Прогулянки дорогами пам’яті: золотоніський старожил розповів про свою юність у місті

Спогади – наскільки це особлива річ. Часом вони стають нам підтримкою у скрутну мить, іноді слугують згадкою про помилки минулого. Деякими хочеться поділитися, інші – боляче згадувати. Та якими б вони не були, саме спогади і роблять людину такою, яка вона є. Коли ми звернулися до ветерана війни та праці Володимира Горьового, людини, яка віддала вчительському ремеслу у зош №3 більше 50-и років, з проханням поділитися подробицями свого минулого, що нерозривно пов’язане з історією Золотоноші, він з радістю погодився та гостинно запросив нас у свою оселю. І ось нам випала рідкісна можливість поринути у спогади іншої людини. Тим паче тієї, якій довелося пережити і дні нелегкого дитинства, й окупацію рідного міста.

Розпочав Володимир Григорович з того, як іще підлітком із захопленням спостерігав за відчайдухами, що у вихідні стрибали з парашутної вишки. Височенна дерев’яна споруда, яка колись здіймалася над Золотоношею, манила юнаків своєю висотою та неприступністю. Переборюючи страх, вони підіймалися вгору. У кожного була своя межа хоробрості. Горьовий теж побував на верхівці, але на саму стрілу, звідки здійснювалися віражі парашутистів-аматорів, він не дійшов. Як згадував золотоніський старожил, знаходилася ця споруда недалеко від центрального входу до теперішнього районного стадіону “Колос”. У ті часи тут діяв іподром, де щовихідних проводилися змагання з кінного спорту, на які збиралося мало не усе місто. Конюшня, що прилягала до його території, також часто ставала місцем пригод завзятих хлопчаків.

Золотоноша-вулиця-Шевченка

Вулиця Шевченка

Не забували в ті часи і про високі почуття. Майже щовечора міська молодь вишиковувалася біля так званої 4-ї їдальні (на місці теперішньої музичної школи). Шеренги хлопців та дівчат сором’язливо рухалися назустріч одна одній. Після коротких “розвідок” гурт розходився парами, і уже в тандемах вони розміреним кроком йшли по вулиці, яку тоді на столичний лад прозвали Хрещатиком. Саме це місце було обране для побачень через те, що поруч продавали улюблені ласощі тогочасної молоді – смажене насіння та холодне ситро. Надвечір закохані йшли до парку, де часто затримувалися допізна.

Золотоноша-1-травня-1962-року

Золотоноша. 1 травня 1962 року

У центральній частині міста завжди вирував “полочний” базар: дерев’яні прилавки рваними рядами полонили широку територію (на місці теперішнього ринку і Торгового центру). Продавці щедро висипали своє добро на столи, наповнюючи все навкруги смачними та пряними ароматами. Далі по вулиці (до речі, недалеко від теперішнього місця дислокації таксистів) загукували перехожих скористатися своїми послугами візники, які частіше інших перевозили на старих скрипучих візках приїжджих мандрівників до залізничного вокзалу. Місто жило своїм тихим життям. Його обличчям тоді були не блискучі фасади новобудов і не бронзові постаменти. Золотоноша була такою, якою її робили люди, як проходило їхнє розмірене життя. На жаль, невдовзі доля внесла в нього свої корективи.

Золотоноша-1961

1961 рік

У 1941-го році Золотоноша була захоплена фашистськими військами. У перші місяці окупації через місто йшла безкінечна колона людей, день за днем їх вели до військового містечка (на території теперішньої військової частини). Там, під навісами полонені самі собі рили братську могилу. День за днем більше 3000 людей знайшли там вічний спокій. На ринку серед звичних для жителів міста прилавків була встановлена шибениця для показових страт партизан. Їхні тіла не знімали по декілька днів, аби налякати людей та відігнати навіть думки про опір, знищити надію на краще. Щодня на території військового тиру здійснювалися розстріли партизан та активістів. У ранковій непорушній тиші звуки вистрілів лунали особливо моторошно. Володимир Горьовий згадує, як він, будучи малим хлопчаком, з цікавості знайшов те місце, звідки лунали звуки. Невдовзі, у 1943-у році наше місто було звільнено від фашистських загарбників, воно поступово відновлювалося після окупації. Здавалося, що люди знову займаються звичними справами. Знову молодики вийшли назустріч дівчатам, знов по нерівних дорогах візники підганяли коней…

Золотоноша-iсторична-3

Та війна вже залишила свій слід у па’мяті кожного з її свідків. І його уже не забути, не загубити чи викинути, мов якусь надокучливу річ. Просто треба знати, що є люди, в чиїй пам’яті назавжди поселилася печаль та глибокий біль. І після цього уже не важливо, які спогади були до чи будуть потім. Це залишиться з ними назавжди.

Золотоноша-вулиця-Шевченка-1963-01

Вулиця Шевченка, 1963 рік

Максим ДЄЄВ, тижневик «Златокрай»
спеціально для zolotonosha.ck.ua

Читайте також: