Вважається, що всі частини української армії і внутрішніх військ, дислоковані в Донецькій і Луганській областях, тим або іншим способом перейшли під контроль незаконних збройних формувань навесні-влітку 2014 року. Однак є в історії війни один підрозділ, який знаходився майже в межах міста Донецька, а військовослужбовці якого залишилися вірними присязі. Йдеться про 156-й «Донецький» зенітний ракетний полк, що дислокується тепер в Золотоноші. Про перші перемоги та непідкорений “Зеніт” розповідає в своєму новому матеріалі на порталі “Фраза” військовий історик Михайло Жирохов.

Полк прибув на Донбас в 2007 році з Одеської області в рамках чергової оптимізації збройних сил. Три дивізіони ЗРК «Бук-М1» мали надійно прикрити небо Донбасу: 1-й дивізіон розташувався у військовому містечку між Авдіївкою і Донецьком, два інших попрямували до Луганська (3-й) і Маріуполя (2-й). Через рік, у травні 2008 року, 156-му зенітно-ракетному полку було присвоєне звання «Донецький».

З початком подій в Криму полк був піднятий по тривозі, почалася підготовка до перекидання техніки на адміністративний кордон між материковою Україною і автономною республікою. 6 березня 2014 року з Маріуполя, а через тиждень і з Авдіївки й Луганська в район Мелітополя висунулася вся техніка, яку вдалося «привести до тями». Виходили організовано, провели рекогносцировку, розвідали маршрути. Перші два дні прямували своїм ходом, минаючи асфальтовані дороги і населені пункти. Потім «підібрали» тягачі. Пересування ворог дуже чітко контролював, адже незважаючи на постійні дозори попереду, військові регулярно потрапляли на «народні» блокпости.

Тоді зенітники й прийшли до висновку, що сепаратисти користуються соцмережами для координації протидії переміщенню. В армійців теж були смартфони, тому увійти до мережі і втертися в довіру було справою кількох годин. В результаті, постійно розкидаючи «дезу» про місцезнаходження і вносячи хаос в дії блокувальників, військовослужбовцям вдалося вийти на «велику землю».

В цей час на місцях постійної дислокації залишався мінімум людей і несправної техніки. Тоді ж виникло серйозне напруження і всередині особового складу, позаяк полк був укомплектований в основному місцевими контрактниками. Один з бійців згадував:

«У березні-квітні, як відомо, в Донецьку відбувалися події, що закінчилися захопленням ключових об’єктів, а починаючи з середини квітня, під частиною з’явилися активісти так званої самооборони з пропозиціями «перейти на бік народу»і т.д. Доходило до стрілянини в повітря, розгону і прибирання барикад. Тоді ще у них поцікавилися, від кого ж зібралися «самооборонятися»? Кажуть: «від Правого сектора». Загалом, свавілля відбувалося знатне. І так до червня регулярно приїжджали учасники переговорів з різними пропозиціями, але результат залишався незмінним: «ми залишаємося вірними присязі, ви не чіпаєте нас, а ми – вас».

Варто сказати, що територія військового містечка (пізніше названого позицією «Зеніт») активно використовувалася для базування бійців 3-го полку спецназу – тут відбувалося накопичення сил, відпочинок. В цілому була відносно стабільною аж до першого припинення вогню, оголошеного президентом 20 червня. Наступного дня, як за вказівкою, почалося силове захоплення частин ЗСУ на територіях Донецької та Луганської областей, які вже контролювали «влади республік».

Вранці 21 червня військове містечко (а тут базувалися дві частини – зенітники і радіолокаторщики) було піддане масованому обстрілу з мінометів і крупнокаліберних кулеметів. Головною метою стало радіотехнічне обладнання, яке в підсумку було виведено з ладу. Вже тоді почали розмірковувати, що Росія зачищає повітряний простір для дій своєї авіації.

Цей перший обстріл став сигналом для масового дезертирства. Як згадували очевидці, «ніхто нікого особливо не тримав, головне, щоб йшов без зброї». Проте й варто наголосити, що після захоплення управлінь військової служби правопорядку та 156 полку (частина А1402 на вулиці Стратонавтів) в Донецьку, до «Зеніту» прибули військовослужбовці цих частин, котрі не зрадили присязі. Таким чином, зібрався дуже згуртований і вмотивований зведений колектив. Єдиною проблемою стала нестача важкого піхотного озброєння: крім пари ЗУ-23-2, були ще гранатомети РПГ-22 і все. Втім, і у бойовиків в Донецьку на той момент бронетехніки було мало або не було зовсім – всі танки були в руках горлівського польового командира «Бєса» (Безлер) і слов’янського «Стрєлкова» (Гіркін).

Солдати і офіцери почали продумувати варіанти оборони, навідалися до аеропорту, де буквально випросили додатковий боєкомплект і зброю. Крім того, два «Урали» перетворили в Ган-траки, встановивши в кузові ЗУ-23-2.

