Газета “Лівобережна” у березні цього року  публікувала матеріал про те, як життя  43-річного   потерпілого, пораненого в серце під час сімейної сварки, врятував  хірург Золотоніської центральної районної лікарні  Євгеній Бабляк. В цього пацієнта це вже була друга операція на серці з проміжком у два роки, після першої залишився рубець. Отримавши  пряме ножове поранення в серце, потерпілий  на операційному столі був у стані клінічної смерті; хірург голими руками закрив дірку і пацієнт став оживати, по суті заново народившись — своїм колегою захоплювались  золотоніські медики, саме  вони й розповіли про цю унікальну операцію журналістам. Цей матеріал передрукували ще не менше 5-и сайтів, було чимало добрих відгуків про золоті руки цього лікаря й жодного хоч би незначного поганого.

Валентина Андрійченко на сторінках “Лівобережної” розповідає, що тієї ж самої весни над цим же лікарем-хірургом почали згущатися хмари. Йому довелося теж перенести операцію на серці  в переносному значенні слова. Хоча й до прямого значення було недалеко: через перенесені переживання в передінфарктному стані мусив звертатися до київських кардіохірургів. Бо на місці «оперативне втручання» проводилось за принципом: ліс рубають — тріски летять. А вже на початку літа завідувача хірургічним відділенням Золотоніської ЦРЛ Бабляка звільнили з роботи. Використавши відпустку, він перейшов працювати хірургом до Чорнобаївської районної лікарні. Ця новина серед золотоніських медиків сприймалась як негативна сенсація. Навіть ганебна. У Чорнобаївській лікарні – як приємна й значна подія, адже досвідченого колегу зустріли дружньо й шанобливо.

– За що звільнили  хірурга  Бабляка? – при нагоді  кореспондент запитала в головного лікаря Золотоніської ЦРЛ  Сергія Примака.

– За невідповідність  займаній посаді  завідувача хірургічним відділенням. Як хірурга його з роботи не звільняли, а перевели на посаду лікаря-ординатора, – пояснив очільник лікарні.

– А в чому невідповідність проявилася?

– Скажімо, за три роки він не постелив у відділенні жодного  квадратного метра лінолеуму…

– Але ж він не завгосп, а висококваліфікований лікар—хірург?..

– Не такий вже й висококваліфікований, середній. Вища категорія тільки у двох хірургів — у мене і Валерія Калини. А у Євгена Бабляка — перша категорія, вищої він не захистив.

– А які конкретні претензії до нього?

– Претензій вистачає. Він не опанував лапароскопічну стійку. Шви у нього грубі. Не зважав на зауваження, що під час невідкладних операцій вночі потрібно, щоб асистував лікар, а не молодий спеціаліст.

Для Сергія Примака ця розмова була  не з приємних і він, назвавши чимало з претензій, так і не зумів їх конкретизувати, перевівши розмову на іншу тему. Про реформування, про те, скільки в мільйонних розрахунках вкладуть в оновлення терапевтичного і того ж хірургічного відділень. Похвалився, що за останні п’ять років до них прийшло вже 13 молодих лікарів. В тому числі й молодий лікар-хірург після інтернатури. Звати –Ярослав. Прізвища він ще не запам’ятав.

Чи якесь  заохочення, бодай слова подяки одержав хірург  Євгеній Бабляк за ту унікальну операцію? Сергій Васильович тільки здивовано повів плечима: це звичайні робочі будні. А що про унікальну операцію писало немало видань — то він не читав, закрутився, бо місцева медицина — в стані реформування.

Вивалені як з мішка претензії керівника до свого підлеглого автора не переконали, бо були схожими на ревнощі до конкурента.

– Претензії вигадані. Ні за що, ні про що  звільнили людину, прибрали, – почула журналіст від колег в хірургічному відділенні. Вони колективом  підписували лист у захист, і від профспілки також, але на те ніхто не зважав.

– Він робив лапаратомію і не тільки жовчний видаляв, а й обдивлявся весь кишківник, яїчники, труби; траплялось, що й гінеколога викликав. Після нього з операційної людина виходила здоровою. І рука у нього легка — рана на 3-4 день гоїлась. Все, що треба, я зробив — казав він, коли хворі хвостиком за ним бігали. Скромний, уважний, пам’ятливий, його операції — то вищий пілотаж, а перездавати на вищу категорію – не схотів витрачати час.

– Він і зараз наче з нами: при нагоді дівчата перепитують — а як би в цьому випадку вчинив Євгеній Дмитрович? Досі приходять люди на консультацію, навіть з сусіднього району, і ми підказуємо, що нашого лікаря тепер треба шукати в Чорнобаї. Коли телефонуємо — не бере трубки, зрозуміло, щоб не ворушити свіжу образу.

– Він лікар зі стажем і трудився в рідному місті, де колись працювала його мати. В інституті Шалімова три роки стажувався, 7 років працював в Африці. А в 2010-ому, коли змінилась влада, в тім числі й медична, тоді новий головлікар викликав колегу –хірурга Бабляка із закордонного відрядження, коли в того ще не закінчився контракт. Впросив-ублагав повернутися. Тоді був таким потрібен, тепер став не такий, – дошукуються медики до істини.

Врешті, справа вже й не у Бабляку, котрий зробив вибір і змінив місце роботи, куди тепер щоранку добирається за 25 кілометрів від дому. А в успіхові того ж медичного реформування: Золотоноша як місто обласного підпорядкування має право претендувати на госпітальний округ, а головлікар “підрізає” підніжку під такими планами. Але то у віддаленій проекції.

А в ближній – для золотоніських хворих у список включили вже й сміттєві пакети. В той час як в інших реформованих закладах у першу добу перебування хворих забезпечують медикаментами. Чому — місцеві депутати причину бачать в тому, як використовується медична субвенція і просять це розсекретити. Але секрет  ще зберігається.