Медіаграмотність по-золотоніськи: чи матиме успіх чергова коштовна інформаційна кампанія?

вибори-856

Золотоноша – особливе місто. Ні, мова йде не про ліричні мотиви та лагідні прикметники, що часом лунають під час романтичних приступів його жителів. І не про соціально-економічні показники, комунальну сферу чи інвестиційну привабливість. Це все – дуже обширна тема окремої розмови, про яку міркувала вже достатня кількість оглядачів з інших населених пунктів. Золотоноша – місто грамотне. Ось ключовий момент, про який зазвичай ніхто не згадує, а його істинність усвідомлюють лише спонсори агресивних інформаційних кампаній після чергового фіаско. Методично та вперто.

Не зовсім зрозуміло, як золотонісці стали такими, хто чи що спричинило формування подібної виваженості, вкрай нетипової для України. Але тут достатньо лише пригадати ряд сторінок із зовсім нещодавньої історії, аби остаточно впевнитись в цьому. Раз за разом об це місто (в переносному значенні, звісно) ламали зуби і щиросердечні меценати, котрі навіть уві сні про народ думають, і представники колишнього режиму, які звикли просто перегинати через коліно непокірні регіони, і генії політичної думки з характерним шурхотом купюр в руках.

Почнемо із того, що вже покійна Партія Регіонів набирала тут зазвичай не більше 10-15% голосів. Щоб не робила, як не обіцяла «нагнути» нерадивих партноменклатура, не виходило нічого. Більше того, не зважаючи на правління Януковича і Тулуба, не зважаючи на те, що тут керував місцевий князьок-регіонал Войцехівський, дивовижним чином двічі (!) на виборах тут перемагав найбільш опозиційний на той час Леонід Даценко. При чому, без жодних проблем (були вони зазвичай за межами міста – в ОВК, але то вже зовсім інша історія). Нелогічно, правда? Щось не сходиться.

Але не тільки тихим протестом відзначались тоді золотонісці у індивідуальних кабінках для голосування. Ключовий момент, як на мене, настав під час довгого протистояння та складного вибору – гроші vs. ідейність. Редути першого явища боронив всемогутній тоді Богдан Губський – багаторазовий депутат, найбільший латифундист регіону, великий меценат і т.д. і т.п. В цілому типово. Подібні люди ще досі перемагають у деяких місцинах нашої країни. Тільки не в Золотоноші.

Друге ж явище відстоював згаданий Даценко, приїздивши на скромному «Ланосі» для головного – спілкування. Без урочистих шикувань бюджетників, коштовних подарунків та фуршетів постфактум. Жителі міста чинили доволі цинічно та з елементами троллінгу. Покірно віддаючи шану головному претенденту, низько дякуючи за допомогу та мило посміхаючись, йшли голосувати за черкаського поета. Ще й в кулуарах дякували політичній системі за право вільного вибору, а також за постійні нагоди отримати подарунки від тих, хто наївно намагався містян просто купити.

Даценко переміг у місті ще й втретє. Після Революції Гідності. Інша річ, що округ великий. Зі значними скандалами та присутністю аж трьох Даценків у виборчому списку (і це – після Майдану, зауважу) перемогу таки отримав молодий, амбітний, розумний, і зовсім невідомий Лівобережжю політик Владислав Голуб. Переміг у селах, та зовсім не в Золотоноші.

Ставки ростуть

Другий фінансовий виклик місто отримало під час місцевих виборів. Тоді, не зрозуміло навіщо, але ставки на посаду мера були такі, що викликали подив далеко за межами Черкащини. Купа якісних агітматеріалів від крупного місцевого бізнесмена, серія вартісних концертів зі справжніми зірками українського шоу-бізу, дуже якісна організація усіх заходів та заїжджі піарники із Вінниці, котрі, за словами тамтешніх політичних активістів, брали участь у виборах доволі солідних персон. Для тих, хто знайомий з PR-сферою, логістичним ринком масового дозвілля та розцінками на виступи зірок, картина була вельми сюрреалістичною. Що там казати, для проведення концертів територію недільного ринку не взяли в оренду, її… просто купили!

Золотонісці знову проявили себе типово. На концерти ходили справно, дякували меценату уклінно, у соціальних мережах підтримували культурні ініціативи активно, листи про допомогу писали від всього серця і… віддали 76% за діючого міського голову. В цілому за підрахунками людей, знайомих із подібною сферою, вартість чергового троллінгу від електорату сягнула майже десятка мільйонів гривень.

