Вірус Коксакі чи вірус байдужості – що страшніше?

П’ятниця 15-го вересня запам’ятається Марині Бєлій із Золотоноші надовго. Хоч було і не 13-е число, але залишило в її пам’яті чорну мітку, бо того дня життя двох її маленьких синів-двійнят опинилися під загрозою. А що може бути ціннішого для матері, ніж її дитина!

Вдень у Павлика і Олексійка, яким від народження 1,7 року, піднялася температура. Хоча напередодні за призначенням педіатра вони вже пройшли курс лікування від ГРЗ. Тому за консультацією Марина вирішила звернутися безпосередньо у дитяче відділення ЦРЛ, де, оглянувши дітей, черговий лікар направив їх у стаціонар у звичайну палату. Однак увечері ситуація ускладнилася, бо на тілі малечі з’явився ще й висип. Мабуть, подразнення від підгузників – подумала молода матуся. Лікар висунув своє припущення – алергія на ліки. Однак на всяк випадок їх перевели у закриту палату на першому поверсі дитячого відділення, так званий бокс, де було обмежене спілкування і відвідування. Дітям була зроблена ін’єкція від алергії, а лікар Сергій Козлов порадив мамі давати їм нурофен, щоб збити високу температуру, запевнивши, що з ними все буде добре.

Вихідний день – субота – не приніс хворим ніякого полегшення.

– Детальне обстеження Павлика і Олексійка медики не проводили. Єдиний аналіз, який був їм призначений, – це аналіз крові. Та найбільше вразило те, що на вихідні у дитячій лікувальній установі чергові педіатри були відсутні! Малечею займалися лише медсестри, – з обуренням розповіла нам Марина.

Щоб вилікувати дитину, батьки в буквальному сенсі слова готові на все. Тоді молода мама благала медиків негайно рятувати її дітей. Страх, безвихідь, відчай охопили жінку, для якої стало справжньою мукою бачити їхні страждання. Але що відбувалося з ними? – відповідь на це питання, як і почути вірний діагноз, не було у кого. Турботливі медсестри висловили підозру на вірус Коксакі, бо їм вже доводилося у своїй практиці стикатися зі схожими симптомами.

Читаємо в Інтернеті про цю донедавна ще рідкісну для нашої країни хворобу: “Перші ознаки вірусу Коксакі нагадують застуду або грип: погіршення загального самопочуття, ломота в м’язах і різке підвищення температури до 39-40 градусів. Далі на тілі з’являються маленькі бульбашки з рідиною. Коксакі впливає на шлунково-кишковий тракт – у людини починається сильна діарея (до 5-10 разів на день) і блювота. Вірус Коксакі може дати і ускладнення. Іноді він може привести до запалення центральної нервової системи, вірусного менінгіту, паралічу, перикардиту (запалення зовнішньої оболонки серця і навколосерцевої сумки), міокардиту (захворювання серцевого м’яза), а також розвитку діабету I ступеня”.

– Далі спокійно спостерігати за тим, як страждають мої хлопчики, я не могла. Адже їхній стан погіршувався. Через страшний сип, який супроводжувався больовим свербежем, вже кілька днів поспіль малята нічого не їли. Дійшло навіть до того, що один з них втратив свідомість. Я попросила Сергія Козлова дати мені направлення у Черкаси, і спочатку отримала від нього відмову, а коли на мої благання йому зателефонували ще й медсестри, він погодився. При цьому запевнив, що за перебування в обласній дитячій лікарні мені доведеться платити щодня по 150 грн, як і за перевезення дітей “швидкою” із Золотоноші. Хоча можу уже зараз сказати, що ніяких грошей з мене ніхто не вимагав. Я дякую Богу, що того дня моя свекруха Марія Іванівна додумалася звернутися у міську раду, де нам допомогли у нашій біді. Уявіть собі: вихідний день, пізній вечір, хворі діти, яких треба терміново везти у Черкаси. Чим їхати, кого просити, якщо навіть ті, хто найбільше мав би перейматися здоров’ям моїх малят, нам відмовили? – поділилася пережитим Марина Бєлая.

Як розповів “Златокраю” начальник управління ЖКГ Олександр Флоренко, який чергував у суботу у приймальні міської ради, пізно ввечері хтось постукав не лише у вхідні двері мерії, а й у всі можливі вікна – було видно, що людина в істериці.

– Відчинивши двері, я побачив літню жінку – всю у сльозах, яка не могла толком нічого сказати. Коли через хвилину прийшла в себе, пояснила ситуацію, в яку потрапили її невістка та маленькі онуки. Олександр Городинець, який того дня теж був на своєму робочому місці, провів бабусю у відділення “швидкої допомоги”, медики якого були готові негайно везти дітей в обласну дитячу лікарню. Єдина умова – сам водій не може цього зробити, лише у супроводі лікаря. Я зателефонував пану Козлову і той підтвердив, що лікарів у нього зараз немає і, за його словами, нібито молода мама сама зголосилася доправити дітей до Черкас. Тому мені довелося звертатися у телефонному режимі за допомогою до міського голови Віталія Войцехівського, а він – до головного лікаря ЦРЛ Сергія Примака. Завдяки їхньому втручанню проблема й вирішилася, – зазначив Олександр Анатолійович.

Наразі здоров’ю Павлика і Олексійка Бєлих нічого не загрожує. В обласній дитячій лікарні їм надали кваліфіковану медичну допомогу, підтвердивши припущення золотоніських медсестер щодо вірусу Коксакі. Звичайно, хвороба ніде так швидко не поділася, але черкаські лікарі змогли полегшити її симптоми у дітей. Радує молоду матусю Марину і те, що у неділю вони вперше за 3 дні добре поїли. Чути їхній дзвінкий сміх. Тож бажаємо малятам якнайшвидшого одужання, а ще – надалі зустрічати на своєму життєвому шляху тільки чуйних людей!

На жаль, таке явище як байдужість, пустило у нашому суспільстві глибоке коріння, заглушуючи такі чесноти як любов, терпеливість, добро, співчуття. Особливо гірко стає на душі від того, коли воно щедро проростає у рядах тих, хто мав би першими якнайбільше виявити милосердя до ближнього. Але де гарантія, що колись подібний каток байдужості не проїдеться і їхніми долями?

Наталія Алюкова,
тижневик “Златокрай”