Віта Ямборська » Історія Благовіщенського монастиря

Благовіщення  є одним з найбільших весняних свят.  За християнським вченням це день, коли архангел Гавриїл сповістив Діві Марії про майбутнє народження Ісуса Христа. Це свято тримається числа. Раніше святкувалось 25 березня, а нині – 7 квітня. В народі  його  пошановують  майже як Великдень і притримуються багатьох пересторог щодо виконання  різної роботи.  В Золотоноші є  вулиця Благовіщенська. В назві вулиці не лише велике свято  а й давнішня історія міста, з відомими іменами та подіями.

В «Клировой  книжке Полтавской епархии на 1902 годъ» зазначено слідуюче:  «Благовъщенськая церковь, деревяная, съ такою же  въ одной связи колокольнею, на каменномъ фундаментъ, холодная, построена въ 1764г., церковная библіотека; школа грамоты – помъщается въ церковномъ домъ;  земли усадебной и подъ погостомъ  5 дес., пахатной и сънокосной 26 дес. ; жалованья въ годъ священнику 300 руб, псаломщику 100 р., … Прихожанъ 724 д. м.п   ( чоловіків ) и  753 д. ж. п. (жінок) В приходъ  хуторъ  Дубровка. Священник  Симеонъ  Андреевъ Ярошевскій  – въ санъ священника 1872 г. , псаломщик – діаконъ Митрофанъ  Михайловъ  Рябчевскій –  въ санъ 1900 г.   Церковный  староста мъщанинъ Іоаннъ Даніиловъ Марченко.»

Історичні джерела свідчать, що   до того часу, коли  Благовіщенська церква стала парафіяльною  тут був жіночий монастир. Він бере свій початок з чоловічого Мошногірського монастиря (який існував біля Мошен – містечка на правій стороні Дніпра). Монахи мали  господарські будівлі неподалік Золотоноші в селі Коробівка, де пізніше виник  жіночий монастир. В 1760 році Коробівська обитель згоріла. Її черниці перейшли  на Зозулівку  (передмістя Золотоноші). Церква в ім’я Благовіщення була збудована  старанням запорозького козака Якова Щербини в 1764р. , а трапезна церква в пам’ять перенесення мощей св. Іоана Златоуста, збудована 1783р. Золотоніський Благовіщенський монастир проіснував 56 років ; в 1817 році Благовіщенську церкву перетворено в парафіяльну. Причинами закриття монастиря історик та дослідник Микола Сагарда називає не зовсім придатне для чернечого життя розташування монастиря в межах міста, а також існування поряд Красногірського монастиря. Багато черниць після закриття монастиря перейшло до Красногірської обителі.

 В своїх «Спогадах про Золотоношу»  наш видатний земляк Михайло Максимович з теплом  згадує часи навчання в монастирській школі « … тут учились грамоті  рідні і близькі мені п’ятеро братів Тимковських., по їхніх слідах, з нашої спільної батьківщини ( х. Тимковщини – нині –с. Богуславець) і я був виданий на навчання книжне.  … після того майже 30 років я не був тут… і не забуду того враження, з яким відвідав священний для мене Благовіщенський двір. Усе знайоме воскресло в моїй пам’яті . Зеленіли як і раніше клени і липи, що ведуть від дзвіниці до церкви, стояла ще величезна верба, що нависла над колодязем… Але від шовковиць лишилися тільки всохлі пні , замість багатьох келій  – земляні бугри. Тільки по них я міг розпізнати: де стояла келія, в якій я пройшов повний курс навчання, тобто   – граматку, часловець і псалтир.»

В радянські роки на місті колишньої церкви побудували дитсадок «Журавлик» . Зараз в будівлі розташувався Територіальний центр, медичний  заклад, бібліотека. В кількох кімнатах  розмістилась нинішня церква, де збираються віряни на службу Божу. А міська шоста  школа, що розташувалася неподалік,   стала наступницею колишньої Благовіщенської, де і нині продовжують вчити учнів розумному,  вічному,  доброму.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка