Міські клумби знову стали об’єктами уваги вандалів [ФОТО]
З міської клумби – на власне обійстя… Можливо, що саме так вчинили вандали, які на центральній алеї Садового проїзду вирвали з корінням цілий ряд троянд. Та ще й не в одному місці, а навпроти Дошки пошани та неподалік від міських фонтанів. А може бути, що просто збули їх на місцевому ринку. Та хіба вони суттєво збагатяться, якщо перепродадуть ці квіти, отримавши за них незначні кошти? І чи співатиме в них душа, коли очі споглядатимуть на красиві, але крадені квіти у власній господі, знаючи, що донедавна вони радували різнобарв’ям усіх містян, у тому числі, і їх – нищителів природи і порядку? Мабуть, що так. Бо немає для таких вандалів нічого святого, а все, на що здатні, – лише руйнувати.
Про цей інцидент зі сльозами на очах повідали працівникам редакції робітниці дільниці благоустрою КП “Міський водоканал”, які постійно дбають про привабливий зовнішній вигляд нашого міста, вкладаючи у цю працю і частинку своєї душі. Очевидцем неприємного випадку став охоронець одного з розважальних закладів, який розповів, що того злощасного дня там прогулювався якийсь чоловік із собакою, а потім він же й порпався на клумбах. Чому про злодія не повідомив правоохоронцям або черговому міської ради, що знаходиться зовсім поряд, – незрозуміло.
Сумно і прикро стає від того, коли бачиш, що одні люди дбають про благоустрій міста, намагаються внести свій посильний вклад у його зміни на краще, інші ж нищать, руйнують, крадуть… Інколи від таких проявів вандалізму у творців прекрасного опускаються руки.
Багато розуму та фантазії непотрібно для того, щоб на друзки побити лавочку, що у парку Неверовського, яка часто слугує перехожим поважного віку місцем перепочинку на їхньому шляху з базару чи лікарні додому. Або ж перекинути догори дном сміттєву урну, створивши неприглядну картину на алеї троянд, чи накидати у міські водограї непотребу, щоб додати турбот комунальникам і незручностей відпочиваючим у цьому куточку дозвілля. Як кажуть, сила є – розуму не треба.
Мабуть, саме про таких черствих і бездушних людей писала американська письменниця Шеррілін Кеньон: “За своєю природою люди є дріб’язковими і ревнивими. Вони заздрять тому, чого самі не мають, і так як самі вони це отримати не можуть, то просто знищують. І краса – це та річ, яка їм ненависна більше всього”. То як же достукатися до свідомості цих нехлюїв і шкідників, як переконати їх у тому, що шлях руйнації та знищення веде в нікуди? Сьогодні вони знищили щось маленьке – завтра набагато більше… А хто нестиме відвіт за їхні помилки? Діти, онуки? І що залишать вони по собі?
За матеріалами тижневика “Златокрай”