Золотоніських донорів об’єднали у спільноту

Поняття «донорство» у чималої кількості співвітчизників часто-густо викликає не зовсім приємні асоціації. Результат бачимо у сухих цифрах: в розрахунку на одну особу Україна заготовляє крові значно менше за визначений мінімум, обрахований Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Понад сотня американців із тисячі стають донорами (разово чи регулярно), 50-60 європейців і… 18 українців.

Основна споживча база донорства – хворі, породіллі, або поранені. Найбільше цього потребують жертви аварій, катастроф, опіків, різноманітних травм. Обставини – важкі пологи чи складні операції. Є й особлива когорта людей. Мова йде про тих, для кого така кров – єдина умова для підтримки свого життя (лейкоз, гемофілія тощо).

Будь-який читач, запропонувавши своїм знайомим здати кров, почує лише декілька позитивних відповідей. Порахувати, за спостереженнями, можна на пальці однієї руки. В решті випадків чути зазвичай безліч штучно народжених міфів чи причин. Найпопулярніша фраза – «ніколи про це не думав (-ла)».

Передумов для подібного стану безліч. В когось страх, а в когось – байдужість. Головний чинник – відсутність якісної соціальної реклами (це – одна велика болячка України) та недостатня увага з боку ЗМІ. Те, чого не може зробити держава, зазвичай творять звичайні українці. З власної ініціативи. Безкоштовно і якісно.

Оживити цю сферу у нас, вивести її на новий комунікаційний та агітаційний рівень вирішив місцевий житель, штатний донор Золотоніського центру трансфузіології Дмитро Сальницький. Чоловік, котрий виступає в ролі волонтера людських життів вже 8 років, вирішив йти далі та об’єднати колег і потенційних послідовників. Платформа цілком логічна для сучасності – соціальні мережі. Створена й спільнота, де золотонісці можуть дізнатися безліч корисної інформації та отримати якісні консультації з цього приводу.

Дмитро Сальницький

– Взагалі про донорство у інтернеті систематизованої інформації обмаль. До того ж, цікаво поспілкуватися із золотоніськими донорами. Вони у місті є, але мало хто про це розповідає чи афішує. Наприклад, на роботі я цілком випадково дізнався, що двоє моїх колег також кадрові донори. От і вирішив об’єднати всіх в одну спільноту, – розповідає про свою ініціативу Дмитро.

Хоббі чи важлива життєва місія?

Донором Сальницький став у 2007 році. Тоді вперше він наважився здати кров, ще будучи студентом столичного університету. В подальшому, особливо після відвідин Охматдиту, бажання спинятися не виникало точно. За цей період пропускав максимум рік. Зробивши деякі вакцини, ділитися кров’ю не можна протягом 12 місяців. Такі жорсткі засоби перестороги.

Кадровим донором став вже у Золотоноші. Так називають людей,  що постійно здають кров в одному відділенні. Тобто, перевірений донор. Потім все автоматизується – раз на 2-3 місяці медперсонал самотужки телефонує за тиждень і питає, чи має змогу людина завітати на плановий забір крові. На місці перевіряють тиск, стан організму та сам аналіз крові.

Людина, яка більше двох разів здійснювала цю процедуру, може вважатдонори золотоношаися кадровим донором, постійно поповнюючи місцевий банк крові.

Потреба

Наразі (і постійно) Центральна районна лікарня забезпечена кров’ю приблизно на 80% відсотків. Нестача трохи відчувається, а бувають ще й критичні ситуації.

– Привезли якось хлопця з АТО, потрібно було 6 літрів крові. Кількість для Золотоноші значна. Також це стосується тяжко хворих, або постраждалих внаслідок ДТП. Передбачити таке неможливо, тому краще, коли крові в запасі трохи більше, ніж використовується, – зазначає Дмитро Сальницький.

За словами героя публікації, незважаючи на озвучені цифри, донорів у місті та районі таки немало. В більшості це люди віком 30-50 років.Молодь такі питання ігнорує.

– Маємо на меті бодай якесь залучення нових донорів. Постійно публікуємо корисну інформацію для читачів. Її вже там для прийняття рішення достатньо. Та й сам пригадую, як на початку свого шляху багато чого не знав про це. Доводилось шукати, аналізувати, збирати базу знань по крихтах, – пригадує ініціатор.

 Намагається шукати Дмитро і шляхи для заохочення. Побачивши соціальну рекламу, звернувся до її авторів – мобільного оператора Vodafone. Спеціально для золотоніської спільноти фірма надала 50 фірмових браслетів «Лінія життя». Має надію Сальницький і на співпрацю з установами чи організаціями. Хоча б у плані можливості пропаганди з боку активістів та працівників центру трансфузіології.

Можуть ініціатори похвалитися і певними здобутками за такий короткий термін існування своєї спільноти. Нині вже місто має декілька нових донорів. Днями до цих лав долучилась місцева дівчина. Немало людей просто ставлять питання, уточнюють, зважують. Головну місію – донесення елементарної інформації – група виконує справно.

Міфи

Інформаційна складова будь-якої донорської кампанії – надважлива. Адже, цей процес несвідомо за роки існування обріс багатьма міфами та неточностями у трактуванні.

– Знайома одна нещодавно говорила, що не проти стати донором, але має категоричний недолік – палить. А, на хвилинку, це – не протипоказання. Насправді людина просто має провести дві години перед процедурою без цигарок. Цього достатньо, щоб шкідливі речовини вийшли з крові, – пояснює золотоніський донор.

Основні вимоги для потенційного волонтера життя – вік від 18 до 50 років, вага тіла більша за 50 кілограм. Є й причини для довічної заборони – інфекційні, деякі хронічні, серцево-судинні, нервові хвороби, гепатити, ВІЛ. До тимчасових обмежень відносять алергії, легкі хвороби, прийом лікарських засобів, татуювання, пірсинг. Прикрасивши своє тіло, здавати кров людина не може протягом року. Аналогічно – після вакцинації, від 1 місяця до року. Повний список протипоказань розміщено в спільноті та у відділенні.

– В будь-якому разі на місці лікарі! Тому людина, котра здає кров вперше, проходить ще й повне обстеження. Після першої процедури в житті, як правило, кров «дебютанта» закладається на зберігання. Лише після повторного здавання та задовільних аналізів в обох випадках, людина може вважатися донором, – ділиться нюансами Сальницький.

Практика

Здати кров можна у нашій Золотоніській лікарні.Достатньо розпитати, де знаходиться відділення трансфузіології. Готовий максимально сприяти зацікавленим і сам автор проекту.

– В будь-який час проконсультую: або в онлайні, або телефоном. До того ж працюю в одній хвилині ходи від поліклініки. Графік дозволяє навіть вийти та провести людину до пункту призначення, – запевняє донор.

Для здавання крові вперше, за його словами, з собою брати потрібно лише паспорт. Єдине обмеження – зранку не їсти надто жирного, молочного, смаженого чи копченого. Побільше пити, кров має бути рідшою. Про те, як краще підготуватися до здавання, можна дізнатися в згаданій  спільноті.

– Наостанок розповім про найцікавіший міф. Безліч людей, маючи найпоширеніші групи крові, вважають, що її й так достатньо. Але ж і хворих із другою чи третьою групою найбільше. Інший бік – деякі носії рідкісних видів крові запевняють, що подібних хворих вкрай мало. Проте й знайти такого донора в разі потреби – надскладна задача, – резюмує Дмитро Сальницький.

Долучитись до групи у соцмережах золотонісці можуть за адресою vk.com/donor_zolo.

Читайте також:

comments powered by HyperComments