24 лютого 2022 року поділило життя України та всього світу на «до» та «після». Не зважаючи на попередження та чотиримісячну тривогу на Заході щодо повномасштабної збройної агресії російської федерації проти нашої країни, для більшості людей – навіть для тих, хто готував себе до такого розвитку подій – війна, яка перекочувала з Донбасу на всі українські терени, стала потужним ударом по ментальному здоров’ю. Дехто оговтався швидко, декому знадобився час, а подекуди все ще лишається місце для паніки та відсутність абиякого самоконтролю. Проте були і ті, хто все ж підготувався на всі 100.

Саме на тих, хто першими рушив у військкомати, створюючи не бачений раніше прецедент – черги і буквально-таки конкурс на місце — і на тих, хто не розмірковуючи, не вагаючись виходив на вулиці Києва та інших міст беручи зброю з вантажівок, фронт вдалося утримати протягом перших днів. На самовідданості, на самопожертві, на патріотизмі. Затим – доєднався другий ешелон, волонтерський фронт, який зміцнив лави оборонців держави. Починаючи з гігантів на кшталт фонду Притули, завершуючи бабцями, які віддавали закатки із погребів та свої пенсії. І лише після цього, коли спільними зусиллями вся Україна зупинила просування ворога та окреслила лінію фронту на прийдешні дні, доєдналася третя сила, фінальна лінія оборони: колективний Захід, що вдарив по агресору найбільш болючим зі способів 21 століття – економічно.

24.02.2022: війна, «гуртом і батька легше бити», спільна мета

Антон спробував на смак мирне життя. У якийсь момент часу він навіть взявся за власну справу, відкрив тату-салон, успішно працював, проте розпочалася пандемія. У зв’язку з цим довелося зачинятися, адже робота почала приносити більше збитків, аніж доходів.

Він має дружину і маленького, десятимісячного сина. У свої тридцять років спробував себе багато де та пройшов чимало випробувань – одні були складними та такими, які навряд чи кортить повторювати, а інші ж – приємним спомином закарбувалися у пам’яті. Але 24 лютого росіяни вирішили, що коли самі не живуть як люди, то й іншим не слід.

Ще під час АТО Антон отримав кілька контузій, а також комісія згодом визнала його не придатним для подальшої служби і призову у майбутньому. Тому, коли після перших ракетних обстрілів на світанку 24 лютого пішов у військкомат, його «завернули». Але лишатися осторонь Антон не збирався. Він вирішив: якщо вже не судилося захищати далі Україну зі зброєю в руках, то буде робити це усіма іншими можливими і неможливими шляхами.

— Коли почалася війна, до мене, як зараз пам’ятаю, о 5:36 зателефонував товариш, побратим і за сумісництвом ще й кум, і сказав: «Тоха!.. Війна!». Перше, що прийшло в голову: «Сім’я! Як вберегти?», – ділиться деталями Антон. – За кілька годин ми вже зібралися на базі «Золотоніського координаційного комітету сприяння обороні України» – громадська організація, яка виникла ще у далекому 2014 і весь цей час допомагала військовим на фронті.

Всі гуртом вони почали вирішувати, як та у який спосіб будуть боронити Батьківщину. Дехто одразу вирушив до військкомату, інші – взялися квапливо налагоджувати зв’язки з навколишніми містами та селами для оптимізації роботи та збільшення масштабів потенційної допомоги для армії. Кожен добре усвідомлював: хоч війна і триває з 2014, наразі вона переросла у повномасштабну.

Читайте також: Золотоніський десантник здобув срібну медаль на міжнародних військових змаганнях

— Абсолютно всі почали вносити свою частку у оборону держави та нашу майбутню перемогу з перших годин від миті, коли російські ракети полетіли на мирні українські міста. В’ячеслав Назаренко, який є головою комітету, організував усіх нас задля спільної справи, адже хто як не він знає, що таке війна та волонтерство – від самісінького початку, з 2014 року. Особисто до мене він приїздив неодноразово. Бачили б ви очі тих козаків, які на новий рік, в мороз, перебуваючи в окопах безпосередньо при зіткненні з ворогом, отримували з дому пакунки, так бережно та з любов’ю загорнуті мамами, дружинами, дітьми… Це неможливо передати словами… Ці очі… їхній погляд…

Антон зізнається, що саме В’ячеслав спрямував усі їхні потуги у правильне русло. Без нього всі дії та вчинки були хаотичними.

— Він одразу збагнув, що та як, куди рухатися і що робити. Натомість для мене це було щось нове і не зовсім зрозуміле… Я військовий і знаю, як поводитися на полі бою, проте тут, у тилу, все інакше: потрібна конкретика, чіткість дій та їх організація загалом. Саме В’ячеслав Федорович допоміг нам опанувати волонтерське ремесло з перших годин вторгнення і завдяки йому ми почали діяти злагоджено, разом, як годинниковий механізм. А воно, як кажуть у народі, «гуртом і батька легше бити». А у наш час – москалів та будь-яку погань, що лізе на українську землю. З нами працює дуже багато людей, порядних, самовідданих і готових до самопожертви на благо перемоги. Всіх і не перерахувати, проте мені хотілося б відзначити зокрема Володимира Марченка та Юлію Денисенко. Вони,та чимало інших небайдужих, мов ті бджілки, не покладаючи рук, роблять неймовірний внесок у спільну українську справу.

Читайте також: Золотонісці провели масштабний патріотичний флеш-моб [ФОТО, ВІДЕО]

Отож, об’єднані спільною метою та під професійною координацією, волонтери відразу розпочали збір найбільш необхідного для хлопців на передовій. Це і турнікети, і бандажі, і оклюзійні наліпки, і бронежилети, і каски – одним словом, абсолютно все, чого може потребувати захисник Батьківщини у протистоянні окупанту.

— Це все потрібно нашим хлопцям, – зазначає Антон. – Якщо росіяни не рахуються із втратами і їм байдуже, скількох своїх вони не дорахуються після бою, то для нас – життя воїнів – найвища цінність. І всі ці речі допомагають його рятувати. Ще під час, коли я сам був на війні, для мене пріоритетним завданням лишалося збереження особового складу. До біса техніку та всі ті залізяки. Лише життя солдата, який потрібен своїй Батьківщині, народу, побратимам та своїй родині. І для мене у цьому питанні відтоді нічого не змінилося.

Власне, так і розпочалася Антонова діяльність у волонтерстві, якою він активно займається й наразі, і головне – не збирається зупинятися, доки Україна не переможе.

Волонтерство: міцний тил, єдність нації, плече країни

— Війна була неминуча. У 1991 ми отримали свободу, фактично, не виборюючи її. Так, були одиниці, які протягом поколінь боролися за українську мову, культуру, але це явище не було масовим. І тому за останні 30 років ми не мали незалежності як такої. Металися туди-сюди, від росії до Європи і назад. А росіяни – страшні люди у цьому плані, їм тільки дай почути бодай щось про «один народ» – вмить прийдуть «звільняти» чи «рятувати». Варварська країна, яка веде загарбницькі війни, що втратили свою актуальність у цивілізованому світі багато років тому. Тому так, ця війна була неминуча. І, я гадаю, необхідна для формування України, якою вона має бути. Світ зміниться, і люди, плекаю надію, разом з ним.

Антон переконаний – доки хлопці сидять в окопах на передовій, ми в тилу повинні робити все і навіть більше. Навіть не тому, що це забезпечення чи якісь матеріальні блага для наших солдатів. А насамперед для того, аби вони відчували цю підтримку, цю єдність, як нація стоїть за них горою і поділяє їхній біль від ран та втіху від перемог. Це все дуже, дуже важливо, а тому не можна зупинятися.

А коли солдати приїздять, скажімо, з ротації – скластися по 50 гривень, великим гуртом. Встановити перед військовою частиною кавовий апарат, чи сокодавку і пригостити кожного напоєм з пиріжком. Насправді, варіантів, показати бійцям свою підтримку – безліч і це лише один із них, який Антон наводить як приклад для втілення в життя у майбутньому. Чому б таке не робити? Для когось це може здатися дивним, чи ж то пак, декому навіть і недоречним. Проте саме такі дрібниці – важливі.

Часто можна чути нарікання, що Україна – якась не така країна. Але ж насправді країна – це лише дзеркало людей, що її творять. Тому часто ці питання тотожні. Інша справа – держава.

— Ми змінилися за вісім років. Починаючи із забезпечення бійців і завершуючи ставленням до них. Зокрема, від країни раніше не завжди можна було отримати підтвердження про участь у бойових діях, чи обіцяну землю. Ми не за пільги туди йшли, проте якщо вже прийняті закони, якщо вже сказали, що має бути «так, так і ось так» – слід дотримуватися цих обіцянок. Саме на таких елементарних речах будується цивілізована країна з європейськими цінностями. Тож, так, країна змінилася. Але мені дуже хочеться, аби так тривало і далі. Щоб скалічені, побиті, проливши вдосталь крові за Батьківщину та народ люди, повертаючись, отримували належну шану, увагу, допомогу у працевлаштуванні або ж матеріальну підтримку, якщо працездатність була втрачена на війні. Це дуже важливо. Кажу це як той, хто там був, хто має поранення, проте, на щастя, уцілів і здатен забезпечити себе самотужки. Але багато тих, кому пощастило менше, – каже Антон. – Я вірю, що з часом ми досягнемо цього, всі разом, країна і нація.

Також чоловік зізнається: порівняно з першими тижнями, коли була ейфорія, максимальний патріотизм і підтримка, наразі надходження від людей значно зменшилися. Але потреби військових – ні. І хоч він розуміє, що і надалі підтримки ставатиме все менше, адже і гаманці не вічні, і ентузіазм зникає, все ж наголошує на тому, наскільки це потрібно. Щоб ворог не опинився «тут», слід зупинити і знищити «там».

— Волонтерство є важливим елементом українського сьогодення, але ця робота не йде в жодне порівняння з тим пеклом, через яке щодня проходять хлопці і дівчата, котрі боронять нас і нашу Державу! Я не з чуток знаю про пекло війни. Тримаю зв’язок із нашими захисниками, маю чіткі відомості про те, що саме необхідно зараз і кому. Ці хлопці зараз безпосередньо боронять нашу державу від загарбників! Є нагальна потреба в бронежилетах, балістичних шоломах, пристроях нічного бачення, формі, розгрузках, наколінниках, планках Пікатіні, тепловізорах, тепловізійних прицілах, далекомірах, активних навушниках, коліматорних прицілах, тактичних окулярах, тактичних перчатках, аптечках типу IFAK2, турнікетах, бандажах, кровоспинних препаратах типу celox… Тому всім, хто має бажання допомогти нашим хлопцям і бути впевненим, що все буде використовуватись за призначенням, будемо щиро раді. Міцний тил – запорука успіху там, попереду, – такий текст оприлюднив менш як місяць тому у себе на сторінці у мережі Антон, закликаючи небайдужих долучитися.

Ще Антон щиро розводить руками, коли заходить мова про інших волонтерів, з якими він особисто знайомий чи товаришує принаймні.

— Я не знаю, чому так, проте всі ми діємо як окремі осередки, замість того, аби об’єднатися, мати спільний, значно більший бюджет, а відповідно – аналогічні можливості. Особисто я – лише за. Проте зазвичай, подібні бесіди з колегами по волонтерському цеху на цих розмовах і завершуються… Щиро не тямлю, чому нам бракує злагодженості та відчуття спільної справи.

Україна: державність, цінності, перемога

Антон вважає, що перемога неодмінно буде. Рано чи пізно Україна перейде з оборони у повномасштабний наступ на окуповані території, сумнівів не виникає. Проте не береться прогнозувати щодо термінів.

