Вкрай “улюблена” газета золотонісців – «Черкаський кур’єр» – знову розродилася епічним матеріалом, який лише за дуже оптимістичними оцінками можна називати «розслідуванням». Після певного періоду затишшя довжиною в 1,5 місяці, коли на шпальтах видання майже не було помічено звичної для місцевих політичної «чорнухи», свіжий номер порадував читачів черговими доволі незграбно накрученими історіями. Судячи з усього, творчу відпустку ті, хто відповідає в редакції за пропаганду, витратили на детальне вивчення досвіду своїх колег «з-за порєбріка».

Рівень написання маніпулятивних матеріалів справді виріс, адже після бравадних публікацій про злочинну місцеву владу та месій у вигляді деяких народних депутатів, тексти про яких давно вже стали місцевим фольклором, фанати газети побачили справді щось нове. Доволі ювелірні маніпуляції, методи котрих, втім, загалу відомі давно. Як не крути, з цим явищем і процесом його творення  українці знайомі вже три роки. За цей час всі ми встигли вдосталь наїстися пропагандистськими спробами іноземних ЗМІ сформувати наші погляди. Методи давно відомі, та от ніхто не очікував, що ця хвороба у вигляді дещо примітивної кальки перенесеться і до наших провінційних реалій. Хоча й дивуватися особливо нема чому, адже в боротьбі за політичні бонуси в цій країні певна категорія обраних громадян готова використовувати будь-який досвід.

Мова ж йде про сенсайціну новину, котра взагалі-то побачила світ аж місяць тому. Тоді прес-служба СБУ оприлюднила прес-реліз, в якому повідомила про обушки у деяких керівників державного підприємства «Укртрансхімаміак». За повідомленням силовиків, вони встановили, що один з керівників ДП протягом 2012-2015 років перераховував гроші низці підконтрольних комерційних структур. До оборудки, мовляв, причетний один із діючих його посадовців. Під час обшуків у Києві в офісах ДП “Укрхімаміактранс” та місцями проживання фігурантів справи оперативники спецслужби вилучили документацію, яка доводить причетність чиновників до розкрадання державних коштів, та велику суму грошей в іноземній валюті.

Звичайне розслідування за справами 2012-2015 років отримало присмак політичного після того, коли правоохоронці завітали до екс-керівника «Укртрансхімаміаку», депутата Черкаської обласної ради Віктора Полозова. До людини, котра очолила підприємство лише… у квітні 2016 року.

Сам Полозов факту обушків не приховував і, більше того, реагував на всі події по-філософськи. Особливо спокійною його реакція є зараз після визнання силовиками власної ж помилки.

– Усі органи, причетні до обшуків в мене вдома, вже принесли вибачення за незручності. Є, до речі, й рішення суду, котре прямо вказує на неправомірність таких дій. Тут навіть логіка вперто наголошує – яке відношення до справи має людина, котра прийшла сюди тільки торік? Кому була вигідна саме така «помилка», можна лише здогадуватись. До речі, усі вилучені речі суд теж зобов’язав повернути, – коментує подію Віктор Полозов.

Звичайна ситуація за всіма законами жанру руками, звісно ж, незацікавлених осіб перетворилася на масштабну сенсацію днями. Справа делікатна, адже тут, як то кажуть, і хочеться, й колеться. Прямо Полозова у розкраданні сотень мільйонів за минулі роки не звинуватиш, а вколоти свою жертву ой як хочеться.

Тому й саме час вмикати режим політичної пропаганди, до якої нас аж занадто привчили російські колеги на всіх джерелах. Рецепт простий – начебто й не «тримай злодія», проте й акценти розставляти слід доволі правильно. Що й побачили золотонісці на сторінках масової безкоштовної газети «Черкаський кур’єр» цього тижня, а також на сторінці її сателіта – веб-сайту «Чекращани Live». Все доволі стандартно – СБУ провела обшуки, керівник був «російський громадянин» Полозов і, до того ж, «не важко зрозуміти, що зможе зробити агресор, маючи контроль над трубою, наповненою вкрай небезпечною речовиною – аміаком, який в разі витоку за 10 хвилин вбиває все живе в радіусі 5 км».

Слова словами, але от саме в цьому вкрай цікавому випадку варто звернутися й до науки, аби детально проаналізувати, як і з якими мотивами створювався цей матеріал. Задачка насправді проста, адже методику пропаганди вже давно вивчили й описали знані на заході дослідники інформації. Трохи заглибимося до «лікнепу» й ми, намагаючись зрозуміти всю кухню місцевих пропагандистів-аматорів. Почнемо по пунктах.

Заголовок. «У депутата Черкаської облради Віктора Полозова пройшли обшуки». Метод пропаганди називається «Вибіркова правда». Техніка, за якої маніпулятор говорить взагалі то й правду, проте лише ту її частину, котра вигідна йому, замовчуючи решту. Так, решта була вказана в самій статті, проте заголовок – основа будь-якого матеріалу, котрий в першу формує погляди читача. Особливо це важливо, враховуючи той факт, що сучасний читач більшість новин дізнається просто із цих самих заголовків. Метод пропаганди описаний американцем Робертом Коулом у 1998 році.

Сюди ж віднесемо і перші два абзаци матеріалу. Якщо у так званому «ліді» (титульний абзац, що описує коротку суть статті) автори написали про розкрадання від керівництва «Укртрансхімаміаку» та обшуки в цих людей, не вказавши часовий період злочину (2012-2015 роки), то вже в наступному абзаці чомусь наголосили, що після відсторонення колишнього керівника, очолював ДП саме Полозов.

Третій абзац: культ особи. «Як відомо народний депутат України Владислав Голуб неодноразово звертав увагу керівництва держави на те, що ситуація в ДП “Укрхімтрансаміак”  несе в собі загрозу національній безпеці..». Ця техніка покликана створювати ідеалізований героїчний образ в свідомості аудиторії. Об’єкт культу представляється як герой, котрий все вміє, з усім впорається. Піар культу особи може провадитися в будь-якій сфері, а сам об’єкт буде представлений успішним управлінцем, прекрасним сім’янином, а також відповідальним членом громадянського суспільства. Визначення цієї техніки описав той самий Коул.

Йдемо далі: апеляція до упереджень. «Адже стратегічним підприємством керує людина, бізнес якої знаходиться у Росії, і податки з цього бізнесу йдуть на утримання армії агресора». Звісно, наше ставлення до агресора упередженням називати не можна в жодному разі. Але от метод називається саме так. А суть його в тому, що використовується він в тому випадку, коли своїй точці зору слід надати переконливість у зв’язку з її моральною цінністю. Зовсім не буде типова жертва пропаганди перевіряти, яку ж саме армію фінансував Полозов. Натомість після таких слів кліше об’єкту пропаганди вже забезпечене. Джерело – знову ж таки Роберт Коул.

Трохи нижче спостерігаємо за банальною журналістською етикою. Адже, «обшуки пройшли за домашніми адресами у керівника підприємства Віктора Полозова і його головного бухгалтера, повідомляють відомі українські сайти, зокрема ЦЕНЗОР. НЕТ, ОРД». Повідомляти-повідомляють, проте посилань ані газета, ані веб-ресурс так і не дав. От і перевіряй сам, шановний читачу, повідомляли вони, чи ні. Не смертельно, але…

Далі найцікавіше: дезінформація. За визначенням згаданого вже декілька разів Коула, цей метод означає введення в оману шляхом надання неповної інформації, викривлення контексту, частини інформації, аби підштовхнути аудиторію до дій, потрібних манупілятору. В цьому випадку бачимо просто дивовижне співпадіння. Поруч зі словами «…до речі, у столиці кажуть, що депутат Черкаської облради Віктор Полозов дуже комфортно влаштувався в елітному містечку Козин що біля Києва, де в його помешканні, за інформацією джерела в правоохоронних органах, відбувся обшук» спостерігаємо доволі «в тему» додану світлину розкішного особняка, який… зовсім не стосується фігуранта публікації. Це той, інший об’єкт обшуків, не вказаний в прес-релізі. Але для справи підійде. Якраз простий люд ще раз зненавидить корупціонера за панські хороми. Зручно. Сюди ж віднесемо й світлину з купою євро-грошей. Теж інший об’єкт, але, як кажуть в анекдоті, осад все-одно лишився.

Далі повертаємося до описаних вище дезінформації і упереджень, позаяк «…вся біда в тому, що замість Бондика керувати стратегічним підприємством за якоюсь дивною логікою стала людина з російським паспортом Віктор Полозов. Про загрозу і збитки від такого керівництва можна тільки здогадуватися».

Потім читаємо більш цікаві речі: демонізація ворога. «Не важко зрозуміти, що зможе зробити агресор, маючи контроль над трубою, наповненою вкрай небезпечною речовиною – аміаком, який в разі витоку за 10 хвилин вбиває все живе в радіусі 5 км. А тепер зауважте, що труба на території України має протяжність більше 800 км, таким чином зона можливого ураження може досягти 4000 квадратних кілометрів!».Той-таки Коул описує (ну вибачте, може й набридло прізвище, але до Кара-Мурзи, Сороченка, Тагвелла, схоже, руки у авторів не дійшли) описує це як перетворення прихильника іншої точки зору в «недолюдину» – аморальну й безжалісну, – використовуючи недоведені звинувачення.

Ну й десерт: анонімний авторитет. «Дивним поки виглядає лише те, що розслідуються фінансові зловживання, хоча тут доцільніше говорити про державну зраду, зауважують українські інтернет-ЗМІ». Описав Віктор Сороченко. Тут все просто. Це – один з найефективніших методів впливу, адже звертається він до авторитету. Ім’я авторитету, ясна річ, не вказується. Жертва маніпуляції сама при бажанні вигадає, хто ж такі «українські інтернет-ЗМІ» – чи то вказані раніше видання без гіперпосилання, чи то інші дуже авторитетні й безіменні.

Ось приблизно таким і харчується аудиторія Золотоноші та навколишніх місцин (локація яких, згідно зі скарг вимушених читачів, дивно збігається з межами 197 виборчого округу). Кому це вигідно – визначити складно. В той самий час викликає подив, як така популярна й масштабна газета лише й займається тим, що через міру вихваляє одного народного депутата (використовуючи ті ж давно відомі методи пропаганди) та змішує з брудом всіх опонентів. А може це – ювелірно побудована інформаційна кампанія проти самого народного? Час покаже. Поки що ж золотонісці щотижня колекціонують вдома політично важливу макулатуру, котра після нещодавнього скандалу в темпі поновила свою ліцензію. Українська політика.