Опалювальний сезон: чому Золотоноша не перетворилася на Смілу?

Ще сві­жі в пам­’я­ті спо­га­ди про те, як на­шу Зо­ло­то­но­шу на­зи­ва­ли Бо­ло­то­но­шею. А й справ­ді, пох­ва­ли­ти­ся у кін­ці 90-х бу­ло ні­чим. Віч­ні сміт­тєз­бо­ри­ща у по­сад­ках, на­віть у скве­рах і пар­ках, “ду­хан” у цен­трі міс­та, пе­ре­пов­не­ні сміт­тє­ві ба­ки на ву­ли­цях, лі­та­ю­чі куль­ки та фан­ти­ки оба­біч до­ріг. Хо­ча, зда­ва­ло­ся б, жа­лі­ти­ся на без­гос­по­дар­ність місь­ко­го ке­рів­ниц­тва то­ді бу­ло гріх, ад­же ви­ве­зен­ням сміт­тя зай­ма­ло­ся аж дві ор­га­ні­за­ції, до ре­чі, обид­ві при­ват­ні – “Вес­та” та “Лі­кург”. Ли­ше в пер­шій з них бу­ло по­над пів­то­ри сот­ні пра­цю­ю­чих. Ок­рім са­но­чи­щен­ня, то­ва­рис­тво зай­ма­ло­ся во­до­від­ве­ден­ням, ре­мон­том ка­на­лі­за­цій­них ме­реж, бла­го­ус­тро­єм, на­да­ва­ло ри­ту­аль­ні пос­лу­ги. У ту по­ру по­бу­то­ві від­хо­ди цен­тра­лі­зо­ва­но ви­во­зи­ли ли­ше з кон­тей­нер­них май­дан­чи­ків ба­га­то­по­вер­хі­вок, під­при­ємств, ус­та­нов та ор­га­ні­за­цій. На при­ват­ний сек­тор ця пос­лу­га не по­ши­рю­ва­ла­ся. Щоп­рав­да, го­ло­ви квар­таль­них ко­мі­те­тів звер­та­ли­ся до при­ват­но­го то­ва­рис­тва зі спис­ком осіб, які ма­ли на­мір ви­вез­ти твер­ді по­бу­то­ві від­хо­ди. Од­но­ра­зо­ва пос­лу­га оп­ла­чу­ва­ла­ся не за вста­нов­ле­ним та­ри­фом, а по фак­ту. До­го­во­рів на ви­ве­зен­ня не іс­ну­ва­ло. А реш­та міс­тян? Реш­та скир­ту­ва­ла від­хо­ди, хто ку­ди до­тяг­не.

Та­ка ж кар­ти­на прог­ля­да­ла­ся і з во­до­пос­та­чан­ням. Ним зай­ма­ло­ся ко­му­наль­не під­при­ємс­тво “Во­до­ка­нал” та при­ват­не “Бріз”. У ви­пад­ку пе­ре­бо­їв із во­до­за­без­пе­чен­ням міс­тя­ни сто­я­ли на роз­до­ріж­жі: у які две­рі сту­ка­ти? Чиї пос­лу­ги якіс­ні­ші і на­дій­ні­ші? Чи­ма­ло проб­лем ство­рю­ва­ли ці струк­ту­ри і місь­ко­му ке­рів­ниц­тву, яке, у пер­шу чер­гу, не ма­ло впли­ву на при­ват­ні ор­га­ні­за­ції, що по­ру­шу­ва­ли умо­ви спів­пра­ці; по-дру­ге, до­во­ди­ло­ся уз­год­жу­ва­ти і ко­ри­гу­ва­ти ро­бо­ту з кіль­ко­ма ке­рів­ни­ка­ми.

На по­чат­ку 2011-го ро­ку ПрАТ “Вес­та” вже не мог­ло у пов­но­му об­ся­зі справ­ля­ти­ся з пок­ла­де­ни­ми на ньо­го обов­’яз­ка­ми. Особ­ли­во це від­чу­ва­ло­ся у за­не­па­ді фун­кці­о­ну­ван­ня очис­них спо­руд, смо­рід від яких став ві­зит­ною кар­ткою на­шо­го міс­та на­віть для тих, хто жод­но­го ра­зу в ньо­му й не був, а ли­ше про­їз­див ми­мо. Тож са­ме жит­тя зму­си­ло зо­се­ре­ди­ти всі об­слу­го­ву­ю­чі гос­по­дарсь­кі ор­га­ні­за­ції на ба­зі ко­му­наль­но­го під­при­ємс­тва “Місь­кий во­до­ка­нал”, який на­ра­зі зай­ма­єть­ся во­до­пос­та­чан­ням, во­до­від­ве­ден­ням, са­но­чи­щен­ням, бла­го­ус­тро­єм і на­дан­ням ри­ту­аль­них пос­луг. На свої пле­чі ко­му­наль­ни­ки зва­ли­ли ре­конс­трук­цію за­нед­ба­них очис­них спо­руд та го­лов­ної на­сос­ної ка­на­лі­за­цій­ної стан­ції у цен­трі міс­та. Ре­зуль­та­ти пос­ту­паль­ної ро­бо­ти у цьо­му нап­рям­ку да­ле­кі від іде­аль­них, але вже до­во­лі від­чут­ні. І хай міс­це­ві жи­те­лі за пов­сяк­ден­ною ме­туш­нею іно­ді й не по­мі­ча­ють змін, проте гос­тям і ви­хід­цям із Зо­ло­то­но­ші, які меш­ка­ють в ін­ших ре­гі­о­нах, це від­ра­зу ки­да­єть­ся у ві­чі.

Як мог­ло би бу­ти

Ось, для прик­ла­ду, хо­ча б вра­жен­ня од­но­го із жи­те­лів Смі­ли, який у світ­лі кри­тич­ної си­ту­а­ції з опа­лен­ням у рід­но­му міс­ті по­ці­ка­вив­ся, як ви­рі­шу­ють­ся ко­му­наль­ні пи­тан­ня у Зо­ло­то­но­ші: “Си­ту­а­ція в міс­тах, які зна­хо­дять­ся від об­лас­но­го цен­тру приб­лиз­но на од­на­ко­вій від­ста­ні, тіль­ки по різ­ні сто­ро­ни, є по­ляр­но про­ти­леж­ною. З од­но­го бо­ку, у Смі­лі є на­род­ний де­пу­тат Ру­дик, який усі­ма си­ла­ми на­ма­га­єть­ся до­по­мог­ти міс­ту, де за ос­тан­ні п’ять ро­ків змі­ни­ли­ся чо­ти­ри ме­ри, де ко­му­наль­не гос­по­дарс­тво зна­хо­дить­ся у при­ват­них ру­ках. Ці ж при­ват­ни­ки не прос­то гра­бу­ють, а ще й шан­та­жу­ють міс­то. У ме­не, нап­рик­лад, теп­ло в квар­ти­рі з’я­ви­ло­ся ли­ше 16 лис­то­па­да. За до­ро­ги, сміт­тя, во­до­пос­та­чан­ня і во­до­від­ве­ден­ня вза­га­лі мов­чу. Еле­мен­тар­ні ко­му­наль­ні пи­тан­ня, які зо­бов­’я­за­ні ви­рі­шу­ва­ти на міс­цях, для смі­лян те­пер ви­рі­шу­ють­ся ли­ше в сто­ли­ці. І не зав­жди Ру­ди­ку це вда­єть­ся. У Зо­ло­то­но­ші як­раз ко­му­наль­ний де­ри­бан зу­пи­ни­ли вчас­но. Тут ще пам­’я­та­ють сум­ноз­віс­ні при­ват­ні “Лі­кург”, “Бриз” та “Вес­ту”, які до­ве­ли бла­го­ус­трій, во­до­пос­та­чан­ня, очис­ні спо­ру­ди до та­ко­го ста­ну, що про них та­кож за­го­во­ри­ли у сто­ли­ці. Але з то­го ча­су, як на­дан­ня ко­му­наль­них пос­луг до­ру­чи­ли ко­му­наль­но­му під­при­ємс­тву, ви­ве­зен­ня сміт­тя і во­до­пос­та­чан­ня не є проб­лем­ни­ми пи­тан­ня­ми для зо­ло­то­ніс­ців. Та й у ре­конс­трук­цію очис­них спо­руд, які вар­варсь­ки зни­щу­ва­ли­ся ос­тан­ні двад­цять ро­ків, не ві­рить ли­ше один чо­ло­вік – на­род­ний де­пу­тат Вла­дис­лав Го­луб. Як­раз йо­го під­трим­ку не від­чу­ва­ють у Зо­ло­то­но­ші. Міс­тя­ни го­во­рять: “У нас в міс­ті пра­цює клас­на ко­ман­да, якій прос­то не пот­ріб­но за­ва­жа­ти”. І я по-доб­ро­му заз­дрю сво­їм зем­ля­кам. Міс­це­ва вла­да взя­ла пра­виль­ний курс і зай­ма­єть­ся кон­крет­ни­ми ре­аль­ни­ми спра­ва­ми. На­род­ні ж де­пу­та­ти в біль­шос­ті про­жи­ва­ють в ін­ших міс­тах і про­він­цій­ні проб­ле­ми їм да­ле­кі. Сьо­год­ні Го­луб роз­дає нез­ро­зу­мі­лі па­пір­ці, які на­зи­ває сер­ти­фі­ка­та­ми. Обі­цяє зго­дом за­мі­ни­ти їх на прин­те­ри, праль­ні ма­ши­ни та ін­ші ре­чі, які йо­му хтось пе­ре­дасть. А як­що про­хо­дить за­ку­пів­ля ме­дич­но­го об­лад­нан­ня або ре­монт спор­тза­лу, то сло­ва “спри­ян­ня” і “Го­луб” від­ра­зу ж ста­ють си­но­ні­ма­ми. Як ви ду­ма­є­те, чи бу­де Вла­дис­лав на­ві­ду­ва­ти­ся в ди­тя­чі са­доч­ки та лі­кар­ні в ра­зі не­об­ран­ня на нас­туп­ний тер­мін? При­га­дай­те то­го ж Губсь­ко­го чи Да­цен­ка. Від­по­відь – оче­вид­на”.