— Може бути і до кінця цього року. А може і значно довше, якщо раптом почнеться окопна війна. Або ж і взагалі слід починати готуватися до долі Ізраїлю: мілітаризована країна, з високим рівнем патріотизму та з войовничим сусідом під боком, який так і норовить захапати якнайбільше земель, та конфліктами. Але ми неодмінно вийдемо на свої кордони, повернемо Донбас і Крим – це питання принципове. Чуже нам не потрібне, а свого – не віддамо!

Чоловік вважає, що зміни в державі та у думках людей – вже відбуваються. Цього навряд чи буде достатньо, але відколи Небесна сотня запалила вогонь в очах українців і витягнула їх з анабіозу – вже зросло покоління людей на російсько-українській війні. Вони мають інші погляди, інші думки, які кардинально різняться навіть з думками людей десятирічної давнини. Тому – хай не сьогодні, а може й не завтра, але з кількома поколіннями ми зможемо нарешті дійти до справжньої незалежності – як територіальної, так і ментальної.

— Коли Європа ходила одне на одного у походи, з пікінерами, мушкетерами – Пилип Орлик писав першу Конституцію. Тож, фактично, ті цінності, які з’явилися на українських теренах, але були розтоптані імперськими планами наших східних сусідів, а за ним – «Совком», фактично перейняли у нас європейці. Нам наразі слід лишень повернути Україну у лоно західного світу. Але при цьому, як казав Тарас Григорович – чужого навчайтесь, а свого – не цурайтесь. Не слід забувати про власні цінності, пріоритети і незалежність. У тому числі незалежність від будь-кого, а не лише від росії.

Так, скажімо, нещодавно Хорватія оголосила, що відмовляється від своєї національної валюти і переходить на євро. В Україні цього статися не повинно: мова, культура, гривня – все це наше і його потрібно зберегти, рухаючись у ногу з цивілізованим світом.

— А щодо росії… Вони нікуди не подінуться, нам з ними під боком жити, тож потрібно просто бути готовими. Скільки разів полізуть – стільки разів їх і лупцювати, нещадно та відчайдушно. Ми завжди були козаками, людьми вільними і свободолюбивими. Україна ніколи не стане на коліна, головне лише, аби нація міцніла разом з нею і теж ніколи не згиналася в поклонах, – резюмує Антон.

Антон Чернявський довго не хотів іти на контакт та давати інтерв’ю. Він вважав, що такий крок будуть оцінювати, як спробу якогось піару чи чогось подібного, що мало його цікавить. Проте зрештою збагнув – це історії та речі, які потрібні українцям тут і зараз. А також, на думку автора, Антон – цікава людина з не менш цікавим бекґраундом. Так, волонтерів дійсно багато і внесок кожного із них – важливий. Проте, коли ти спершу проливаєш власну кров за Україну, опісля краще розумієш – як це важливо, коли за тобою стоїть весь народ. Ба більше, не народ… Коли за тобою – нація.

Реквізити, на які Антон збирає допомогу, що витрачається на потреби армії і рятує життя та здоров’я хлопців на передовій:

Призначення платежу «Благодійна допомога»

PayPal: cherniavskyiav@gmail.com

ГРИВНІ

ПОПОВНЕННЯ КАРТКИ: 5168 7520 1507 3649

ОДЕРЖУВАЧ: ЧЕРНЯВСЬКИЙ А.В.

IBAN: UA493052990262036400933023901

РАХУНОК: 262036400933023901

БАНК ОДЕРЖУВАЧА – АТ КБ «ПРИВАТБАНК», КИЇВ, УКРАЇНА

РНОКПП ОДЕРЖУВАЧА: 3326016512

For receiving SWIFT in US dollars “USD”

BENEFICIARY: CHERNIAVSKYI ANTON

IBAN: UA673052990000026203885294121

ACCOUNT: 5168742239148756

BANK OF BENEFICIARY: JSC CB PRIVATBANK, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE

SWIFT CODE/BIC: PBANUA2X

CORRESPONDENT ACCOUNT: 0011000080

INTERMEDIARY BANK: JP MORGAN CHASE BANK

SWIFT CODE/BIC: CHASUS33