«Так тривало до 10 липня, коли починалося найцікавіше. Ще з ранку з боку Ясинуватої на Піски пронеслися незрозумілі “чуваки”, з розпізнавальних знаків яких був лише прапор десантури на танку (64-ка), за ними проскочила БМП-2, легкові, “Урал” з піхотою. Ми їх пропускаємо, а тут в аеропорту починається стрілянина, зі Спартака працюють міномети. Загалом, почалися веселощі. Нам віддають наказ атакувати всіх представників ДНР, хто тільки попадеться на очі. Першим відпрацювали ГАЗ-66 з ЗУ-23-2 на причепі, що рухався зі Спартака. Працювала наша “Машинка-1” (“Урал” з ЗУ-23 в кузові) з частини.

Далі з боку Дослідного доноситься стрілянина, нам з Борею віддають наказ атакувати колону, ми відкриваємо вогонь по колоні, що вилетіла з посадки. В резульаті постраждала тентована “Газель” з піхотою. Ближче до вечора обстріляли ще пікапи з ДШК, котрі прямували туди ж, на Ясинувату. На тому все і закінчилося»

В ніч з 18 на 19 липня близько 23:00 з боку Дослідного до частини увійшла колона 93 мехбригади з чотирьох танків і двох БМП-2. Техніку розосередили по позиції, людей розмістили в казармі. Спочатку здавалося, що цей маневр пройшов для противника непоміченим. Проте після того, як вранці наступного дня танкісти поїхали в аеропорт «за продуктами», стало зрозуміло, що ввечері варто чекати обстріл частини.

Так і сталося: «Зеніт» накрили «Градами». Завдяки великій кількості бункерів (за радянськими нормативами існував як основний, так і запасний командний пункт) втрат особового складу вдалося уникнути. Однак кілька автомобілів були спалені, в казармі вибуховою хвилею були вибиті вікна.

«На наступний ранок, 20 липня, піхота нас спішно покидає, забувши свого медика. Так у нас з’явилася своя медслужба»

Найсерйозніший бій влітку 2014 року бійці зведеного загону витримали 21 липня.

«З 6 ранку, а може, й раніше вся західна сторона, від Карлівки-Нетайлова до Пісок, шуміла, працювала арта, РСЗВ. Донецьк, Спартак огризалися мінометами. Загалом, ми вже думали, що наші зібралися штурмувати Донецьк, радості було хоч греблю гати. Авдіївка мовчала. Наші в той день займали Піски. Як відомо, здійснювалася операція з розблокування аеропорту. Але ми абсолютно не знали, що відбувається довкола»

Буквально біля них в цей час, наскільки це стало відомо потім, силами батальйону “Восток” по лінії Спартак-Бутовка-Міст-Авдіївка розгорталася лінія оборони від можливого наступу збройних сил на Ясинувату. В районі 13-ї години надходить інформація, що повз будуть рухатися сили сепарів, в тому числі ВСЗО.

«Ми в готовності № 1, “Машинка-1”, “Машинка-2” готові зустрічати гостей на кільцевій трасі. В районі 14-ї години під мостом зупиняються дві “газелі”, одна з яких – вантажне таксі. З них починають відкрито розвантажуватися бойовики. Зу-шки відкривають по них вогонь. З цього моменту ми відчули всю красу життя. Вся невидима лінія оборони противника починає по нам працювати. З боку моста нас штурмувала група піхоти, намагаючись підійти уздовж посадки до КПП, її прикривали кулеметник на мосту і снайпери, з другого моста (залізничного), Бутівки і Спартака працювали АГС і “Утьос” – ДШК. Штурм КПП тривав до 17-ї годин. Після чого, відмовившись від цієї ідеї, нас почали практично безперервно обстрілювати з боку Бутовки і Спартака. Підключилися міномети з “промки” і Спартака, працював танк, рухаючись по залізничних коліях за шахтою. Загалом голову не давали висунути. Але доводилося, бо не хотілося бути закиданими через паркан гранатами. Вночі, близько 22-ї години і о першій ночі нас накрили “реактивкою” з Яковлівки. В цілому, до ранку “кошмарили” практично безперервно»

У загоні з’явилися і перші втрати: загинув 19-річний контрактник з ВСП родом з Макіївки. Він прикрив собою прапорщика в окопі під час обстрілу з АГС. Через місяць майже безперервних обстрілів командування прийняло рішення передислокувати дивізіон в Золотоношу. Останні військовослужбовці були виведені 30 вересня 2014 року, опорний пункт був переданий зведеному підрозділу повітряних сил «Дика качка». Починалася нова сторінка в історії «Зеніту», який і понині є основою нашої оборони під Донецьком. Але це вже зовсім інша тема.