Золотоніські ліквідатори поділились спогадами про аварію на ЧАЕС

Вчора Україна і світ відзначали 32-ту річницю Чорнобильської катастрофи. 26 квітня 1986 року о 1:23:44 за київським часом з інтервалом у дві секунди сталося два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції. Це була найбільша в історії людства техногенна катастрофа. Уся світова громадськість була вражена цією обставиною, оскільки ядерним ударом було викинуто в атмосферу близько 190 радіоактивних речовин. Радіаційна стихія призвела до тяжких наслідків, в результаті яких постраждало безліч людей.

Золотоніська громадсько-політична газета “Златокрай” перегорнула сторінку спогадів живих очевидців страшної трагедії на ЧАЕС. Журналісти запитали у них про те, як вони туди потрапили і як Чорнобиль вплинув на їхнє життя?

Юрій Шандра

– Під час аварії на ЧАЕС моє завдання полягало в тому, щоб вимірювати рівень радіації у визначеному місці. Дозиметр показав 30 мкР/сек, але тоді ми ще не усвідомлювали, як це вплине на нас і наше здоров’я. Я перебував в зоні відчуження 2 місяці, а зараз маю величезну історію хвороб, пов’язаних з впливом радіації.

Анатолій Ілляшенко: 

– Потрапив у Чорнобиль у 1986 році. У Прип’яті проводили дезактивацію територій та приміщень. Перебував там біля трьох місяців, після повернення отримав ІІ групу інвалідності. 

Надія Скогорева:

– Я організовувала харчування для ліквідаторів аварії. Перебувала 20 діб на території Чорнобильської зони. Там у мене погіршився стан здоров`я. Коли довго знаходишся на території з підвищеною радіацією, починає боліти голова, дерти у горлі. Однак серйозно на це не зважали, адже не розуміли небезпеки. Атом не можна побачити чи відчути на запах. Ніхто нас не запитував, хочемо ми їхати чи ні, так потрібно було. 

Олександр Носенко:

– Проводив дезактивацію на 3-ому реакторі. Перебував у зоні 49 діб. На станції йшов жорсткий облік: щодня вимірювали, скільки кожен з нас набрав рентгенів за день, потім все це плюсували і коли набиралася критична доза – відправляли додому. На жаль, зараз держава не цінує людей, здоров’я яких було підірвано у ті страшні дні. 

Віктор Харін, голова міської організації «Союз Чорнобиль»: 

– На той час я працював у міліції. 28 квітня нам повідомили про від’їзд до зони відчуження. Від Черкаської області був загін з 225 осіб. Вразило те, як люди звідти виїжджали – це нагадало кадри кінохроніки про війну. У Чорнобильській зоні ми охороняли села, які змушені були залишити місцеві, намагалися не допустити мародерства. З кожним роком все менше залишається людей, які допомагали ліквідовувати наслідки трагедії. Вони заплатили найціннішим – своїм життям і здоров’ям. 

Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі й героїчні події, імена мужніх добровольців — пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни відправилися на зустріч невідомій небезпеці. Їхній подвиг назавжди записаний до літопису людської мужності та навічно залишиться у пам’яті українського народу.

Читайте також:

comments powered by HyperComments