Відомі золотонісці поділились своїми дитячими світлинами [ФОТО]

День захисту дітей офіційно був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Саме тоді у Парижі відбулася спеціальна сесія Міжнародної демократичної федерації жінок, на якій і було ухвалено рішення заснувати міжнародний День захисту дітей. Це було зумовлено тим, що після Другої світової війни багато неповнолітніх по всьому світу залишилися сиротами, без даху над головою, їжі і з різними захворюваннями. Уперше День захисту дітей відзначався у 1950 році в 51 країні світу. А вже в 1989 році ООН представила Конвенцію з прав дитини. В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року. Про дитячі роки впізнаваних людей Золотоноші розповідає офіційний сайт Золотоніської міської ради.

 Віталій Войцехівський – міський голова. У багатодітній родині був наймолодшим. На рівні зі старшими брався за  роботу, хоча подобалася ця справа не завжди. Захоплювався з дитинства книгами та спортом, брав активну участь у спортивних змаганнях та предметних олімпіадах. Мама Віталія і досі береже всі похвальні листи, отримані у шкільні роки сином. У школі мав добрі відносини з друзями, вчителями, відвідував танцювальний гурток. Не склалося лише зі співами, навіть у хорі. У дитинстві мріяв стати космонавтом. Мрія збулася частково. Проходячи службу у армії, став свідком запуску космічних кораблів у Казахстані, на найбільшому у світі космодромі Байконур.

 Олександр Скічко – народний депутат. Із самого дитинства був цілеспрямований і завжди досягав поставленої мети. Мав значні успіхи у школі, змалку захоплювався мистецтвом. У дитинстві Олександр навчався в музичній школі за класом української сопілки, згодом став професійно грати на саксофоні. З 12 років грав у шкільному театрі, посів перше місце на міському конкурсі читців. У 15 виграв першу премію VIII Міжнародного фестивалю дитячої та молодіжної творчості «Зірки польської осені».

Сергій Рудик – народний депутат.  На дитячому фото, зображений у діда Дем‘яна (по татовій лінії) на руках. Дід був сільським ковалем і Сергійко любив приїжджати до діда з бабою в гості. Як трохи підріс, йому навіть довірили ціле літо пасти корову. Був не дуже слухняним, але працелюбним хлопчиною. Коли батьки забирали Сергійка з села додому, батько завжди питав діда: як син себе поводив, і дідусь завжди відповідав, що добре (не залежно від того, як було насправді).

 Наталія Сьомак – секретар Золотоніської міськради. Вдячна за щасливе дитинство  своїм дідусю та бабусі, саме вони сформували стійкий характер жінки. Дідусь з бешкетливою Наталею проводив бесіди та закликав думати про наслідки в разі непослуху. Саме тому змалечку дівчинка навчилася аналізувати власні вчинки і намагалася бути слухняною. Найулюбленішим місцем відпочинку була халабуда на вишні, яку онучці змайстрував дід. Дівчинка любила там відпочивати. Мала багато друзів, вирізнялася дотепністю.

Мар’яна Ніщенко – заступниця міського голови. Змалечку була відповідальною, розумною дитиною. Вже у рік говорила повними реченнями, за улюблені іграшки обрала книги, – згадує мама чиновниці.  Однак мала ваду, за яку їй завжди перепадало від мами: останнє слово мало бути за дівчиною. За впертість не раз сварили, але це не допомагало. У школі була явним лідером, мала багато друзів, гарно навчалася, завжди заступалася за слабших та молодших, брала активну участь у художній самодіяльності.

 Олександр Флоренко – начальник УЖКГ. Змалечку був тихим та спокійним хлопчиком. В садочку, школі дружив лише з “перевіреними” товаришами. До речі, з ними спілкується і до тепер. Із самого дитинства був дуже сором’язливий, не любив, коли його вихваляють. Проте, коли мама говорила, що її синочок – найкрасивіший, хлопець не приховував усмішку. Ця ж фраза стала ключовою під час знайомства з дружиною, тепер Катерина думає так, як і мама Олександра Анатолійовича.

 Алла Капля – журналістка. Була відповідальною, з комплексом відмінниці, закомплексованою, дуже любила читати, у сільській бібліотеці не залишилося не прочитаної дівчинкою книжки. Швидко виконувала усю хатню роботу, аби скоріше почитати. З 5 років знала, що буде вчителькою. Саме тому сажала ляльки і ведмедики, клала перед ними зошити і писала замість кожного, потім брала червону пасту і виправляла помилки. У школі сиділа за першою партою завжди, саме тому не любила крикливих учителів.

Ірина Грінько – керуюча банком. 

У дитинстві була доброю, усміхеною, щирою дитиною. Своє дитинство вважає найщасливішою порою, бо поряд були батьки, які і навчили радіти Іринку кожному дню життя. Жінка стверджує, що людина може бути щасливою лише тоді, коли радісним є її дитинство.

 Марина Білецька – жителька міста. 

Змалку  була артисткою. У садочку їй доручали грати різні провідні ролі на святкових ранках. Але біда була в тому, що, захопившись і відігравши роль, Маринка починала імпровізувати так, що глядачі і про Діда Мороза забували. Любила співати дорослі пісні, які мама співала на кухні, особливо арії з опер і оперет. Була вигадником і організатором “масових заходів” у дворі будинку. Наприклад, стати під вікном Льоні, який захворів свинкою, і скандувати: “Льоню, не хворій!”, поки не вискочить Льонін сусід з лайкою. Або організувати тимурівський загін і “допомогти” тьоті Саші, вирвавши на грядці сходи редиски, замість бур’яну. Усі сусідські мами читали дівчинці  моралі, а потім мама – читала їх Маринці.

 Тетяна Орленко – депутат міської ради. У дитинстві була дуже бешкетливою та жвавою. Батьки, пораючись на городі, прив’язували дівчинку до капустини, бо за секунду вона тікала до річки, хоча плавати не вміла, але була дуже сміливою, нічого не боялася. Любила з маминого нового плаття повирізати квіточки або “викроїти” собі чи лялькам нову спідничку. У шкільні роки була головним ініціатором будь-яких ігор, походів, свят.

  Віталій Побиванець – лікар. Був чемним та добрим хлопчиком, однак дитячі роки часто стояв у кутку, але на гречку не ставили жодного разу, хоча і обіцяли.  Хлопчина був дуже худенький, його завжди карали за те, що погано їсть і говорили, що їжа за ним ходитиме. З тих пір Віталій намагається все робити швидко і в повній мірі, щоби ні справи, ні робота за ним не ходили. У школі захоплювався літературою, історією, мовою за це завдячує своєму наставникові Івану Дробному.

Наталія Бонь – письменниця. 

У дитинстві була непосидючою. Хоча і  була найменша в класі, та все ж –  допитливою і небоязкою. Дівчинка багато читала. Старший на три роки брат приносив з бібліотеки багато книжок, маленька Наталочка читала їх з більшою охотою і швидше, ніж братик.  У школу любила ходити, вчитися дівчинці було неважко. Мала багато друзів і майже щодня організовувала для них якісь цікаві заходи, нікому не давала сумувати Малу Наталку  ніколи батьки не били і не наказували!

Юрій Мазур – лікар.

Тихий, спокійний, добрий та чемний маленький Юра ніколи не завдавав клопоту ні рідним, ні вихователям, ні вчителям. Мав поступливий характер, ніколи не конфліктував з оточенням. З дитинства мріяв стати лікарем, щоб допомагати людям.

Ігор Путинець – директор дитячої музичної школи. В дитинстві ріс слухняним, тихим, безпроблемним хлопчиком. Був самостійним, завжди сам вчив уроки, без допомоги батьків. Сам пішов до музичної школи, повідомив нам, після здачі вступних прослуховувань, – згадує мама Ігоря Юрійовича. Був відповідальним. Любив спорт. З третього класу вміло керував автомобілем. З хлопчиком Не було проблем  ні в садочку, ні в школі.

Любов Доброноженко – заслуженка артистка України. Маленька люба завжди і кругом співала. Одного разу лежала в лікарні і на неї мамі пожалілися медсестри, жартома попросили зробити так, щоб мала не співала хоча б в палаті. На що вона, Люба, відповіла, що їй потрібно ”розробляти голос”. Вона завжди знала ким буде і впевнено йшла до своєї мети

 Георгій Єганов – приватний підприємець. У дитинстві був дуже спокійний, скромний і сором’язливий. Проте дуже відповідальний. Батьки ніколи не боялися лишити на старшого сина двох молодших братів, адже знали, що Георгій забезпечить порядок та гарну поведінку.

Найбільша цінність Золотоноші – її люди. Не важливо поети чи науковці, політики чи домогосподарки, народні артисти чи фотографи, вихователі чи керівники підприємств – усі родом з дитинства. У Міжнародний день захисту дітей працівники відділу культури вирішили показати впізнаваних людей міста у дитинстві, пригадати найяскравіші дитячі свята та конкурси за останній рік. Вокальні колективи Міського будинку культури створили  відео, ще раз закликавши мріяти та не ховати у скрині дитячі мрії. Адже найбільш чисті та бажані дитячі мрії мають втілюватися у життя! Кожна дитина уявляє і малює свою мрію, і своє майбутнє. Мрія є проєктом довжиною в життя.