“Найкращий доказ любові до міста – хоча б година праці на його благо”, – інтерв’ю із Сергієм Кузнєцовим

Тижневик “Златокрай” продовжує спілкування з директором комунального підприємства “Міський водока­нал” Сергієм Кузнєцовим про роботу очолю­ваної ним багатофункціональної структури. У попередніх частинах інтерв’ю йшло­ся про стан справ у галузі водопостачання та водовідведення, сьогоднішня тема – саночищення та благоустрій міста.

– Сергію Володимировичу, якою технікою попов­нився автопарк підприємства за останній час? Чим викликана необхідність придбання нового порталь­ного сміттєвоза?

– За 6 неповних років діяльності комунального під­приємства було придбано три сміттєвози: один із системою заднього завантаження, два – з боковою, екскаватор, асе­нізаційний автомобіль, самоскид, два багатофункціональні тракторці “Авант”, подрібнювач гілля. Скориставшись “зеленим” кредитом для організацій такого роду, як наша, тиждень тому ми придбали у кредит портальний сміттєвоз вартістю 1 млн. 400 тис. грн під 16% річних. У комплекті до нього – 10 баків ємністю 7 м3. Основна мета цієї “обновки” – розвантажити приватний сектор, щоб сміття і побутові відходи не накопичувалися навколо контейнерів, адже в обов’язки водія сміттєвоза не входить прибирання території контейнерного майдан­чика. До того ж, це затратно в часі. Розширювати штат підприємства і ставити на кожен спецавтомобіль ще одну одиницю для зачистки території, бо менталітет наших мешканців не дозволяє їм поцілити пакетом у бак, – це не по-господарськи. Портальний сміттєвоз доставляти­ме на квартал порожній габаритний бак і водночас за­биратиме наповнений, ємність якого дозволяє зібрати близько 2,5 тонн сміття, у тому числі, і об’ємного, габа­ритного, навіть будівельного. У старі баки ми не дозво­ляли викидати залишки від будівництва та ремонту, бо під час вивантаження вони не витримували і ламалися.

Приватне товариство “Веста”, яке займалося в основ­ному вивезенням ТПВ від багатоповерхівок, обслугову­вало біля 7 тисяч абонентів. Жителі приватного секто­ра були позбавлені цієї послуги. Після створення на­шого комунального підприємства ми почали вивозити ТПВ і від приватників. На старті у нас було укладено з ними 500 угод. Наразі цією послугою охоплені меш­канці усіх мікрорайонів міста, укладено 5 691 договір. Приємно, що ця цифра ніколи не залишається сталою. Містяни поспішають поповнити ряди тих, хто дбає про порядок у рідному місті, виклавши за це всього 12 гри­вень 73 копійки. Ось і минулого тижня їхня кількість збіль­шилася на 10 осіб.

У планах – придбання поливальної техніки, вишки, мож­ливо, ще сміттєвозів. Ми не стоїмо на місці, розвиває­мося і намагаємося підняти свою роботу на вищий рівень, щоб якісніше надавати комунальні послуги містянам. Прикро визнавати, але в наш чіткий, налагоджений гра­фік роботи липневий буревій вніс свої корективи.

– Який вихід із цієї ситуації Ви вбачаєте, адже ми­нуло вже 2 місяці, а узбіччя вулиць завалені купа­ми гілля? Нерідко їх використовують як джерело сти­хійного сміттєзвалища.

– Техніки “Водоканалу” катастрофічно не вистачає, що­би вчасно охопити всі квартали міста. Суттєву допомогу у подоланні наслідків буревію нам надали АТОвці, під­приємці, які власними бензопилами розпилювали по­валені дерева. Автомобілі та трактори для прибирання виділили маслоробний комбінат, лікеро-горілчаний за­вод, професійний ліцей та інші. Для тих, хто може са­мотужки вивезти гілля, ми організували безкоштовний пропуск на полігон ТПВ. Наразі щиро вдячні небайду­жим містянам разом із Сергієм Скибою, які власним подрібнювачем прибрали гілля біля садочка “Веселка”. Гарантувати конкретну дату вивезення гілок з кварталу чи вулиці не можу, бо для цього треба відійти від графі­ку прибирання відходів, зняти техніку, а порушувати умо­ви укладених договорів ми собі дозволити не можемо. Єдине, що обіцяю: гілля буде вивезене.

– Про роботу дільниці озеленення багато говорити не треба. Квітуча Золотоноша – прямий доказ цієї важкої повсякденної праці. Що нового у цьому нап­рямку можуть очікувати золотонісці?

– Не буду приховувати, задумки є й у цій галузі. Нещо­давно ми встановили вертикальні клумби. Ідею цю по­бачили в Інтернеті, закупили матеріал і висадили пету­нію та алісум. Тепер справа лише за правильним дог­лядом. Те, що вони припали до смаку містянам, гово­рять самі за себе численні фотосесії у соцмережах. А нам радісно, що продовжили сезон фотографування, який стартує з весняних тюльпанів і триває ціле літо, аж до осінніх холодів. Та й клумби не витоптуються, зали­шаються у своїй початковій красі. Гадаю. наступного року їхня кількість значно зросте. Хоча досвіду у галузі бла­гоустрою нам, можливо, й бракує, але з кожним роком ми збагачуємо наші напрацювання. На території діль­ниці розбили теплицю, де вирощуємо розсаду квітів, що дозволяє економити кошти на насіннєвому матеріа­лі. Та й засаджувати клумби можемо поетапно.

Багатьом критикам робота з озеленення здається не­серйозною і незначною. Таким би я порадив розбити клумбу хоча б 5×5 м, засадити її квітами і доглядати протягом сезону. Поливати у засуху, прополювати піс­ля дощів, проривати від бур’янів, підсаджувати нові рос­лини замість засохлих або витоптаних. А ще – не розчаровуватися і натхненно працювати далі, коли хтось вирве на ній найкращі квіти для букета чи проїдеться автомо­білем, а також порахувати свої затрати і щоденну працю – і тільки тоді оцінити чужий труд, роздавати поради та повчати інших. Так хочеться, щоб нам просто не за­важали втілювати задумане. Найкращий доказ любові до рідного міста – хоча б година щоденної фізичної праці з його благоустрою.

– Сергію Володимировичу, Вам, кадровому війсь­ковому запасу, доводиться знайомитися з новими технологіями, вникати у технологічні процеси. Чи не важко опановувати нове?

– У моїй діяльності нічого нового для мене немає, ос­кільки я закінчив Київське вище зенітне ракетне інже­нерне училище, основне завдання якого – підготовка висококваліфікованих військових інженерів широкого профілю. Так що я займаюся звичною для себе справою.

Від автора матеріалу: зізнаюся, брати інтерв’ю у чиновників та посадовців – справа не з легких. Причиною тому є їхній щільний графік роботи, у якому важко віднайти кілька хвилин для спілкування. Не винятком стала й розмова із Сергі­єм Кузнєцовим. Він раз у раз відходив від бесіди, да­ючи вказівки та уточнення підлеглим у телефонному режимі, іноді, правда, відхиляючи неважливі дзвінки. Мені ж доводилося щоразу вимикати диктофон. Коли пролунав черговий рингтон, він попросив вибачення, його обличчя якось вмить посвітліло і на ньому зникла маска діловитості. ”Да, мам. – промовив тепло, щемно по-скрябінськи, – у мене все добре. Трохи зайнятий, вибач. Я зателефоную”. Дзвінка від найріднішої люди­ни він не зміг проігнорувати навіть всупереч найважли­вішим і невідкладним справам.

Спілкувалася Алла Капля,
тижневик “Златокрай”

Читайте також:

comments powered by HyperComments