбольному поєдинку на Чемпіонаті України.

Воєнні обставини оголили у спортсменові з багаторічним стажем душу поета. Чоловік почав писати вірші. І не просто підбираючи риму, а створюючи справжній маленький поетичний твір.

Ось як прокоментувала нововідкритий талант колеги та колишнього учня вчителька української мови та літератури школи №6 Надія Максименко:

— Думала, що війна – це тільки кров і сльози…та диво-дивне… Спілкуюсь з одним своїм учнем, у якому вона пробудила потяг до творчості. Звичайний учитель фізкультури, що у школі мало цікавився літературою, поділився несміливою пробою пера. Золоті мої хлопчики, молюся за вас! Повертайтеся живими!

Ми не святі, та всі під Богом.

І думка в нас на всіх одна:

Хай буде швидше Перемога,

І вже закінчиться війна!

.

Не боїмося вже нічого,

Лиха година нас мина.

Ще якби зникло оте слово

Мабуть, вже прокляте – “війна”…

.

Ми бачим сни про мирне небо.

Там яблуневий тихий сад.

Та рить окопи таки треба…

Тримаймо стрій, за брата брат!!!

Саме ці слова якнайкраще підкреслюють міць, дух і настрій українських воїнів: непереможних, сміливих і відчайдушних, котрі змушені взяти до рук зброю, відклавши звичні заняття мирного часу. Рядки, написані вчителем фізкультури, виражають прагнення і мрії кожного з добровольців, не забуваючи при цьому про сувору реальність. Вони – наша надія і гордість. Пишаємось, чекаємо, віримо у вас! І знаємо: все буде Україна!