“Хо­лод­ні буд­ні” для смі­лян ста­ли тра­ди­ці­єю че­рез ве­ли­чез­ні бор­ги теп­ло­пос­та­чаль­но­го під­при­ємс­тва “Смі­ла Енер­го­ін­вест”, а та­кож че­рез те, що місь­ка вла­да прос­то не шу­кає шля­хів ви­рі­шен­ня проблеми. Чер­кась­кий жур­на­ліст Сер­гій Рад­чен­ко крас­но­мов­но опи­сав, як грі­ють­ся смі­ля­ни, у до­мів­ках яких не­має теп­ла: “У дит­сад­ках ді­тей грі­ють елек­трич­ни­ми кон­век­то­ра­ми, а ліж­ка для них – ти­ми ж та­ки пляш­ка­ми. Тем­пе­ра­ту­ра там близь­ко 15 теп­ла. У па­ла­тах міс­це­вої ме­ди­ко-са­ні­тар­ної час­ти­ни близь­ко 10 гра­ду­сів теп­ла. Теп­ло одяг­не­ні па­ці­єн­ти ле­жать під 3-4 ков­дра­ми. Обіг­рі­ва­чів не вми­ка­ють, бо світ­ло ма­ють ли­ше від ге­не­ра­то­рів. Кіль­ка міс­тян на час до увім­кнен­ня опа­лен­ня ви­ї­ха­ли у су­сід­ні се­ла до бать­ків. Сам в.о. місь­ко­го го­ло­ви Смі­ли Вік­тор Фе­до­рен­ко зі­з­на­єть­ся, що мер­зне і він у ка­бі­не­ті. Вдо­ма ж має ін­ди­ві­ду­аль­не опа­лен­ня”.

Як є сьо­год­ні

Дя­ку­ва­ти Бо­гу і міс­це­во­му ке­рів­ниц­тву, що Зо­ло­то­но­шу оми­ну­ла ча­ша сія. Щоп­рав­да, не пов­ніс­тю. І сьор­бну­ти проб­лем з неї до­во­дить­ся не ко­мусь там, а хво­рим лю­дям – па­ці­єн­там ди­тя­чої лі­кар­ні, де роз­мі­щу­єть­ся нев­ро­ло­гіч­не, ди­тя­че від­ді­лен­ня ЦРЛ та ге­мо­ді­а­лі­зу. Ось пос­лу­хай­те ли­шень Ва­ле­рія Фе­дор­ця, який на сво­їй сто­рін­ці у Фей­сбу­ці по­ві­дав про усі ба­га­то­о­бі­ця­ю­чі “при­на­ди” опа­лен­ня у нев­ро­ло­гії:

