“Своїм прикладом ми показуємо, що можна жити інакше”, – Сергій Скиба про адаптацію золотонісців у церкві “Відродження” [ФОТО]

Дім милосердя… місце, де затятих лалко- та наркозалежних повертають до життя. Де люди, які вже не планували побачити наступну весну і навіть не мріяли про сім’ю, бо вважали себе негідними,– нині живуть у власному будинку, возять на своїй машині кохану дружину і веселих діточок, а на свята збираються у затишному колі рідних. Про цей Дім чули багато людей, бачили будівництво на Соборній (на території колишнього заводу «Супутник»), обговорювали і вагалися: добре це чи погано? Громадсько-політична газета “Златокрай” розповідає про те, що надія є завжди і, навіть, якщо ти втрапив у тенета зеленого змія, повиносив усе з будинку чи з десяток років вже як підсів на наркотик – вихід є.

Сергій Скиба – пастор церкви Євангельських Християн-баптистів. За плечима – п’ять років навчання у духовній семінарії та три – у школі проповідників. Свого часу пройшов власний «вишкіл» життя і почав ходити до церкви, що по вулиці Черкаська, вів там молодіжне служіння, а згодом вирішив допомагати людям, які мають залежності.

 – Якось до нас у церкву прийшов Женя, 23-річний наркозалежний із Черкас. Він просив допомоги. Одна сім’я вирішила його прихистити у себе: хлопець почав відвідувати зібрання, за деякий час покаявся і примирився з Богом та зміг забути колишнє життя. Ми з ним були майже однолітками, й тоді прийняли рішення разом спробувати допомагати людям із залежностями, – розповідає про зародження великої справи пастор Сергій. –Знайома жінка із Золотоноші мала сина, який давно вживав наркотики й дуже хотіла, щоб він змінився. Вона дозволила нам користуватися маленькою літньою кухнею, лиш би ми допомогли.

Там «першопрохідці» збирали хлопців, які мали проблеми з наркотиками,  читали Біблію й намагалися допомогти їм стати на правильний шлях. Приклад того, що це можливо був перед ними. Так старенька прибудова стала тією символічною першою жаринкою від якої потроху почало розгоратися багаття, що зібрало біля себе «спраглих до вогню».

Та минув час, обставини склалися так, що молодикам довелося покинути своє перше пристанище. Вони вийшли на вулицю і не знали куди податися самим і що робити з тими хлопцями, які довірилися їм і прагнуть змін. Та й тут їм пощастило. Сергій почав писати й телефонувати знайомим, і сталося чудо! Відгукнувся один віруючий чоловік: «Знаєш, я нещодавно заробив гроші і все не міг зрозуміти: куди мені їх вкласти. Я молився і питав у Бога, що мені зробити з цими коштами. Тепер знаю». Так у хлопців з’явився власний будинок, де вони продовжили рятувати людей. За більш ніж десять років вони удосконалили глиняні поли і стіни придбаної хатини після чого вона набула зовсім іншого вигляду. Наразі утеплений і відремонтований Дім милосердя за адресою провулок Клубний 1, налічує 10 постійних мешканців, які тримають господарство і доглядають чималенький город.

 – У нашому домі майже немає людей із Золотоноші – для залежних важко виправитися у місті, де ти знаєш кожний закуток, і всіх “темних” продавців, – пояснює Сергій Скиба. І зазначає: – Ми спілкуємося й маємо товариські взаємини з багатьма подібними осередками в Україні й місцевих направляємо до інших міст.

«Новенькому» у домі дають пару тижнів для адаптації. За цей час він має прийняти рішення: хоче він залишитися тут чи, навпаки, прагне повернутися до колишнього життя. У «Домі милосердя» забороняється пити алкогольні напої, палити, вживати нецензурну лексику. Є певний розпорядок: хлопці разом встають, моляться, снідають, читають Біблію і планують свою роботу на день. Іноді просто роблять добрі справи, як от розчистити від снігу територію садочка «Веселка» чи прибрати парк після буревію.

 – Ми молимося, читаємо з хлопцями Біблію, займаємося душеопікунською роботою. У кожної людини в серці дуже багато болю. Ми ж навіть не помічаємо цього: чому люди плачуть, чому скільки думок про самогубство? Своїм прикладом ми показуємо, що можна жити інакше, що життя з Богом – це хороше життя, – стверджує натхненник закладу.

Близько ста прихожан збираються щотижня послухати Святе Письмо, яке читає й розтлумачує щонеділі пастор у відбудованому приміщенні на Соборній 10.

 – Я знав, що Бог змінює життя, – посміхається пастор. – Так сталося й з приміщенням на Соборній. Самі б ми ніколи не змогли придбати таку будівлю.

Допоміг місцевий меценат, який подарував релігійній громаді триповерхове приміщення колишнього підприємства. Закинутий завод свого часу облюбували всі, хто хотів сховатися від зовнішнього світу, і «добрі люди», які скидали сюди все можливе сміття. Напівзруйнована територія поросла бур’яно-деревами, які проросли на даху й в середині приміщення. Роботи – багато, та головне –було приміщення, де можна допомогти ще більшій кількості людей!

 – Планів на майбутнє у нас багато, хочемо співпрацювати з вразливими верствами населення, проводити службу й організовувати інші заходи, – привідкриває завісу пастор Сергій. Та багато говорити нехоче. Каже, всьому свій час.

Іноді трапляються «щасливі» зустрічі. Так одного разу познайомилися з громадянином Німеччини який потрапив в аварію біля Золотоноші. – Якось зателефонував друг і каже: «Везу в Жуляни німця з дружиною, щойно злетіли на трасі біля монастиря у кювет. Людям потрібно терміново на літак – допоможи!» Я був вдома і відвіз німецьку пару до аеропорту.

Це знайомство переросло у тісну співпрацю – подарунки для дітей з вадами здоров’я, меблі у нововідбудований центр, німецькі ліжка в центральну лікарню та пральні машини для центру соціальної допомоги.

Також більше п’ятнадцяти років пастор Сергій їздить у Кременчуцьку виховну колонію для підлітків і проводить духовні заняття з ними.

 – Уявіть собі цих дітей: вийшов після ув’язнення хлопчак на вулицю – лисий, капловухий. Дадуть йому на руки якісь 50 грн і.. щодалі? Батьків немає, родичів немає, документів немає. Підійде він до когось: «Тьотю, візьміть мене на роботу, я буду робити все, що скажете!». Перше питання: «Чиєї крові ти будеш? Покажи документи!». І дитина покаже… «вовчий паспорт» – виписку з усіма статтями, де відбув строк, яке було покарання. Хто його візьме на роботу? Ніхто. Він поживе днів три на вокзалі і коли захоче їсти так, що не матиме терпіння, то піде і потягне ту булку на ринку. З дитячої колонії піде на дорослу, а потім буває і так, що за гратами закінчиться його життя. Ця дитина могла б мати іншу долю, але поруч не було батька-матері або доброго друга, які могли б допомогти виправитися.

З 2003 року церква «Відродження» всіляко допомагає підлітковій колонії, щоби полегшити життя її мешканців. Два рази на місяць Сергій з командою їздить до хлопців і проповідує їм Слово Боже, підтримує і вислуховує. Деяких забирають на виховання до себе, відновлюють документи, допомагають закінчити школу і влаштуватися на роботу. А ще Сергію щастить на добрих і чуйних людей. Якось люди з Фінляндії, які мали бажання допомогти підлітковим таборам  в Україні, натрапили на його сторінку у фейсбуці, зателефонували й почалася їхня плідна співпраця. Завдяки фінській фінансовій допомозі колонія змінилася повністю. У всіх бараках склоблоки (які практично не пропускали світла) замінили на сучасні склопакети, встановили нові двері, обновили приліжкові тумбочки, табуретки і білизну, перефарбували коридори і поставили нові світильники.

 – Без Бога – це неможливо. Нічого не зміниться, доки не повіриш у Творця неба і землі. Я вірю в те, що Бог нам вказав як потрібно жити, щоб ми були щасливі і приносили радість оточуючим. Я вірю у вічне життя і що Господь може змінити долю кожної людини.

Робімо добро разом!!!