“Замість контакту із місцевими, депутат обрав брудні технології”, – Полозов про “Укртрансаміак”, бізнес та політику

З 2007 року унітарним держпідприємством “Укрхімтрансаміак” керував регіонал Віктор Бондик, який був звільнений Мінекономрозвитку з посади директора лише в червні 2016 року. Виконувачем обов’язків директора став Віктор Полозов, депутат Черкаської облради та засновник компанії ALVIGO, яка об’єднує в собі проектні інститути в сфері хімічної промисловості.

ДП «Укрхімтрансаміак» керує українською частиною аміакопроводу “Тольятті-Одеса”. Загальна його протяжність – 2,4 тисячі кілометрів, 1018 з яких проходять територією України. З огляду на те, що частина бізнесу ALVIGO знаходиться в Росії, політичні опоненти і конкуренти в боротьбі за “Укрхімтрансаміак” почали звинувачувати Полозова в усіх смертних гріхах, аж до лобіювання інтересів Путіна.

Віктор Полозов вже давно вкоренився в Україні, його сім’я й діти живуть та навчаються в Україні. Він охоче розповідає про свої плани, які у нього тісно пов’язані з Україною. Упевнений, що його життєвий досвід, професійні зв’язки в хімічній галузі допоможуть відродити підприємство і вивести його на більш високий рівень та нову культуру виробництва.

За його словами, нині основна мета керівництва “Укрхімтрансаміаку” – модернізувати українську частину аміакопроводу, який вже експлуатується понад 37 років.

В інтерв’ю “Бізнес-Цензор” Полозов розповів, як нинішній тариф на прокачування аміаку може зашкодити Україні, в якому стані знаходиться аміакопровід, про продаж ПАТ “Одеський припортовий завод”, а також відповів на звинувачення опонентів.

– Як давно ви працюєте в “Укрхімтрансаміак”?

– Я прийшов на підприємство 13 квітня 2016 року на посаду заступника директора. На роботу мене приймав тодішній керівник підприємства Віктор Бондик.

Чому? Він розумів, що з аміакопроводом треба терміново щось робити, аби не допустити серйозних аварій і техногенних катастроф. Як уже добре обізнані мої опоненти: «Аміакопровід, пролягаючи територією семи густонаселених областей України, знаходиться в поганому технічному стані, і в разі аварії за 10 хвилин хмара аміаку поширюється на 5 кілометрів від осі і вбиває все на своєму шляху і т.д.». Я думаю, він зрозумів, що час ігор скінчився і пора серйозно братися за відновлення аміакопроводу. З огляду на мій досвід роботи і той факт, що один з моїх інститутів свого часу спроектував магістральний аміакопровід, яким керує “Укрхімтрансаміак”, то вибір був очевидний. Я прекрасно знаю це підприємство. Знаю, що воно потребує модернізації і технічного переоснащення, знаю як це зробити.

– До якої політичної команди ви себе зараховуєте?

– До команди хіміків і виробників.

– Але, тут проглядається конфлікт інтересів. У вас у власності проектні інститути, які потенційно можуть розробляти техпроект такої модернізації.

– Ми ось звикли говорити, що всюди корупція. Потрібно тверезо дивитися на речі. На підприємстві зараз введена система контролю, діє Антикорупційна програма, закупівлі проводяться через відкриту систему електронних закупівель «ProZorro». Думаю, що інститути компанії ALVIGO теж братимуть участь в тендерах на проектування на загальних підставах. Не бачу в цьому нічого поганого. Який може бути конфлікт інтересів? А ось ні на чому не засновані звинувачення в крадіжці це – популізм чистої води і зведення особистих рахунків. Якщо не доведена вина – ніхто не має права на голослівні звинувачення і приниження гідності людини, нехтування його ділової репутації.

Якщо говорити про аміакопровід, то його технічний стан досить занедбаний. Сама лінійна частина, обладнання та механізми не ремонтувалися багато років, технологічні системи морально застаріли. Ми на десятиліття відстали від передових розробок в цій сфері. Ось цим і треба терміново займатися.

