“Свята трійця”: молоді золотонісці балотуються до міської ради

Обідній час будь-якого робочого дня. Центр Золотоноші. Кав’ярні «Хитрий Лис», або «Ікарус». Саме тут відбуваються дискусії трьох, здавалось би, зовсім різних у світоглядному плані та у віці, молодих золотонісців. Тут народжуються креативні для подальшого втілення у життя міста ідеї, створюється план їхнього втілення. Тут дискутують та формулюють подальший план дій. Олександр Городинець, Сергій Марченко та Анастасія Недашковська – троє друзів, котрі свого часу знайшли спільну мову на фоні схожих світоглядів та головного бажання – творити щось корисне в якості громадянина. Троє друзів, які, не вагаючись, вирішили піти на чергові місцеві вибори за списками «Європейської Солідарності».

23-річний Олександр Городинець, незважаючи на свій юний вік, вже давно став медійною персоною у Золотоноші. Саме він опікувався благоустроєм міста ще із 2016-го року, зумівши разом із колегами перебороти стереотипи місцевих щодо спалювання рослинних решток чи безконтрольного розклеювання оголошень на вулицях. Принаймні зараз місто чисте від несанкціонованої реклами, а горе-господарники бояться недотримуватись правил благоустрою. Бо знають: з Олександром розмова коротка – постанова і адміністративна комісія, яка згідно із чинним законодавством зобов’яже на штрафні санкції. Нині він опікується своїм новим дітищем – сектором паркування. Саме ця муніципальна інспекція намагається навести лад у дотриманні правил дорожнього руху в центрі Золотоноші.

– Моя посада, що теперішня, що попередня тісно переплітається із здобутими вміннями та навичками за час навчання. Спочатку у професійному училищі (м. Вінниця), де я здобув кваліфікацію пожежного-рятувальника та техніка з аварійно-рятувальних робіт, а потім у Національному університеті цивільного захисту де, я отримав фах спеціаліста цивільного захисту, – розповідає Олександр Городинець. – Робота звісно не за фахом, як я мріяв, але пов’язана, насамперед із допомогою людям. Так, для декого я злий та надмірно принциповий але моя позиція залишається незмінною – будь-які дії однієї особи не мають впливати на нормальне життя більшості, оточуючих.

Свою активну життєву позицію Олександр не соромився демонструвати ще із 2013-року, позиціонуючи себе активним націоналістом. Окрім активної громадської діяльності не забував і про навчання. Городинець – другий призер обласного конкурсу-захисту наукових робіт Малої академії наук з історії України. Згодом – три поспіль освіти. Перші дві спеціальності – технічні та більш практичні. Третя, вища, – у сфері управління системи цивільного захисту.

– Не буду приховувати, що я був активним прихильником, а згодом і членом політсили ВО «Свобода». Багато ходить чуток по місту про мій вихід із партії, але для мене факт мого виходу із партії (хоча по факту мене було просто виключено із членів) залишається одним – невміння обраних депутатів бути представниками громади. Коли рада голосує з питань, які прямо впливають на життєдіяльність громади, а мої однопартійці не голосують, вважаючи такі рішення корупційними та такими, що суперечать політиці партії, але в той же час потім використовують так званий депутатський фонд для висвітлення себе перед виборцями… Для мене це не припустимо. Критукуєш – пропонуй, не знаєш – запитай! Але кричати популістичними гаслами і в той же час нічого не робити – це ніяк не пов’язано із представництвом інтересів простих виборців, – зауважує Городинець.

За словами Олександра, він лишається тих же принципів та тримає ту ж позицію, що і сім та, навіть, десять років тому.

– Україна – єдина! Росія – ворог та окупант! Але ми живемо на мирній землі, завдяки нашим хлопцям, які стоять на передовій. І наш обов’язок – розбудова сильної і могутньої країни, починаючи зі свого міста. Як я можу це втілити, запитаєте ви? Просто – працювати. Працювати невпинно і майже цілодобово, поруч з людьми які зі мною на одній хвилі. Наша громада дійсно зможе стати безпечною, розвиненою та комфортною, – резюмує Олександр Городинець.

Не відстає у цілеспрямованості від нього і його колега-рятувальниця Анастасія Недашковська. Закінчивши Академію пожежної безпеки (м. Черкаси), нині вона відповідає за охорону праці у КЗ «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради». До цього працювала у відділі освіти, опікуючись безпечними умовами праці та перебуванням учнів в освітніх закладах нашого міста.

– Останні п’ять років, я працюю на посаді інженера з охорони праці в спеціальній школі. Наш заклад для діток з особливими освітніми потребами, він унікальний на всьому Лівобережжі Черкащини. Моє завдання – стимулювати керівництво створювати безпечні та належні умови праці. На жаль, протягом останнього року з нинішнім керівництвом закладу важко знаходити компроміс. І часто-густо доводиться відстоювати не лише вимоги законодавства з охорони праці, а й трудові права колег, – розповідає Анастасія.

Серед головних проблем суспільства вона нині бачить апатію громадян до свого місця в цій державі. На її думку, більшість вважає, що «моя хату з краю» і їхні голос та позиція нічого не вирішують. Проте й наголошує, що, продемонструвавши інше, незвичне ставлення до депутатства, можна змінити свідомість більшості виборців.

– Депутат – це не привілеї чи просто статус, а щоденна праця заради змін. Змін не лише до того, що ми бачимо кожного дня ідучи по вулиці, а змін у свідомості кожного з нас, починаючи з себе, – наголошує Недашковська.

Обидва сміливо балотуються у кандидати в депутати міської ради, оскільки в унісон зауважують: «Країна починається з тебе, а ти це і є країна!».

Найстарший із гурту – Сергій Марченко. Медійник, журналіст та один із засновників місцевої рекламної агенції MG Group своє життя вважає більш ніж насиченим. Активний футбольний вболівальник, учасник націоналістичних рухів «домайданівських» часів, засновник волонтерського сайту «Золотоноша Історична», співзасновник громадської ініціативи «Чистий Ліс». Із Олександром Городинцем познайомився у 2012-му році, працюючи у Золотоніській гімназії. Саме він і став науковим керівником талановитого юнака, згодом привізши призове місце із Малої академії наук.

– До Золотоноші потрапив у 2009 році. І за ці 11 років вона стала для мене дійсно рідною. Містом, у котрому я знайшов себе, знайшов вірних друзів та зовсім нові професії. Не буду промовляти порожніх обіцянок, як усім буде гарно, коли оберуть саме мене. Не в моєму стилі. Обіцяю одне – чесно та сумлінно відвідувати сесії, а не бути статистом, як деякі представники деяких політичних сил. Методично відвідувати профільні депутатські комісії та опрацьовувати їхні матеріали. Тримати руку на пульсі округу, де проживаю вже чотири роки – РМЗ. Тут живуть мої друзі, я не маю права підвести їх, – розповідає Марченко.

За словами Сергія, у міській раді залюбки б долучився до депутатської комісії з питань освіти, культури, молодіжної політики та розвитку фізичної культури і спорту.