Директор «Водоканалу» п’є воду з-під крана і не застосовує фільтрів [ІНТЕРВ’Ю]

Комунальне підприємство «Міський водоканал» – багатофункціональна структура, що займається водопостачанням та водовідведенням, ремонтом цих мереж, саночищенням та благоустроєм, наданням послуг теплопостачання бюджетним організаціям. Віднедавна у цій організації з’явився підрозділ з надання ритуальних послуг. В обов’язки «Водоканалу» входить і прибирання сміття на міських кладовищах. Керує цим багатогалузевим підприємством Сергій Кузнєцов.

– Сергію Володимировичу, а давайте зробимо екскурс в історію і нагадаємо нашим читачам, яким був «Водоканал» ще 5 років тому і що спонукало акумулювати в одній структурі кілька різнопланових організацій?

– На початку 90-х років у місті існувало приватне товариство «Веста», яке займалося вивезенням ТПВ та благоустроєм, «БРІЗ» та «ЛІКУР», у функції яких входило  водопостачанням. У квітні 2011 року ми разом з Сергієм Чумаком, нині заступником директора з фінансових питань, прийшли працювати у «Водоканал», який займався водопостачанням, а з 2010-го року – йому були передане  ще й теплопостачання. «Спадок» від попередників нам лишився багатий – 1 млн 200 тис. грн – борг за споживання газу, 200 тис. грн – за використану електроенергію, 3-місячна заборгованість із заробітної плати. Вже за рахунок власних коштів до 1-го грудня цього ж, 2011-го, ми погасили борг за електропостачання та виплатили працівникам зароблені ними гроші. Наразі у комунальному підприємстві працівники отримують зарплату двічі на місяць, як того вимагає чинне законодавство. Борги за використаний газ погашали протягом двох років. Наразі «Міськводоканал» – єдина організація серед інших в своїй галузі в регіоні не має боргів. Своєчасно, окрім вище названого, сплачуються і податки. Щоправда, існує поточна заборгованість по енергопостачанню, яка повинна ліквідуватися за рахунок надходження державної субвенції по різниці в тарифах.

– Завдяки яким заходам вдалося погасити старі борги і що дозволяє нині вчасно сплачувати за використану енергію?

– Найперше, що ми зробили із заступниками – проаналізували ситуацію і вияснили, де йде найбільше споживання електроенергії і яким способом його можна максимально зменшити. На Домантівському водозаборі встановлене насосне обладнання. Як з’ясувалося, воно досить енергоємне. У літній період працює 8 свердловин, на кожній з яких встановлене радянське насосне станції потужністю 13 кВт/год. Вони піднімали в середньому 27-30 м3 води. Плюс насосне обладнання потужністю 45-55 кВт/год, що подає її на місто. Тому у 2012 році за кошти міського бюджету були закуплені 3 нові насоси італійського виробництва з частотним регулюванням. Таке ж частотне регулювання ми поставили на насос другого підйому, який перекачує воду на Золотоношу. Цим ми досягли економії електроенергії на 30 %. Встановлені насоси-іноземці потужністю 13 кВт/год споживають 9 кВт/год, але піднімають до 50 м3 води. Це дало змогу на 50% зменшити плату за реактивну електроенергію та на 30 % зекономити на споживанні активної.

– Відомо, що вже розроблена схема оптимізації системи водопостачання. Які конкретні кроки передбачені в цьому документі?

– Система водопостачання у Золотоноші застаріла, вона експлуатується з 50-х років минулого століття. До того ж, зібрана вона з різних видів труб – азбестоцементних, сталевих, чавунних, віднедавна ще й пластикових. У схемі оптимізації враховано заміна всієї системи водопостачання на однотипні пластикові трубопроводи та прокладення водних артерій до тих мікрорайонів міста, які наразі не підключені до центральної системи водопостачання, а також ті, які «живляться» від свердловин на вул. 23 Вересня та Пирогова. Також діяла свердловина на вул. Шепелівська, де якість води була дуже низькою. Чотири роки тому силами підприємства цей мікрорайон був підключений до центрального водогону. Проблема водозабезпечення лишилася у мікрорайоні вул. 23 Вересня та Пирогова-Енергетиків. Будівництво центральної системи водопостачання буде можливе лише за умови кредитування Європейського банку реконструкції і розвитку. Вже розроблене техніко-економічне обґрунтування з врахуванням схеми оптимізації та подано заявку до Міністерства регіонального розвитку та Міністерства фінансів. Загальна протяжність міського водогону складе 162 кілометри. Додатково буде розроблений проект з позначенням станцій підвищення, щоб максимально забезпечити місто водою.

– Передбачається солідна новобудова. І вулицю Шевченка знову чекає зла доля – вона вкотре буде порита й покопана?

– Так, будівництво обіцяє бути масштабним. Але центральній магістралі воно не зашкодить. Якщо система водовідведення, самоплинний колектор, закладена на глибині 4-9,5 м під дорожним покриттям головної вулиці, то водогін, на щастя, проходить під зеленою зоною і всього на 2,5-3 метри від поверхні. Велику роль зіграє той факт, яку систему труб закладуть проектанти: горизонтального буріння, при якій на ділянці 100-400 метрів розривається яма площею 1Х1 і завглибшки 3 метри, встановлюються колодязі,за допомогою спецустановок загоняться труби і проходить врізка. Я абсолютно згодний з тим, що система стара і ми маємо багато втрат при перекачуванні води. Щодня маємо пориви системи водопостачання. Мешканці скаржаться і їх можна зрозуміти. Але не слід забути й того, що ще у 2008, 2009-му роках води не бувало й по декілька діб. Система зношувалася, а коштів у її реконструкцію ніхто не вкладав. Ще не забулася вічна проблема з відсутністю води на верхніх поверхах будинку №85 по вул. Черкаська. Завдяки схемі оптимізації був збільшений тиск і наразі питання водозабезпечення цієї багатоповерхівки і гімназії знято. Щороку у червні, під час інтенсивного поливання городів містянами, виникає проблема нестачі води у деяких мікрорайонах. На цю ситуацію ми не можемо вплинути знову ж таки через зношеність системи. Хоча ми й збільшуємо об’єм подачі води, піднімаємо рівень у РЧВ, але ж підвищення тиску у мережі тягне за собою її порив. Та й діаметр закладених труб не розрахований на таке інтенсивне споживання.

– Тобто після реконструкції міської системи водопостачання проблема якості води зникне сама собою?

– Хто б там, що не говорив, але вода, яку ми постачаємо відповідає всім стандартам державних санітарних норм. Був інцидент, коли представники однієї з київських фірм запропонували під державну програму і державні кошти встановити сучасну систему фільтрації на водозаборі. Взявши проби води, вони були «розчаровані» її якістю. Адже, щоб залучити цю програму, треба мати обґрунтування про невідповідність проб встановленим стандартам. У Черкасах скористалися цією програмою, бо містяни там вживають Дніпровську воду. Ми ж дістаємо її з глибин, і платимо податок за користування надрами. Це у деякій мірі впливає на тариф водопостачання, але він не перевищує середнього по Україні. Ми відійшли від хлорування води. Шляхом електролізу із солі виробляється гіпохлорид, що є більш безпечним для здоров’я людей.

Спілкувалася Алла Капля, тижневик “Златокрай”
[продовження читайте за тиждень]

Читайте також:

comments powered by HyperComments