Адже нашому магістральному аміакопроводу вже більше 37 років. У 1980 році був побудований потужний аміачний трубопровід, унікальний за своїм технічним рішенням і призначенням об’єкт. Сьогодні проектний термін його експлуатації вже перевищено на 22 роки. У 2015-му році було отримано дозвіл Держгірпромнагляду на продовження терміну його експлуатації до 2020 року. І 2020 рік уже не за горами. А для того, щоб отримати дозвіл на експлуатацію після 2020 року і забезпечити безаварійну та безпечну експлуатацію, треба провести діагностику. А потім – серію технічних заходів з реконструкції та модернізації вузлів і механізмів трубопроводу, повністю модернізувати автоматику і телемеханіку.

– Скільки потрібно коштів і часу, щоб повністю оновити та модернізувати аміакопровід?

– Зараз ми, задіявши провідні вітчизняні інститути, Національну Академію наук України розробляємо стратегічний план розвитку підприємства на найближчі п’ять років. Ми плануємо, що протягом цього періоду, використовуючи власні кошти в розмірі 250 мільйонів гривень на рік, зможемо зробити з аміакопроводу сучасний комплекс. Це наші розрахунки.

– Чи можливе збільшення обсягів прокачування аміаку?

– В першу чергу, для цього необхідно відновити технічний стан лінійної частини і особливо автоматизованої системи управління. Це – серце комплексу. Наприклад, зараз у всьому світі такі системи керуються оптоволоконними кабелями. У нас лежать кабелі зв’язку, яким більше 37 років. Все треба латати-перелатати.

– Чому склалася така ситуація з технічним станом аміакопроводу?

– Про минулі періоди я не можу судити. А останні три роки технічні заходи не проводилися у зв’язку з відсутністю затвердженого фінансового плану УДП «Укрхімтрансаміак». Без нього ми не можемо не лише нічого придбати, а й навіть своєчасно забезпечити своїх співробітників засобами спецзахисту, як того вимагає законодавство з охорони праці.

Ще один наш біль – це необхідність, у зв’язку з військовими діями на сході, переведення Придніпровського управління з Горлівки. З початком війни 240 осіб, які працювали в Горлівці, разом з сім’ями переїхали до Лозової. Люди за власний кошт купували столи, стільці, комп’ютери. А ми допомогти їм нічим не могли, тому що у нас немає фінплану.

– Від кого залежить утвердження цього документа?

– Міністерство економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) має затвердити його до нового року, на наступний фінансовий рік. Зараз кінець жовтня, а у нас немає фінплану на 2016 рік. Хоча вже повинен бути затверджений план на наступний 2017 рік.

– І в чому проблема? Людський фактор? Бюрократія?

– Я думаю, що це відлуння тієї старої бюрократичної системи. Анахронізми подекуди залишилися. Так само залишилися і окремі фахівці, які, нічого не розуміючи в роботі підприємств і серйозних технічних питаннях, сьогодні повністю блокують роботу “Укрхімтрансаміаку”. Але я впевнений, що зможу налагодити конструктивну взаємодію з Міністерством, адже воно, будучи органом управління, безпосередньо зацікавлене в ефективності роботи підприємства. І, з огляду на той факт, що я вже був призначений виконувачем обов’язки директора при новому Міністрові економічного розвитку Степані Кубіві, впевнений, що для нього немає жодного сенсу блокувати мою роботу на підприємстві. Я написав на його ім’я вже кілька листів з описанням ситуації, яка склалася на підприємстві, і своїми пропозиціями. Тепер чекаю від нього відповіді.

– Економіка “Укрхімтрансаміаку” залежить від тарифу на прокачування аміаку, що встановлюється МЕРТ. У 2015 році Міністерство, в зв’язку зі змінами в Податковому кодексі і підняттям розміру рентної ставки з 0,64 $ до 2,4 $, підвищило й тариф. Які у вас подальші перспективи?

– Так, в 2015 році тариф було піднято Міністерством на 1,2 $, тобто до 4,8 $ за транзит однієї тонни аміаку на 100 км. Зараз до Верховної Ради знову внесений законопроект зі змінами до Податкового кодексу, яким встановлюється ставка рентної плати на рівні 4,8 $. Таким чином, ставка рентної плати становитиме 100% тарифу, що унеможливить навіть поточну діяльність підприємства, іншими словами – призведе до його повної зупинки, не кажучи вже про капітальні інвестиції.

Надходження від введення цієї норми вже закладені в проект бюджету на 2017 рік. Сьогодні потрібні активні дії і підтримка нашого Міністерства. Я на кожного члена бюджетного комітету написав листа з одним змістом: “Не робіть помилку!”. Також надіслав листи до Кабінету Міністрів України та Мінекономрозвитку.

В цілому, тарифна політика формує поняття «економіка маршруту». Наше підприємство надає послуги з транзиту і транспортування аміаку. А чи прийнятною буде ціна для споживачів цих послуг? Адже до тарифу “Укрхімтрансаміаку” (який встановлює МЕРТ) додається ще й тариф Одеського припортового заводу (який встановлює тариф сам собі і протягом 2015-2016 рр. піднімав його декілька разів).

Постачальників у нас два: АТ “Тольяттіазот” (Самарська область РФ) і АТ “Міндобрива” (місто Росош, Воронезької області РФ). Був також ПАТ “Стірол” в Горлівці і ВАТ «Сєвєродонецький Азот».

Ось від “Тольяттіазот” прийшов лист, в якому йдеться про те, що з такими тарифами і зниженням цін на аміак на світовому ринку, вони з листопада поточного року будуть обмежувати прокачування аміаку аж до повної зупинки.

Зараз АТ «Міндобрива» тимчасово зупинилося в зв’язку з низькою вартістю аміаку на ринку. Вартість продажу аміаку в порту Південний на умовах FOB становить близько $165  за тонну, при тому, що постачання тонни аміаку з Тольятті до Одеси, включно з перевалкою, обійдеться близько $80  за тонну. Сюди ж додаємо собівартість аміаку – $110-120  за тонну і отримуємо приблизну цифру $190.

– Ви прораховували, якими мають бути тариф на прокачування і ренту?

– Ставку ренти ми прораховували. У своїх листах пропонували уряду встановити її на рівні $1,56 за тонну аміаку, переміщену на 100 км. Зі зменшенням ренти тариф теж можна знизити. Однак, з огляду на те, що в транзитному ланцюжку в Україні два учасники – ОПЗ і “Укрхімтрансаміак”, припортовий завод зобов’язаний також переглянути свої тарифи, які вони називають «секретною інформацією», і зробити їх дійсно обґрунтованими.

Наше підприємство було ініціатором розслідування Антимонопольного комітету щодо ОПЗ. Ми не говоримо, завищені тарифи або занижені. Ми говоримо: давайте залучимо незалежних експертів і нехай вони зроблять висновки.

– Яким чином приватизація ОПЗ може вплинути на “Укрхімтрансаміак”?

– Всі держпідприємства потрібно приватизувати. Питання умов. Зараз не найкраща ситуація на світових ринках. До того ж, я вважаю, що перевалочний комплекс аміаку потрібно відокремлювати від ОПЗ. Завтра там буде приватний власник і передбачити його дії взагалі буде складно.

– Ви хочете, щоб комплекс з перевалки був переданий на “Укрхімтрансаміак”?

– Не обов’язково. Створіть окреме держпідприємство. Головне, щоб воно було окремо від ОПЗ. Деякі кажуть, що нібито це неможливо технічно. Все можливо.

– Якою ви бачите оптимальну взаємодію державного підприємства з органом управління?

– Давайте порівняємо ситуацію. Якщо я власник бізнесу, я наймаю людину для керування цим бізнесом і не втручаюся в її діяльність. Затверджую їй фінплан і стратегію, спостерігаю осторонь, тримаючи під контролем фінансові та виробничі показники.

А що сьогодні відбувається з «Укрхімтрансаміаком»? Якщо я керівник, довірте мені управління підприємством. Дайте можливість самому обґрунтувати тариф зі встановленою вами рентабельністю, затвердьте фінплан. А потім питайте за результати. Якщо я не виправдав покладені надії – покарайте. Якщо хочете отримати результати – довіряйте!

