Людмила Неліна спростувала чутки про нестачу фінансування Центру соцдопомоги

До значних непорозумінь призвів нещодавній телевізійний сюжет про золотоніський Центр соціальної допомоги, розтиражований ще й деякими друкованими ЗМІ. Знімальна група, котра приїздила знайомитися із запропонованими проектами колективу установи, висновок зробила не зовсім коректний. Заклад, мовляв, конче потребує 350 тисяч гривень для реабілітації своїх юних вихованців. Грошей на втілення немає, а керівництво невтомно шукає благодійників.

Серія запитань до міської влади в такому випадку не могла не виникнути, адже сума справді смішна для подібних масштабів і точно не вартує загрозі припинення діяльності Центру. Відповідь на такий казус у коментарі zolotonosha.ck.ua надала сама директор установи Людмила Неліна, пояснивши, що черкаські медійники трохи погарячкували, описуючи суть проблеми. Перестаралася і місцева газета, опублікувавши стенограму сюжету та додавши до статті фото цілком здорової дитини, викликавши ледь не паніку у його родичів.

– Повірте, все для життєдіяльності закладу у нас є. З року в рік. В кінці травня завершили оформлення проекту, отримали сертифікати, нам виділені кошті на капітальний ремонт покрівлі та водопостачання. Вже в липні, після закінчення літнього табору,розпочинаємо роботи, – коментує ситуацію Неліна. – Фінансування в цілому завжди цілком достатнє. Бюджет Центру складає близько 3,5 мільйонів гривень. І, до речі, ми – одне з небагатьох міст, де ще й харчують дітей за муніципальний кошт.

Причини ж несподіваних висновків журналістів очільник установи бачить у трохи некоректній інтерпретації. Кошти колектив справді шукає і постійно. Але мова йде про додаткову форму роботи керівництва – співпрацю зі спонсорами, громадськими організаціями та різноманітними фондами.

– Пишемо гранти часто, намагаємося шукати шляхи. Це зайвим ніколи не буває. Згідно законодавства забезпечені необхідним, але чому б не віднайти щось додатково? Тим більше, що маємо немало цікавих проектів із готовими кошторисами і розрахунками, – розповідає директор закладу.

За словами Людмили Неліної, її особиста мрія – розширити спектр послуг. Перші попередні вдалі кроки у діалозі з меценатами вже є. Проте й розповідати про них вона поки що відмовляється, адже до результатів ще далеко.

Серед запропонованих ініціатив – створення серії гончарної майстерні, щоб діти мали змогу опановувати рідкісне мистецтво, брати участь у етно-фестивалях та навіть продавати свої вироби у магазинах. Таким чином, на думку авторів, окрім безпосередніх творчих успіхів, хлопці та дівчата матимуть ще й вільний кошт для взаємодопомоги у лікуванні чи організації відпочинку. Друга ідея –студія кулінарного мистецтва.

– Мова йде навіть не про кулінарію в цілому, а про кондитерську справу. Це матиме дуже важливий ефект, адже діти ще й отримають головне – професію. Які у випадку з гончарством. Врахуйте, що потім, у дорослому житті, їм доволі складно десь отримати фах. Тому такі започаткування – дуже хороша перспектива для юних золотонісців з обмеженими можливостями. Сюди ж, до речі, додавайте і плани щодо швейної майстерні, де дівчатка матимуть змогу шити собі ексклюзивний одяг, – пояснює суть ідей розширення директор Центру.

Не менш захоплено Людмила Неліна розповідає і про потенційний оркестр, інструменти для якого також буде намагатися віднайти із додаткових джерел. Його ідейний натхненник – людина для нашого міста справді унікальна та достойна уваги. Максим Сімонов, незрячий викладач у музичній школі, що володіє трьома інструментами, свого часу зумів знайти себе в мистецтві. Тепер опікується і вихованцями Центру соцдопомоги. Навчає не лише для душі, але і в якості музикотерапії. Головний успіх на сьогодні – дівчинка, що завдяки його урокам фортепіано почала рухати правою рукою, яка була зовсім паралізована. Готовий Максим виступати і в ролі диригента, а допомагатимуть йому в цьому на волонтерських засадах й інші вчителі музичної школи.

– Взагалі ідей чимало. Навіть не буду забігати наперед, розповідаючи про теплиці чи поні для дітей. Але це наше додаткове бачення і ми будемо пробувати шукати шляхи для його втілення, – резюмувала Неліна.