“Найкращий доказ любові до міста – хоча б година праці на його благо”, – інтерв’ю із Сергієм Кузнєцовим
Тижневик “Златокрай” продовжує спілкування з директором комунального підприємства “Міський водоканал” Сергієм Кузнєцовим про роботу очолюваної ним багатофункціональної структури. У попередніх частинах інтерв’ю йшлося про стан справ у галузі водопостачання та водовідведення, сьогоднішня тема – саночищення та благоустрій міста.
– Сергію Володимировичу, якою технікою поповнився автопарк підприємства за останній час? Чим викликана необхідність придбання нового портального сміттєвоза?
– За 6 неповних років діяльності комунального підприємства було придбано три сміттєвози: один із системою заднього завантаження, два – з боковою, екскаватор, асенізаційний автомобіль, самоскид, два багатофункціональні тракторці “Авант”, подрібнювач гілля. Скориставшись “зеленим” кредитом для організацій такого роду, як наша, тиждень тому ми придбали у кредит портальний сміттєвоз вартістю 1 млн. 400 тис. грн під 16% річних. У комплекті до нього – 10 баків ємністю 7 м3. Основна мета цієї “обновки” – розвантажити приватний сектор, щоб сміття і побутові відходи не накопичувалися навколо контейнерів, адже в обов’язки водія сміттєвоза не входить прибирання території контейнерного майданчика. До того ж, це затратно в часі. Розширювати штат підприємства і ставити на кожен спецавтомобіль ще одну одиницю для зачистки території, бо менталітет наших мешканців не дозволяє їм поцілити пакетом у бак, – це не по-господарськи. Портальний сміттєвоз доставлятиме на квартал порожній габаритний бак і водночас забиратиме наповнений, ємність якого дозволяє зібрати близько 2,5 тонн сміття, у тому числі, і об’ємного, габаритного, навіть будівельного. У старі баки ми не дозволяли викидати залишки від будівництва та ремонту, бо під час вивантаження вони не витримували і ламалися.
Приватне товариство “Веста”, яке займалося в основному вивезенням ТПВ від багатоповерхівок, обслуговувало біля 7 тисяч абонентів. Жителі приватного сектора були позбавлені цієї послуги. Після створення нашого комунального підприємства ми почали вивозити ТПВ і від приватників. На старті у нас було укладено з ними 500 угод. Наразі цією послугою охоплені мешканці усіх мікрорайонів міста, укладено 5 691 договір. Приємно, що ця цифра ніколи не залишається сталою. Містяни поспішають поповнити ряди тих, хто дбає про порядок у рідному місті, виклавши за це всього 12 гривень 73 копійки. Ось і минулого тижня їхня кількість збільшилася на 10 осіб.
У планах – придбання поливальної техніки, вишки, можливо, ще сміттєвозів. Ми не стоїмо на місці, розвиваємося і намагаємося підняти свою роботу на вищий рівень, щоб якісніше надавати комунальні послуги містянам. Прикро визнавати, але в наш чіткий, налагоджений графік роботи липневий буревій вніс свої корективи.
– Який вихід із цієї ситуації Ви вбачаєте, адже минуло вже 2 місяці, а узбіччя вулиць завалені купами гілля? Нерідко їх використовують як джерело стихійного сміттєзвалища.
– Техніки “Водоканалу” катастрофічно не вистачає, щоби вчасно охопити всі квартали міста. Суттєву допомогу у подоланні наслідків буревію нам надали АТОвці, підприємці, які власними бензопилами розпилювали повалені дерева. Автомобілі та трактори для прибирання виділили маслоробний комбінат, лікеро-горілчаний завод, професійний ліцей та інші. Для тих, хто може самотужки вивезти гілля, ми організували безкоштовний пропуск на полігон ТПВ. Наразі щиро вдячні небайдужим містянам разом із Сергієм Скибою, які власним подрібнювачем прибрали гілля біля садочка “Веселка”. Гарантувати конкретну дату вивезення гілок з кварталу чи вулиці не можу, бо для цього треба відійти від графіку прибирання відходів, зняти техніку, а порушувати умови укладених договорів ми собі дозволити не можемо. Єдине, що обіцяю: гілля буде вивезене.
– Про роботу дільниці озеленення багато говорити не треба. Квітуча Золотоноша – прямий доказ цієї важкої повсякденної праці. Що нового у цьому напрямку можуть очікувати золотонісці?
– Не буду приховувати, задумки є й у цій галузі. Нещодавно ми встановили вертикальні клумби. Ідею цю побачили в Інтернеті, закупили матеріал і висадили петунію та алісум. Тепер справа лише за правильним доглядом. Те, що вони припали до смаку містянам, говорять самі за себе численні фотосесії у соцмережах. А нам радісно, що продовжили сезон фотографування, який стартує з весняних тюльпанів і триває ціле літо, аж до осінніх холодів. Та й клумби не витоптуються, залишаються у своїй початковій красі. Гадаю. наступного року їхня кількість значно зросте. Хоча досвіду у галузі благоустрою нам, можливо, й бракує, але з кожним роком ми збагачуємо наші напрацювання. На території дільниці розбили теплицю, де вирощуємо розсаду квітів, що дозволяє економити кошти на насіннєвому матеріалі. Та й засаджувати клумби можемо поетапно.
Багатьом критикам робота з озеленення здається несерйозною і незначною. Таким би я порадив розбити клумбу хоча б 5×5 м, засадити її квітами і доглядати протягом сезону. Поливати у засуху, прополювати після дощів, проривати від бур’янів, підсаджувати нові рослини замість засохлих або витоптаних. А ще – не розчаровуватися і натхненно працювати далі, коли хтось вирве на ній найкращі квіти для букета чи проїдеться автомобілем, а також порахувати свої затрати і щоденну працю – і тільки тоді оцінити чужий труд, роздавати поради та повчати інших. Так хочеться, щоб нам просто не заважали втілювати задумане. Найкращий доказ любові до рідного міста – хоча б година щоденної фізичної праці з його благоустрою.
– Сергію Володимировичу, Вам, кадровому військовому запасу, доводиться знайомитися з новими технологіями, вникати у технологічні процеси. Чи не важко опановувати нове?
– У моїй діяльності нічого нового для мене немає, оскільки я закінчив Київське вище зенітне ракетне інженерне училище, основне завдання якого – підготовка висококваліфікованих військових інженерів широкого профілю. Так що я займаюся звичною для себе справою.
Від автора матеріалу: зізнаюся, брати інтерв’ю у чиновників та посадовців – справа не з легких. Причиною тому є їхній щільний графік роботи, у якому важко віднайти кілька хвилин для спілкування. Не винятком стала й розмова із Сергієм Кузнєцовим. Він раз у раз відходив від бесіди, даючи вказівки та уточнення підлеглим у телефонному режимі, іноді, правда, відхиляючи неважливі дзвінки. Мені ж доводилося щоразу вимикати диктофон. Коли пролунав черговий рингтон, він попросив вибачення, його обличчя якось вмить посвітліло і на ньому зникла маска діловитості. ”Да, мам. – промовив тепло, щемно по-скрябінськи, – у мене все добре. Трохи зайнятий, вибач. Я зателефоную”. Дзвінка від найріднішої людини він не зміг проігнорувати навіть всупереч найважливішим і невідкладним справам.
Спілкувалася Алла Капля,
тижневик “Златокрай”