– Ви очолюєте «Укрхімтрансаміак» вже півроку. Є результати, за які ви можете відзвітувати?

– Звичайно є. По-перше – покращилися показники фінансово-господарської діяльності: збільшилися показники рентабельності майже вдвічі, практично ліквідована заборгованість підприємства по кредитах, на 64% зросли показники за сплатою податків.

По-друге: “Укрхімтрансаміак” перейшов на самостійне управління українською ділянкою аміакопроводу. Для цього була проведена серйозна технічна підготовка.

По-третє: впроваджена нові системи бюджетування та закупівель через систему «Прозорро», проводиться фінансовий аудит діяльності підприємства за 2015 рік.

І четверте: ми зуміли відродити видачу аміаку на внутрішньому ринку. З 2004 року ця програма не працювала, хоча при проектуванні закладалася можливість надходження на український ринок близько 100 тисяч тонн аміаку на рік. Сьогодні потреба українських аграріїв – близько 500 тисяч тонн аміаку на рік. Ми зобов’язуємося надалі розширити свої можливості в цьому напрямку.

– А ви берете участь в конкурсі на посаду директора “Укрхімтрансаміаку”?

– Беру. На конкурс, який проводить Мінекономрозвитку, надали документи 32 кандидати. 9 листопада очікуються його результати.

– Згідно з розпорядженням прем’єра Володимира Гройсмана, в “Укрхімтрансаміак” мають провести перевірку, на час якої ви відсторонені від виконання обов’язків керівника підприємства. На якій стадії знаходиться перевірка?

– З чого все це почалося? 7 жовтня в Раді виступив народний депутат Сергій Мельничук. Раніше він був у Радикальної партії Олега Ляшка, тепер перейшов до групи “Воля народу”. Мельничук звинувачує мене в тому, що я “російський найманець”.

Але, я ще на Майдан покришки закуповував, кожен день був із 8-ю сотнею, потім допомагав частинам на фронті. Упевнений, що це не його позиція, а він просто виконує замовлення на моє «цькування». Адже, не випадково участь в конкурсі на заміщення посади директора “Укрхімтрансаміаку” приймає син його помічника – Микита Самбожук.

Ще один мій опонент – Владислав Голуб. Його інформаційна кампанія проти мене почалася майже відразу після того, як я став депутатом Черкаської обласної ради на останніх виборах в 2015 році. Він вважає, що ми з ним конкуренти по 197 округу. А мене добре знають жителі Золотоноші. Там мені вдалося вирішити ряд соціально-економічних проблем: прокласти дорогу, яка протягом багатьох років була каменем спотикання між жителями і районним керівництвом, взяти на утримання школи і дитячий садок, за свій рахунок підтримувати малозабезпечені сім’ї. Також розвиваю в Золотоноші сільгосппідприємство. Я обладнав ферми молокопроводами, холодильниками. Зараз будую кролячу ферму. Олійний завод побудував в чистому полі, суперсучасний – там суцільні комп’ютери. Елеватор побудував на 30 тисяч тонн. Теж новий абсолютно. Хіба буде людина, якій байдуже майбутнє України, займатися розвитком і довгостроковими проектами, а не «стригти вершки»?

Голуб прекрасно знає – якщо я буду балотуватися на цьому окрузі, він програє. Ось він і обрав «брудні» технології замість того, щоб налагодити контакт з місцевими жителями, проявити про них турботу та надавати їм допомогу.

– Як ви почали свій бізнес?

– Я за освітою інженер-енергетик, закінчив Московський енергетичний інститут. У 1985 році за розподілом потрапив до Естонії на балтійський судноремонтний завод. Років 6 працював начальником цеху. Одним з перших в СНД я створив виробничий кооператив на площах двох цехів. У ньому працювало близько 280 осіб. Ми займалися виробництвом мікросхем, в тому числі, для слухових апаратів.

Далі я розширив сферу своєї діяльності – зайнявся виробництвом каталізаторів. За посередництва Міністерства промислової політики я викупив виробництво каталізаторів (місто Сєвєродонецьк). Коли приймав цей завод, він виробляв 300 тонн каталізаторів в рік. Коли через п’ять років я створював спільне підприємство з німецькою компанією “Sud-Chemie”, завод виробляв уже 1,5 тисячі тонн. І це були каталізатори, що відповідають світовому рівню.

Також я викупив конкурента в Росії – в Новомосковську. Після цього я став власником 60% ринку каталізаторів для виробництва аміаку в СНД.

– А як на рахунок хімічного холдингу ALVIGO?

– Головна компанія холдингу зареєстрована в Талліні – в Естонії. У нього входять кілька інститутів, які займаються питаннями переробки природного газу. Це – Інститут хімічних технологій в Сєвєродонецьку (420 осіб), Науково-технічний центр в Рівному (близько 50 осіб). І в Києві працюють осіб 15.

Є два інститути в Росії. Один центральний – так званий ГІАП (Головний інститут азотної промисловості) в Москві і НІАП (Новомосковський інститут азотної промисловості). Там працює близько 400 осіб. Інститути розробляють технічні проекти з будівництва азотних підприємств. Той самий ГІАП брав участь в проектуванні всіх заводів, що виробляють добрива та хімічну продукцію в СНД і на території Ради економічної взаємодопомоги.

Зараз ми працюємо в Китаї, В’єтнамі, Індії, Ірані та в інших країнах. За останні 7 років в Китаї ми побудували 5 заводів. Тому розповідати, що я плачу податки в Росії – це маячня. На тому ж будівництві заводу в Великому Новгороді український інститут заробив 12 мільйонів доларів.

– Вам нарікають на те, що ви – громадянин Росії. То яке у вас громадянство?

– Ось мій український паспорт. Я народився в Смоленській області, після закінчення Московського інституту був розподілений в Естонію в 1985 році. У 1991 році, коли Естонія відокремилася від СРСР, всі її жителі могли вибрати або громадянство Естонії або іншої країни. Тоді я з Україною не був пов’язаний. І я обрав російське громадянство, бо до цього часу вже займався бізнесом. Якби я обрав естонське громадянство, для роботи в Росії мені б довелося відкривати візу.

В Естонії у мене був дозвіл на проживання. З ним я міг пересуватися Європою. А завдяки російському громадянству мав змогу вільно пересуватися по всьому СНД. Тільки одна моя старша дочка прийняла естонське громадянство.

У 1999 році я приїхав до України. Всі мої родичі по лінії матері жили в Маріуполі. І, з огляду на те, що в Україні в мене почав активно розвиватися бізнес, у 2001 році я отримав українське громадянство.

– Черкаська преса публікувала фото, на якому людина, схожа на вас, запускає агрегат з виробництва аміаку разом з Володимиром Путіним. Це ви?

– Ця фотографія була опублікована в газеті “Черкаський кур’єр” Владислава Голуба (про нього я говорив раніше). Фото зроблене в Великому Новгороді після запуску заводу компанії “Акрон”, який дійсно спроектувала наша компанія. На фото – працівник заводу, Путін, президент заводу і власник заводу. Мене на фото немає. Людина, схожа на мене – це громадянин Швейцарії Володимир Кантор, власник компанії “Акрон”.

– У серпні ви очолили Черкаську обласну організацію Аграрної партії. Навіщо? Готуєтеся до виборів?

– Думав, що готуюся до виборів. Коли я очолював організацію, я не вірив, що така партія може увійти до вищої ліги – стати однією зі значних політичних партій. Але потім я попрацював, поспілкувався з керівником партії Віталієм Скоциком, з іншими людьми. Тепер я вважаю, що у цієї політсили великі перспективи в політиці. У неї прогресивна політична програма.

Багато хто помиляється, думаючи, що це партія тільки аграріїв. Вона охоплює все суспільство – лікарів, вчителів, промисловців і музикантів… Всі ми, так чи інакше, аграрії.

– Так ви збираєтеся балотуватися до Верховної Ради або до Черкаської облради на найближчих виборах?

– Ще вчора хотів. Сьогодні чесно скажу – не знаю.