Будні музичної школи: замість струн гітари – голки та нитки, замість піаніно – розгрузки

Від 24 лютого кожен свідомий українець так чи інакше долучається до спільної справи – боротьби проти окупантів. Хтось перераховує кошти на ЗСУ чи окремі підрозділи, хтось, не шкодуючи себе та власних ресурсів, надає посильну допомогу у вигляді доставок вантажів та евакуації переселенців із гарячих точок, хтось готує консервацію і доправляє її на передову, а хтось забезпечує солдатів амуніцією власними зусиллями. Видання Золотоноша.City продовжує низку матеріалів про небайдужих золотонісців і цього разу на черзі Золотоніська школа мистецтв та її директор Ігор Путинець.

Ігор Юрійович поділився у мережі дописом, де відзвітував про чергову виготовлену партію розгрузок для військових. Загалом йому та його помічникам вдалося виготовити понад 500 таких виробів і чоловік залюбки розповів про те, як відбувається цей процес.

— Є така чудова жінка – Тетяна Шеремет. Вона швачка, яка організувала своїх колег-подруг. Їх близько 10 осіб. І завдяки їхній праці, у швейній майстерні нашого ліцею ми шиємо ці розгрузки, – ділиться пан Ігор. – Директор закладу, Костянтин Короткий, дозволив нам послуговуватися приміщенням та професійними реманентом. Ми отримуємо у користування 4-6 швейних машин, коли як, адже вони власними силами теж працюють у тому ж напрямку і самі потребують відповідного інструментарію.

Як зазначає Ігор Юрійович, жінкам не бракує ані запалу, ані наснаги, аби працювати у кожну вільну хвилину. Сам же чоловік теж не марнує час і використовує вільні години після роботи та на вихідних максимально продуктивно. Коли у перший місяць повномасштабної війни школа мистецтв не працювала (діти пішли на вимушені канікули) – було простіше, зізнається пан Ігор. Проте і наразі, попри основну зайнятість, він активно долучається і надає посильну допомогу Збройним силам України.

— Буває, дівчата телефонують і кажуть: «потрібно те, те і те». Я зранку прокинувся, поїхав у Черкаси, все придбав, привіз, а після обіду – вже на уроках. Дітки ходять, займаються, є також і уроки в онлайн форматі.

Ігор Юрійович наголошує, що від самісінького початку вторгнення його побратими по «швацькому цеху» робили свою справу винятково з ініціативи, на волонтерських засадах, докладаючи всіх зусиль та нарощуючи темпи виробництва. Але попри щире бажання долучитися до перемоги, у колективу виникають проблеми з фінансуванням.

— Нам дуже допомагав очільник ПП «Агроспецпроєкт», за що йому величезна дяка. Але одна розгрузка, її собівартість, обходиться у 550-600 гривень і коштів катастрофічно бракує. Ми можемо робити більше, можемо докладати ще більше зусиль, але потребуємо підтримки. Люди з мережі, де я публікував дописи, також відгукувалися. За їхні кошти було виготовлено близько 100 розгрузок від загальної кількості. Але фінансів все одно недостатньо…

Крім розгрузок, розповідає чоловік, їхній імпровізований колектив займався також пошиттям кишень під магазини (підсумки), аптечок, яких 200 штук передали на тероборону. Наразі вже перейшли навіть на плитоноски (куди вставляються бронеплатини). Ігор Юрійович ділиться досвідом, як вони з командою постійно вдосконалювалися:

— Починали з малого. Спершу пришивали все, що називається, наглухо, як уміли. Але поступово випрацьовували технологію, набиралися досвіду і кожен наступний наш виріб ставав все кращим і досконалішим. Так наразі все, що ми виготовляємо, кріпиться на системі MOLLE (це дозволяє бійцю індивідуально підібрати обважування під конкретно поставлені цілі, до прикладу – почепити менше підсумків, але натомість додати кишеню для рації тощо). Ми враховували побажання військових і модернізувалися.

Тканину пан Ігор закуповує на Черкаському шовковому комбінаті, а фурнітуру – де доведеться (що означає – де є в наявності) – і у тих же Черкасах, і в Києві тощо.

— Наші жінки працюють виключно на добровольчих засадах, але ж ми всі розуміємо, що потрібно якось годувати родину, сплачувати комунальні платежі та таке інше. Тому коли вже через якийсь час від початку агресії ситуація дещо стабілізувалася, а ми мали яку-не-яку вільну копійку, якийсь залишок – намагалися підтримати дівчат, так би мовити, хоч такою собі маленькою премією. Разова фінансова допомога. Але дівчата – молодці, налаштовані по-бойовому і хочуть продовжувати робити внесок у перемогу над окупантом.

Щодо логістики та доставки своїх виробів на місця, де цьому є потреба, Ігор Юрійович розповідає таке:

— Спершу співпрацювали з міською радою. Доправляли розгрузки їм, а вони вже займалися розподілом на місця, куди це було необхідно. Наразі працюємо більше на, так би мовити, індивідуальні замовлення, перетворившись у маленького волонтерського юніта і закриваючи дрібні щілини у забезпеченні. Постійно телефонують, просять і ми намагаємося покрити потребу цих людей. Так ось підготували 21 розгрузку на Харків, але ще не відправили. І на військкомат шили. Одним словом – хто просив, то нікому не відмовили.

Зі слів Ігоря Юрійовича, почалася вся епопея дуже просто: у перші дні вторгнення його кум вступив до лав територіальної оборони і звернувся до нього по допомогу у пошуку розгрузки. Зрештою, не знайшовши потрібного виробу, пан Ігор взявся виготовити його власноруч.

— А тоді ж кум телефонує і говорить, – сміється чоловік, – що вже і його куму потрібно, і командиру потрібно, і так далі. Так воно все поступово і запустило цей процес.

Як зазначив пан Ігор, він планує продовжувати займатися цим і далі, як і всі його нові колеги по цьому ремеслу. Єдина проблема, як знов-таки наголошує чоловік, це фінансування.

— У наші розгрузки, – розповідає наостанок Ігор Юрійович, – ми вкладаємо дитячі малюнки, на яких написано щось на кшталт «ми тебе чекаємо», чи ж «повертайся живим» тощо. Наші дітки, зі школи мистецтв, малюють їх і ми гадаємо, що хлопцям на передовій чи на бойових чергуваннях буде приємно.

Ось так золотонісці долучаються до війни, перебуваючи у тилу. Чоловік подякував усім та кожному, хто так чи інакше долучився, підтримав та надав все необхідне для того, аби їхній тиловий загін міг працювати на повну, і насамперед – дівчатам-швачкам під проводом Тетяни Шеремет.

І наразі доєднатися може абсолютно кожен, навіть якщо ви вважаєте, що не вмієте робити нічого з того, що необхідно на полі битви. Посилання на сторінку Ігора Путинця, де він ділиться своєю діяльністю на волонтерському фронті, а головне – де ви зможете зв’язатися з ним і долучитися фінансово до однієї, до великої і спільної української справи!