Доля відміряла художнику 97 літ, за які було створено близько півтори тисячі картин.  На  них глядачі споглядають, яка красива наша природа, які  різнобарвні квіти милують око, дерева в біло-пінних весняних шатах, як дихає навесні земля… А спостерігав за красотами рідної природи юний Матвійко у себе вдома, у Золотоноші, пізніше в Згарях, куди переїхала родина після смерті батька.   Сподіваючись на краще життя мати вийшла заміж вдруге, але відносини  хлопця з вітчимом не склались. Малий Матвійко  ішов з дому в ліс чи до річки, там спостерігав за красою , барвами , слухав різноголосся птахів.

Саме так формувався хист майбутнього художника-пейзажиста. Одного разу відвідавши ярмарок, побачив картини народних майстрів, розпитав у них про малювання фарбами, і захопився малюванням на все життя. У 1908 році, працюючи в Києві службовцем в приватній конторі, Донцов відвідав  художню виставку  і познайомився з викладачем Київського художнього училища В. Менком, який підготував Матвія   до вступу і взяв у свій клас.  Закінчивши  художнє училище  довгий час працював у Полтаві.

Два десятиліття Матвій Олексійович  присвятив викладацькій діяльності – вчив малюванню та кресленню  школярів   та вихованців  дитбудинків. До кінця свого життя підтримував дружні, майже батьківські стосунки з учнем Борисом Піанідою (що теж став відомим художником),  який  після смерті Донцова створив музей в місті Ірпінь, в будинку,  де кілька десятиліть  проживав художник з дружиною.

В  повоєнні роки Донцов  плідно працює в Золотоноші. За спогадами земляків він любив , коли йому приносили квіти. Він ставив їх в звичайну банку чи глечик  і …творив. Мазок лягав біля мазка, фарби змішувались, переплітались і о, – диво : бузок, жоржини оживали на полотні.

Цікавий факт: у 1940 році Матвій Донцов  знайомиться з роботами  невідомої художниці  Катерини Білокур і вражений талантом допомагає організувати її  персональну виставку в Полтавському домі творчості.  Пізніше виставку  полтавських митців в Києві.

Роботи М Донцова є в  музеях  Києва, Полтави, Ірпеня, Золотоноші, зберігаються в приватних колекціях. Багато робіт художник подарував музеям сіл Полтавщини, Диканьки, передав школам.

Художник дуже любив українську природу. Він писав: «Сюжети я беру найбільш характерні з природи України. Вони близькі моєму серцю , моїм почуттям. Що може бути кращим її полів безкраїх з гаями, луками і лозняками!»

”

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею імені М.Ф.Пономаренка