“Гаслократів” у країні наразі й так достатньо”, – Віктор Полозов [ІНТЕРВ’Ю]

Днями минає 10 років відтоді, як генеральний директор міжнародного холдингу «Алвіго» Віктор Полозов узяв під опіку сільськогосподарське підприємство «Красногірське», розташоване в с.Антипівка, що на Золотоніщині. За десятирічку Віктор Олександрович разом із директором господарства Владиславом Шестопалом зумів не тільки значно розширити місцеві тваринницьку і рослинницьку галузі, зміцнити їхню продуктивність, а й побудувати в селі олійний завод із новітньою технологічною базою, котрий у рік переробляє 30 тисяч тонн якісної сировини, та вирішити цілий ряд соціально-економічних проблем села. Зокрема прокласти дорогу, яка протягом багатьох років була каменем спотикання між селянами і районним керівництвом. Узяв на утримання і школу та дитячий садок. Тож цілком логічно, що період перебування Віктора Олександровича на Золотоніщині тамтешні жителі називають періодом відродження всієї Антипівки.

До того ж завдяки плідній співпраці Полозова з міським головою Віталієм Войцехівським вирішено цілий ряд нагальних питань і в м.Золотоноша. Торік золотоніська громада переважною більшістю обрала Віктора Полозова депутатом Черкаської обласної ради і він став членом постійної комісії з питань екології, використання природних ресурсів та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. А кілька місяців тому отримав членський квиток обласної аграрної партії. Отже питань до новоявленого політика в журналістів накопичилося багато. – розповідає видання “Прочерк”.

 – Вікторе Олександровичу, спершу хочеться поговорити про Ваш несподіваний партійний вибір…

Чому несподіваний? Я виріс у сільській місцевості. І так сталося, що останні 10 років займаюся сільським господарством уже професійно і тепер, мабуть, абсолютно виправдано можу називати себе аграрієм. Але справа навіть не в цьому. За все своє життя я ніколи не був партійним. Хіба що, як і всі мої ровесники, в юності носив комсомольський значок. Політика мене ніколи не вабила. А тепер, коли я побудував свій бізнес, набув сільськогосподарського досвіду, вирішив зануритися ще й у політику. Але не ради якогось банального інтересу, чи скажімо грошей. Дякувати Богу і батькам, які навчили мене не зупинятися на досягнутому, матеріальних проблем в моєї сім`ї немає. Я хочу розібратися, чому Україна з таким великим сільськогосподарським і промисловим потенціалом перетворилася на бідну державу, а очільники її в переважній більшості є найбагатшими серед можновладців інших країн? Проте, я свідомо не хочу вступати до партій, які або скомпрометували себе, або заплямували, або ж є безперспективними. Мені близька аграрна партія по ідеології, адже в основі її є захист інтересів селян, які годують усю державу. Інша справа, що останнім часом актив обласної організації, як на мене, зосередив себе більше не на вирішенні проблем землеробів, а на протокольній роботі. Це треба міняти негайно. Для того, щоб сільський житель відчув нашу підтримку необхідно проявити активність в іншому напрямку.

 – Приміром, у якому?

Проблем на селі непочатий край. Для прикладу – диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію. Хіба це справедливо, що молоко сьогодні коштує дешевше ніж вода? Роками люди влаштовують протести з цього приводу, а віз і нині там. Це питання нагальне і вирішувати його треба на державному рівні. Першочергове завдання аграрної партії – домогтися того, щоб влада врешті-решт почула селян і раз і назавжди вирішила це питання. Чи встановленням єдиної державної ціни, чи якось по-іншому, але далі так продовжуватися не може.

 – А Ви не ризикуєте стати серед своїх партійних соратників «одним у полі воїном»?

Думаю, що ні. Маю надію, що більшість партійців мене підтримає. Я не збираюся їм нав`язувати свій «устав», але наполягатиму на визначенні основних пріоритетів нашої організації. Аграрії ж не вороги собі й добре розуміють, що назрів час активно діяти. Інакше партія втратить необхідність свого існування. А цього допустити не можна.

 – Основні принципи аграрної партії і комісії з питань екології, членом якої Ви стали, деякою мірою збігаються. Чи сприятиме це результативності Вашої діяльності?

Можливо. Турбота про землю в нас спільна. Але напрямки роботи цих двох об`єднань все-таки дещо різняться. Екологічна проблема в країні також наразі дуже велика. Забруднені річки й озера. Здебільшого неконтрольовані сміттєзвалища. Перераховувати екологічні негаразди можна дуже довго…

 – Тоді давайте поговоримо детально тільки про деякі з них. Приміром, про згадані Вами смітники. Чи реально їх позбутися?

Єдиний шлях вирішення цієї проблеми – будівництво потужних сміттєпереробних заводів, які повинні й утилізовувати сміття, й заробляти на цьому. Хоча, думаю, що допоки існуватимуть дешеві звалища, ніякої серйозної переробки сміття в нашій країні не буде, оскільки ця справа недешева. Щоправда у Верховні Раді вже давно лежить зареєстрований законопроект про заборону сміттєзвалищ. Згідно нього, починаючи з 2020 року в цьому питанні наша держава повинна перейти на євро стандарти. Тобто переробляти сміття на заводах, які б використовували при цьому технологію з нульовими викидами шкідливих речовин. Такі проекти мають довготривалий термін окупності й потребують великих фінансових витрат.

 – Недавно голова Черкаської облдержадміністрації Юрій Ткаченко через інтернет повідомив черкащанам приємну новину – начебто вже є домовленість із іноземними інвесторами про будівництво на території області такого заводу. Наскільки реальною є така домовленість?

Про це, мабуть, Вам треба запитати самого губернатора. Я лише можу сказати, що вивчав згадане питання детально і за моїми підрахунками один із найдешевших таких проектів потребує більше 100 мільйонів євро. Втім, якщо правильно визначитися з технологією і місцем розташування заводу за 10-15 років цей проект окупиться.

 – Багато проблем доводиться вирішувати екологічній комісії?

Вистачає. Я, наприклад, намагаюся активно підтримувати проекти, пов`язані з очисткою річок, адже саме вони є живильними артеріями України. В цьому аспекті тісно співпрацюю з міським головою Золотоноші Віталієм Войцехівським. На березі місцевої річки плануємо спільно створити кілька мальовничих озер, устаткувати парк відпочинку для золотонісців. Готуємо вже для цього відповідні документи.

 – Ви згадали про річку. Тоді скажіть кілька слів із приводу критичних публікацій стосовно стану очисних споруд у Золотоноші, опублікованих на сторінках однієї з черкаських газет, що часто розміщує матеріали народного депутата Владислава Голуба.

Чесно кажучи мені не зрозуміла його позиція, оскільки насправді він як депутат не міг не знати, що багато років згадані очисні споруди були в місті міною уповільненої дії. І лише Войцехівський, ставши міським головою зумів кардинально змінити ситуацію на краще. Золотонісці добре пам’ятають, якою проблемою для них роками були неприємні запахи в центрі міста через аварійний стан очисних. І тільки Віталію Олександровичу вдалося її вирішити. Тепер люди спокійно гуляють своїм містом, а жителі навколишніх сіл не нарікають на забрудненість води. І це лише один аргумент, який підтверджує те, що на згаданому об’єкті проведена велика робота. А ще щодо якості води існує безліч всіляких висновків фахівців, які свідчать, що показники її покращилися в сотні разів. Можливо, деякі незначні перевищення гранично-допустимих норм ще є, але ситуація не така критична, як зазначено в газеті. Тим більше, що сьогодні на очисних спорудах у Золотоноші вже проводяться завершувальні пуско-налагоджувальні роботи і невдовзі проблема вирішиться остаточно.

Як члена екологічної комісії мене більше непокоїть стан очисних споруд центральної районної лікарні, на ремонт яких витрачені мільйони, а вони, як були в плачевному стані, так і залишилися. Чому газетярі народного депутата не цікавляться там пробами води і індексом КОЛІ? До речі, наскільки мені відомо, «Міський водоканал» з цього приводу подав на лікарню в суд. Думаю, що народні депутати називаються народними саме тому, що перш за все повинні захищати народ, а не підвищувати свій політичний рейтинг всілякими інтригами. Згадані Вами публікації не вирішують проблеми, а навпаки відволікають своїм негативом від її вирішення. Я більше поважаю тих посадовців, які намагаються допомагати людям конкретними справами, а не критикою. Бо «гаслократів» у країні наразі й так достатньо. Працювати немає кому. І тим, хто тепер намагається попри все трудитися на користь громаді, треба сприяти. Перш ніж афішувати проблему, необхідно докласти зусиль для її подолання. Так було б чесно і правильно.