– +22оС у па­ла­тах лі­кар­ні мож­ли­ві ли­ше за умо­ви плю­со­вої тем­пе­ра­ту­ри над­во­рі та як­що ще й сон­це сві­тить, ад­же біль­шість па­лат зна­хо­дять­ся із со­няч­ної сто­ро­ни. У пе­рі­од лі­ку­ван­ня із 7-го по 16-е лис­то­па­да я за­мер­зав пря­мо бі­ля ба­та­реї, до­во­ди­ло­ся одя­га­ти­ся теп­лі­ше. Ра­зом зі мною в па­ла­ті бу­ло под­руж­жя Зу­ба­ньо­вих – чо­ло­вік піс­ля пе­ре­не­се­но­го ін­суль­ту не міг ру­ха­ти­ся та йо­го дру­жи­на, яка дог­ля­да­ла за ним і теж лі­ку­ва­ла­ся. У пер­шу ж ніч во­ни лед­ве не по­ду­бі­ли від хо­ло­ду. Ран­ком ста­ли скар­жи­ти­ся за­ві­ду­ю­чій, але во­на ні­чим не мог­ла до­по­мог­ти, ос­кіль­ки і са­ма не раз по­ві­дом­ля­ла про це го­лов­но­му лі­ка­рю ЦРЛ. За­ра­ди­ти си­ту­а­ції змог­ла дру­жи­на Ва­ле­рія Са­ран­чі, до якої за­те­ле­фо­ну­ва­ла Зу­ба­ньо­ва. Ран­ком до від­ді­лен­ня при­був На­га­євсь­кий з ко­ле­гою з ра­йон­ної ра­ди. По­хо­ди­ли, по­тор­ка­ли ба­та­реї і всю ви­ну зва­ли­ли на пра­ців­ни­ків ко­тель­ні. Піс­ля не­од­но­ра­зо­вих дзвін­ків жін­ки від­ві­да­ла па­ла­ти і ко­мі­сія. Та від тих від­ві­дин теп­лі­ше не ста­ло. Тру­би так і за­ли­ша­ли­ся ледь теп­ли­ми. Нас­туп­но­го ран­ку у ко­тель­ні щось ре­мон­ту­ва­ли, впер­ше за кіль­ка днів з тру­би пі­шов ледь по­міт­ний ди­мок. Ма­буть, для виг­ля­ду “тра­ви си­рої ки­ну­ли”, бо тем­пе­ра­ту­ра за­ли­ши­ла­ся без змін, як і хо­лод­ні тру­би. У ди­тя­чо­му від­ді­лен­ні теж хо­лод­но, і ма­мам зму­ше­ні пе­ре­да­ва­ти елек­тро­о­біг­рі­ва­чі. Звід­си до­дат­ко­ві вит­ра­ти на енер­го­пос­та­чан­ня. Про по­жеж­ну без­пе­ку теж ніх­то не дбає. Ота­ка во­на прав­да, хоч і гір­ка. Пи­са­ти про теп­ло­пос­та­чан­ня мож­на що зав­год­но, па­пір все стер­пить, а від лю­дей прав­ди не схо­ва­єш.

Тож ко­му як не нам са­мим влас­но­руч дба­ти про доб­ро­бут у сво­є­му до­мі, не на­ді­ю­чись на “ки­ївсь­ко­го дядь­ка”. Сьо­год­ні він “спри­яє і опі­ку­єть­ся”, зав­тра бу­де ін­ший зі сво­єю вір­ту­аль­ною прий­маль­нею, не­час­ти­ми за­їз­да­ми та ба­га­то­о­бі­ця­ю­чи­ми сер­ти­фі­ка­та­ми. А жит­тє­ді­яль­ність 30-ти­сяч­но­го міс­та ко­му­наль­ни­ки за­без­пе­чу­ють щод­ня, щох­ви­ли­ни – без­пе­ре­бій­но, не ог­ля­да­ю­чись на сто­лич­ну під­трим­ку. Ко­му­наль­на га­лузь ще 6 ро­ків то­му ві­дій­шла від пос­луг при­ват­ни­ків і зап­ро­вад­жує аль­тер­на­тив­ні ви­ди опа­лен­ня. Са­ме зав­дя­ки цьо­му у са­доч­ках і шко­лах Зо­ло­то­но­ші опа­лю­валь­ний се­зон роз­по­чав­ся вчас­но, а у при­мі­щен­нях – за­тиш­но і теп­ло.

За матеріалами тижневика “Златокрай”
(№49 від 7.12.2017 р.)

Читайте також: