Віта Ямборська » Славні імена Золотоніщини – митці та художники

На сьогодні жителі  міста проживають на  двохстах  вулицях і  півсотні провулках. Після останнього великого перейменування (2015 рік – «Закон про декомунізацію») більшість «радянських» назв  вулиць  міста змінено. Але в назвах лишилось багато представників –російських військових,  діячів культури, мистецтва , спорту… Мабуть, так би й було і надалі, та є одне велике але… 24 лютого 2022 року увірвалось у наш мирний сон і поділило життя українців на до і після…

Після трьох місяців війни з росією все менше  українців скаже: та яка різниця, як зветься вулиця. Різниця є, і велика. Представники «руського міра», знищуючи культурні надбання, вбиваючи дітей і  стареньких,  примусово вивозячи до депресивних районів на краю цивілізації,  збиткуючись і викрадаючи, все більше відбивають бажання мати щось спільне з руським сусідом.

А хто ще вагається, нехай відповість на кілька питань для себе, особисто:

– А є в Москві чи Пітері вулиці Лесі Українки, Василя Стуса; скільки вулиць  Богдана Хмельницького,    площ  Григорія Сковороди та Шевченка. Чому ж у нас навіть у невеликому селі є Гагарін і Горький?

 – Виходячи з попередньо викладеного: що конкретно для села чи міста зробили діячі російської культури, якщо навіть ніколи не бували не лише в регіоні, селі чи місті, а навіть в Україні?

І останнє. Після відкритих звірств у Бучі, Бородянці , селах Київщини,  в Маріуполі ,Чернігівщині, Одещині, Миколаївщині, Донеччині, Луганщині… в усіх регіонах, куди долітають ракети і везуть 200-х, де  руйнуються  школи і музеї, заводи і мости, сім’ї і долі… чи хочеться мати щось спільне з руською культурою, яка так і не виховала  порядних людей…

Відкриваємо сторінки біографії відомих земляків,  культурних діячів, науковців, політиків. Адже у нас теж є ким гордитися. А про когось і не знають на малій батьківщині.

Митці, художники

Про Іллю Шульгу вже неодноразово згадували в пресі. Цей  кропивнянський художник,що  був учнем самого  Іллі Рєпіна,  творив образи українських козаків і односельчан. Зображав  церкви і селянський  побут, але не створив образи « Всеукраїнського старости» – Григорія  Петровського, та    Станіслава Косіора –  організатора політики геноциду українського народу – голодомору 1932-1933рр, репресій, русифікації. Саме політику репресій і відчув на собі художник  Шульга. В березні 1938 Іллю  Шульгу заарештовують. Йому «шиють»  « націоналізм»,  називають « мазепівцем», бо розмовляє лише українською. За три місяці після затримання засудили на сім років таборів.  На початку 1939 дружина художника отримала повідомлення, що чоловік помер в пересильній тюрмі  м. Петропавловськ ( Північний Казахстан)   в грудні 1938 року.  В роки Другої світової війни вдова Іллі Шульги Лідія змогла  вивезти до США  ( Північна Америка, місто Боулдер) 75 робіт художника.

шульга

ІЗ Золотоношею ріднить художника його робота вчителем малювання в 20-х роках,  в цей час він створює  портрети односельчан  Захара і Якилини Мірошниченко, Портрет Шевченка, «Кропивнянську козацьку церкву».

шульга 5 шульга 3

Передчасно згасла  творча душа  невинно знищеного художника-земляка. До речі, в 50-х роках, посмертно був реабілітований.

Про свого учня Ілля Рєпін сказав: « не забувай, що у художньому мистецтві є тільки два Іллі –  це я, і ти…» ,  не забуваймо.

Іван Черінько

22 липня 1908 року в с. Деньги серед мальовничої  української природи

народився Іван Черінько – майбутній художник , Заслужений діяч мистецтв Туркменістану. Дар майбутнього митця розкрився  під час навчання в Деньгівській та пізніше Чапаївській школі. Створений образ батька, наприклад, був наскільки вдалим, що сусіди вважали що то фотознімок.

Дивом здібний студент не «вилетів» з Київського художнього технікуму. Ні , не через брак таланту, а через те , що « Ваш студент – Черінько Іван – син куркуля!»,- таке  прийшло повідомлення з сільради . Довчився, отримав диплом з відзнакою. А батьків вигнали з рідної хати, змушені були наймати хатинки у добрих людей  ( син таємно допомагав, чим рятував рідних від голодної смерті).

 Після двох років постійних підробітків і поневірянь  в 1933 році вже одружений (дружина – художниця-портретистка Євгенія Адашова) переїздить до Туркменії.  В цій далекій країні з своєрідними звичаями, мовою, природою, Іван Іванович створює свої роботи. В реалістичному  відтворені реальності помітний і драматизм долі та безправ’я туркменських жінок  «Вдова» ( 195х 284см),  патріотизм « Джигіти», 180х240 см   ( полотна митця широкоформатні) – за цю картину художник отримав звання Заслуженого діяча мистецтв Туркменістану .

Життя художника і п’яти його дітей обірвалось під час 8-9 бального  землетрусу в Ашхабаді 6 жовтня  1948 року. Лишилась дружина Євгенія,   вже після трагедії в неї народився син Богдан. Залишились  роботи художника   . Деякі  експонуються в Черкаському художньому музеї.

Іван Падалка

Іван Падалка 00Народився 15 листопада 1894 року в с. Жорнокльови, Золотоніського повіту в багатодітній (8) дітей. Не дивлячись на бідність, батько прищепив любов до науки. Навчався в Миргородській  художньо-керамічній школі, та був виключений за участь у бунті, вигукнув: «Геть царя!».  Та творчий хлопець знайшов роботу в Полтавському етнографічному музеї, – він виготовляє копії українських килимів. Навчався в Київському художньому училищі. На чорно-білій світлині  він вирізняється  серед однолітків зачіскою «під макітру».  Про нього згадують що був чемним, лагідним і дещо наївним.  Один з кращих учнів художників Михайла Бойчука і Опанаса Сластіона.

Професор живопису Іван Падалка навчав студентів  Київського художнього інституту. Як художник-графік ілюстрував «Енеїду», «Кобзар», «Слово о полку Ігореві».   Учасник художньої виставки в Стокгольмі 1930 р…. Всі творчі задуми і плани обірвались лихого 1936 року, коли потрапив в застінки НКВС-івської катівні. Піддаючись фізичним і моральним тортурам, боячись за рідних і близьких визнав себе винним у звинуваченні: « учасник націонал-фашистської терористичної організації». Страта.  З ним був страчений і вчитель Михайло Бойчук  (основоположник течії в мистецтві «бойчукізм» ). 1 лютого 1958 року посмертно реабілітований.

Іван Падалка 03Іван Падалка 04


Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею імені М.Ф.Пономаренка