Черговий рік – чергові вибори. Улюблена забава українців має відбутися 2017 року, після настання анонсованої давно адміністративної реформи. Фундамент завжди варто готувати завчасно, тому Золотоноша днями знову стала об’єктом масових фінансових вливань для реалізації політичних інтересів. Не минуло й півроку, як поштові скриньки знову завалені масовим тиражем вельми недешевої газети із кольоровим друком. «Черкаський кур’єр» – еталон правди, аналітики і безкомпромісності. Теми – найрізноманітніші, проте білими нитками через контент простягаються матеріали із надмірним вихвалянням нині діючого депутата Верховної Ради Владислава Голуба.

Навіть не надмірними, а… Один оглядач у Facebook нещодавно написав можливо й суб’єктивну, але тезу – чиїсь методи політичної агітації лишились у далекому 2006 році. Для тих часів, мовляв, це було б доволі ефективно, нині – просто смішно. Чого тільки вартий просто один із шикарних заголовків: «Депутати зазвичай до влади горнуться, а наш – до людей», – виборці про Голуба».

Хто профінансував тираж газети, достеменно невідомо, золотонісцям доводиться лише гадати. Суми солідні. Тут і кольоровий тираж, і ті, хто його розносить по домоволодінням, і штат журналістів, і майже мертвий веб-сайт, на якому вперто дублюються ці матеріали. В будь-якому випадку, хто б це не був, але рейтингу народного депутата на користь це не піде точно. Не повірите, але, всупереч очікуванням, Золотоноша реально збунтувалася. І я би, на місці замовників, подумав ще й про безпеку за копійки найнятих кур’єрів наступних випусків газети, адже в шоці нині в місті всі – від старого і до малого. Із особистих джерел, наприклад, відомо про десятки дзвінків від звичайних жителів із агресивними питаннями: що робити, куди йти, кому скаржитись, хто продукує цей низькосортний продукт?

Степан Правдивий черкаського розливу

Мова йде про вже легендарну статтю, що увійшла в місцеві гумористичні аннали – «Золотоноша: лицемірний маскарад користі». Перш за все, судячи з усього, писала її людина точно не місцева. Аналізуючи замовні матеріали протягом півтора року на інших ресурсах, видно, що вкрай недосвідчена людина просто зробила компіляцію із старих публікацій. Трохи й свого прикрашання додали. Наприклад, про 200-метрові (!) ялинки на центральній площі. Двохсот. Метрові. Пам’ятник Леніну поважчав, кількість донецьких «тішукок» збільшилася – все, що й треба. Емоційно, популістичненько, патріотично. Наше місто – просто Мордор від гнітом корисливого тирана, який розвалив та розкрав вже все, що будували його видатні попередники. А люди бояться, тому треба терміново рятувати це колись мальовниче місто. Десь це ми вже чули, чи не так?

Не по своїй волі ж обширна аудиторія «Черкаського кур’єру» перестала сприймати матеріал нормально після слів про те, що до 2010 року Золотоноша буквально цвіла і пахла, все ремонтувалось і прибиралось, по корупційним схемам не розтягалося… Про покійних хороше, або нічого, проте найбільше цікавлять дві речі: автор статті та інтелект замовника, котрий її рецензував. Я недаремно починав розповідь із великої передісторії про медіаграмотність золотонісців, про те, який складний це електорат для тих, хто хоче отримати легку перемогу. І не лише громадські активісти тепер чекають зустрічі зі своїм обраним. Число тих, хто скучив за депутатом, виросла в рази. Тепер вже й не спишеш на «промерівських» діячів.

Кому вигідні такі інформаційні провокації, хто готовий вкладати солідні кошти, впевнено і не скажеш. Проте факт вже є – Золотоноша для Народного депутата Владислава Голуба втрачена остаточно. Руками редакції «ЧК». Тепер надії тільки на район, де вірний соратник із найвищих кабінетів і допоможе.

І дуже правильно вчора написали у тому ж таки Facebook. Це –  плювок в обличчя усій Золотоноші, адже дехто вважає її жителів настільки недалекими, що дозволяє собі подібні примітивні провокації. У нинішньої влади купа недоліків. Грамотний підхід, голова на плечах і непоказова активність могли б стати гарною складовою для успіху. Ті ж, хто цим похизуватися не може, «козиряють» лишень такими кумедними спробами. Кісєльови із молодих вітчизняних політиків поганенькі виходять. Вчитися ще треба немало;)

Володимир Панасенко, громадський активіст

comments powered by HyperComments