«Офіцер з «німецькими генами», – німецька преса про золотонісця Миколу Черінька

Микола Черінько – радянський офіцер, який в жовтні 1989 у німецькому Плауен завадив пролиттю крові, проігнорувавши команду начальства. Минулого тижня він вперше був у місті, в якому з 1985 до 1989 року проходив службу.

Місто Плауен. Не найкраща погода, щоб довго перебувати на вулиці. Проте Миколі та його дочці Аліні, у свідоцтві про народження якої вказане місце народження Плауен, це не заважає. 56-річний чоловік не може вдосталь надивитися «місцями своєї молодості», як він їх сам називає. Що змінилося? – «Все», – відповідає він.

Лише тогочасну жіночу лікарню, в якій з’явилася на світ друга дочка родини Черіньків, до цього часу оминула реставрація. Це їхня перша зупинка після того, як днями їх прийняв мер міста Ральф Обердорфер. Напевно, 7 жовтня 1989 року обидва знаходилися неподалік один від одного – пан Обердорфер в якості учасника першої мирної демонстрації, пан Черінько в якості офіцера прес-служби радянської комендатури, яка знаходилася в будівлі теперішньої Земельної ради.

v-byuro-mera-mista-plauen-ral-fa-oberdorfera-870_650

Золотоніська делегація в бюро мера міста Плауен Ральфа Обердорфера

Ще за декілька тижнів до цього вже надходили вказівки з посилення захисту об’єктів радянськими збройними силами. Після перших демонстрацій накази ставали жорсткішими. 30 озброєних солдат спеціального призначення мали бути передислоковані з казарми у Нойдорфі в приміщення міської комендатури, яким у разі потреби без вагань була б дана команда перейти в наступ.

Микола Черінько знав небезпеку такого наказу. Оскільки це були виключно молоді солдати, то хтось із них міг відчути страх та запанікувати, після чого б пролунали постріли. Боявся він і за свою родину, яка проживала в будинку комендатури. Крім того, був страх і перед тим, що доведеться стріляти в своїх німецьких друзів, яких в нього за ці роки вже було достатньо, оскільки він в силу своїх обов’язків міг вільно пересуватися містом Плауен. Офіцер приймає рішення. Командир плауенської казарми був «новачком», саме прибув з Радянського Союзу, Микола Черінько ж, навпаки, вже з досвідом різних ситуацій. Він чітко пояснює Володимиру Завадському ситуацію, яка виникне в разі, коли 30 озброєних солдат підуть на тисячі демонстрантів. Пролиття крові в такому випадку ніяк не уникнути. Це переконує Завадського й солдати залишаються в казармі.

Те, що пан Черінько, очевидно, мав «німецькі гени», ніяк не могли зрозуміти його колеги-офіцери. «Більшість громадян не підтримувала радянські ідеали», – говорить Микола Черінько, посміхаючись. Однак з настанням часів правління Горбачова в казармах також заговорили про нову політику. Пан Черінько також не приховував своєї дружби з німцями. З однієї такої виникла дружба, яка триватиме роки. Почалася вона так, як це буває зазвичай. Через нестачу зеленої фарби (її ніколи не було вдосталь, оскільки радянські автомобілі щороку мають бути пофарбованими), Микола пішов до плауенського магазину фарб «Кнорр», де познайомився з Егоном Луллом. Трохи згодом в нього була і фарба, і новий друг.

zustrich-my-koly-cherin-ka-z-drugom-egonom-lullom-cherez-25-rokiv-870_650

Зустріч Миколи Черінька з другом Егоном Луллом через 25 років

Коли в 1991 році радянські військові частини поверталися, Егон запропонував родині Черіньків залишитися в нього та забезпечив квартирою. Два тижні пан Черінько, дружина Марія і двоє дітей Яна та Аліна проживали в його будинку. Однак йому потрібно було повертатися, адже, він перебував у статусі офіцера.

Навіть сьогодні Микола Черінько згадує всі ті численні розмови з Егоном Луллом, який ще тоді говорив з ним про можливе об’єднання двох німецьких держав і щиро цього бажав.

– Я сам не міг цього збагнути, однак моє серце підказувало мені, що це можливо, – говорить він через чверть століття після того.

my-kola-cherin-ko-peredaye-meru-mista-plauen-zaproshennya-vidvidaty-zolotonoshu-870_650

Микола Черінько передає меру міста Плауен запрошення відвідати Золотоношу

Час, проведений в Плауені, його змінив. В 1992 році майже 30-річний офіцер завершив свою службу та повернувся на той час вже на незалежну Батьківщину – Україну. Демонстрації на Майдані в Києві часто нагадують йому часи змін в НДР. Його співгромадяни при цьому також прагнуть демократичних принципів. Микола Черінько став учасником дій щодо підтримки цих прагнень та робить це й сьогодні.

– Ми вдячні, що мали велике щастя, – говорить пан Обердорфер в бесіді зі своїм гостем паном Черінько, який висловлює свої думки та переживання німецькою мовою. – Щастя полягає в тому, що радянські збройні сили, на які Соціалістична єдина партія Німеччини завжди могла розраховувати, не втрутилися, і стало кінцем цієї партії».

Пан Обердорфер пообіцяв підтримувати зв’язок між містами Плауен та Золотоноша, в якому проживає Микола Черінько. Він вже отримав запрошення відвідати це місто.

Торстен Пломковскі,
газета Annaberger Zeitung

Зустріч відбулася завдяки ініціативі асистентів проекту “Українські партнерства Ерцгебірге” Сільвіо Уліга та Лесі Щербій.

peredacha-podarunkiv-870_650

Золотоніські подарунки