“Далі – лише нові перемоги”, – інтерв’ю з керівником ДЮСШ Богданом Артеменком [ФОТО]

У Золотоноші кількість населення ледве сягає тридцяти тисяч. Невелике, провінційне містечко, де всі практично знають одне одного: когось бачили в спільній компанії, хтось з кимось товаришує на роботі й знає про рідню, кумів і сватів зі світлин, хтось «в друзях» у соціальних мережах або ж перетиналися в кафе, спортзалах, торговельному центрі чи парку. Живуть поруч звичайні золотонісці, а згодом виявляється – не такі вони вже й звичайні! Бо найцікавіше в цих «умовних» знайомствах те, що насправді ми не завжди знаємо, що це за людина, а так, в основному зі слів знайомих. 

Ось, наприклад, Богдан Артеменко, про якому у своєму свіжому матеріалі розповідає місцева громадсько-політична газета “Златокрай”. Багатьом золотонісцям цей молодий держслужбовець відомий як директор спортивно-юнацької школи та гравець міської волейбольної команди. А він – не просто спортсмен аматорського рівня, Богдан – майстер спорту з волейболу, магістр, майбутній кандидат наук. До того ж, холостий.

Зустрічаються кореспонденти “Златокраю” з Богданом у його робочому кабінеті. Спокійний, впевнений погляд, вольове підборіддя й широкі плечі – перша констатація зовнішніх даних. Дружній, але твердий характер, настирливість, принциповість і вихованість – риси, притаманні спортивній натурі. Саме таке перше враження справив цей молодий волейболіст.

З 15 років Богдан грає у місцевій аматорській волейбольній команді «Златогор». Поряд з цим, був у складі студентської збірної України, грав у трьох професійних волейбольних командах країни. У 2011 році талановитому гравцю присвоїли звання майстра спорту з волейболу. Зараз в його колекції налічується близько сорока медалей.

– Перший мій тренер і наставник – вчитель фізкультури Анатолій Адаменко. Школярем потроху займався у різних гуртках, захоплювався футболом і греко-римською боротьбою, ходив до тренажерного залу, а потім спробував волейбол й залишився з ним надовго, – сміється 30-річний спортсмен. Говорить правильно і виважено, складається враження, що постійно себе контролює.

Богдан народився у Золотоноші, має двох старших братів, він – випускник зош №3. Із сьомого класу почав цікавитися спортом – легка атлетика, волейбол, баскетбол, футбол, шахи. Брав участь у шкільних спортивних змаганнях.

– Богдан прийшов до мене у 10 класі, коли звели два класи після 9-го. Всього було 36 діток. Клас був сильний, дружний, – згадує колишній класний керівник Богдана, учителька математики зош №3 Валентина Лук’ященко. – Богдан – скромний, добрий, порядний хлопчик, гарно вчився, що його не попросиш – все виконає. Щоб викликали батьків до школи? Та ні, такого ніколи не було. Дуже чемна дитина.

Після школи вступив до Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького на факультет фізичної культури. Закінчив магістратуру, три роки був в аспірантурі.

– Багато часу витратив на збір інформації, проведення дослідження й написання наукової праці «Методика оптимізації навчально-тренувального процесу засобами інтерактивних технологій». Разом з наставником ми розробили авторську комп’ютерну програму для тестування тактичного мислення. Основне дослідження – психофізіологічні функції (мислення, пам’ять, увага), як вони впливають на навчально-тренувальний процес, – ділиться напрацьованим спортсмен.

На четвертому курсі університету спритного й вмілого спортсмена запросили до професійної черкаської збірної «Імпексагро спорт». Підписав контракт на п’ять років. Тренування навчанню не заважали. З 9-ї до 11-ї ранку і з 16-ї до 18-ї вечора – волейбол, у проміжку між спортивними заняттями – пари. При такому сильному навантаженні хлопець учився на стаціонарі та мав лише одну трійку в дипломі. Практично щороку волейбольна збірна, за яку змагався юнак, ставала призером у кубку або в чемпіонаті України. Грати їздили в Росію, Білорусь, Катар, на Кіпр. Через чотири роки команда припинила своє існування і Богдана запросили до професійної збірної у Полтаву.

– У команді «Фаворит Лубни» грав рік. Тоді ми зайняли треті місця у чемпіонаті й кубку України. Потім поїхав у Суми, де у складі команди «Сумихімпром» вибороли срібну позицію у найважливіших іграх року, – пригадує Богдан Артеменко. – Після цього рік вчителював в інституті фізичного виховання, спорту й здоров’я при Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького.

З 2016 року досвідчений спортсмен – директор Золотоніської ДЮСШ. У складі міської збірної «Златогор» бере участь у різноманітних волейбольних турнірах та відкритих чемпіонатах області.

– Богдан завжди підкаже у волейболі, як краще діяти, але без гонору, наставництва чи показухи, – розповідає про колегу по команді депутат міської ради Валерій Федорець. – Життєрадісний і дуже скромний. Я йому завжди кажу: «Богдане, ти граєш у команді з мером і депутатами, можеш просити щось для спортивної школи – автобус дітям на змагання чи ще щось. Будь настирливішим! Він – холостяк, хоча й завидний. Адже такий молодий, а багато чого вже досяг. Шкода тільки, що дівчини не має, хоча вони за ним і «бігають». Ми вже костюми і галстуки купили спеціально для його весілля, але все ніяк не виходить його одружити.

Нещодавно на сторінці Богдана у «Фейсбуці» з’явився допис: «Спортивний шлях тривалістю в 15 років. А що далі? » На фото – стіна, завішана безліччю медалей, грамот, сертифікатів, дипломів та подяк.

– А далі – лише нові звершення та перемоги, – дописала Леся Хлипавка.

– Згоден, тільки так! – підсумував.

І ми впевнені, що в такого цілеспрямованого молодого спортсмена попереду тільки світле майбутнє розфарбоване яскравими кольорами.

Читайте також: