Микола Ріттер із Золотоноші – єдиний українець на першій Олімпіаді 1896 року

120 років тому на Першій Олімпіаді, відкритій 6 квітня 1896 року в Афінах, єдиним учасником з України був Микола Ріттер із Золотоноші.

У США 1896 року настав час «золотої лихоманки» Клондайку, яка охопила понад 100 тисяч людей. 4 тисячі з них змогли знайти  золото Клондайку, з них менше сотні справді розбагатіли. Зрештою, лише декілька із тих шукачів золота зуміли зберегти й примножити багатства. До 1903 року тут було видобуто близько 570 тонн золота – Клондайк зі штату Юкон став символом можливості швидкого збагачення, – розповідає “Козацький край”.

Тим часом Росія відзначилася рекордом в іншому. Під час торжеств на честь коронації імператора Ніколая Другого на Ходинському полі на околиці Москви у страшній давці, яка виникла серед тих, хто товпився за дармовою їжею і випивкою, тільки за офіційними даними загинуло 1389 людей і майже дві тисячі отримали травми і поранення. При цьому жодні веселощі з приводу коронації «вєлікого правітєля Москви» так і не було скасовано: на Ходинському полі давали концерт, а в царському палаці відбувся бал. Сам же господар Кремля у своєму щоденнику в той день найбільше скаржився… на погоду – йому було спекотно. Ось як він писав про вірних йому москвичів і про свій бал (царський правопис збережено): «Толпа, ночевавшая на Ходынском поле, в ожидании начала раздачи обеда и кружки, наперла на постройки и тут произошла страшная давка, причем, ужасно прибавить, потоптано около 1300 человек!.. В 12 1/2 завтракали и затем Аликс и я отправились на Ходынку на присутствование при этом печальном „народном празднике“… Смотрели из павильона на громадную толпу, окружавшую эстраду, на которой музыка все время играла гимн и „Славься“. Переехали к Петровскому, где у ворот приняли несколько депутаций и затем вошли во двор. Здесь был накрыт обед под четырьмя палатками… Обойдя столы, уехали в Кремль. Обедали у Мама в 8 ч. Поехали на бал к Montebello. Было очень красиво устроено, но жара стояла невыносимая».

На фоні «золотої лихоманки» у США і масової давки за дармовими пиріжками в Росії найкращий вигляд мала Європа, де зібралися жадібні не до коштовностей чи дармової їжі, а до спортивної слави і видовищ. У тому ж 1896 році, з 6 по 15 квітня у грецьких Афінах пройшли Перші Оліймпійські ігри сучасності. За змаганням  241 спортсмена з 13 країн світу з’їхалися спостерігати понад 60 тисяч глядачів. Одним з перших олімпійських учасників став і Микола Ріттер з черкаської Золотоноші.

6 квітня 1896 року, в день, коли Пасхальне свято співпало у даті в православних, католиків і протестантів, король Греції урочисто відкривав Першу Олімпіаду – спортивне свято, відроджене після того, як ще 522 року римський імператор заборонив його своїм указом як пережитки язичництва.

Перша Олімпіада

На афіші Першої Олімпіади було зображення жінки, хоча до спортивних змагань допускалися лише чоловіки

На стадіоні в Афінах під час відкриття вишикувалися спортсмени перших 13 країн-учасниць. Російську імперію не враховували, бо від неї був один-єдиний спортсмен –київський журналіст Микола Ріттер, – повідомляє газета “Козацький край”.

Майбутній олімпієць народився 27 серпня 1865 року в Золотоноші – у родині відставного поручика з російським ім’ям та німецьким прізвищем – Сергія фон Ріттера та доньки міського голови Золотоноші Софії фон Ріттер. Після навчання 23-річний Микола Ріттер подався на службу до казенної палати в Києві. Та чиновницька кар’єра мало цікавила юнака – син поручика багато часу витрачає на заняття стрільбою, фехтуванням і боротьбою. Зрештою, веселий і енергійний здоровань пише заяву на звільнення – в день, коли дізнається, що в Афінах буде проведено перше відроджене свято давньогрецької Олімпії.

У Російській імперії Олімпіадою страшенно зацікавилися спортсмени, але аж ніяк не чиновники. На їхню апатію регулярно наштовхувалися всі ініціативи єдиного від Російської імперії члена першого Міжнародного олімпійського комітету – українця, уродженця Полтавщини, генерала Олексія Бутовського.

На всю тодішню імперію тільки у Києві, Одесі та Петербурзі спромоглися підготувати команди до участі в Олімпіаді. Зрештою, через повну відсутність фінансування для киян ті петербуржців, до Афін вирушила тільки команда одеситів, та й ті розвернулися додому, доїхавши лишень до Константинополя – на подальшу подорож не вистачило грошей. Єдиним, хто таки добрався до Афін, був Микола Ріттер – на той час уже журналіст газети “Кіевлянинъ”.

В Афінах Микола подав заявку до секретаріату Олімпіади на участь у змаганнях з греко-римської боротьби, фехтування на рапірах і стрільби з карабіна. На відбіркових змаганнях він стає переможцем серед борців, а всі кулі українця лягають точно в пересувні мішені. У своїй першій кореспонденції з Афін для “Кіевлянина” Ріттер пише: “Сьогодні вранці, на свій подив, я побачив власне зображення в різних позах в усіх великих газетах…” Та вже наступного дня він припиняє змагання, не особливо афішуючи причини, хоча й залишається як кореспондент газети до самого завершення Олімпіади. Вже пізніше Микола розповість друзям-киянам про те, що причин насправді було дві. Перша – те, що загубив подарований мамою в Золотоноші щасливий медальйон і не захотів без нього продовжувати змагання. Друга – те, що за “дружньою порадою” спортсменів-суперників спробував лікуватися місцевим грецьким вином від наслідків морської хвороби, яка мучила його після далекої подорожі. А оскільки до того практично зовсім не вживав спиртного, то легке для пиття, але тяжке для голови сухе вино вибило його зі спортивної колії, хоча проб на допінг у той час ніхто й не проводив.

_medal_b [870_650]

Медаль Першої Олімпіади в Афінах

Це не завадило підприємливому журналістові після повернення додому разом із професором Лесгафтом вирушити по містах і містечках імперії з лекцією “Фізична досконалість, тілесний розвиток, полювання і спорт. Олімпійські ігри 1896 року”. Ціна квитка на лекцію була вивірена до копійки – 5 рублів 30 копійок, по 2,65 на лектора. Одночасно Ріттер бере кілька листів до міністерства освіти з пропозиціями створення “Російського комітету тілесного виховання та народного оздоровлення”. Чиновники не знаходять на втілення цих ідей ні коштів, ні натхнення… 1897 року Ріттер взяв участь у Міжнародному олімпійському конгресі у французькому Гаврі, видав у Петербурзі книгу, присвячену атлетичному спорту, вступив до атлетичного товариства графа Рібоп’єра. Разом з Олексієм Бутовським він таки зумів зібрати в Петербурзі представників російських спортивних і гімнастичних товариств для обговорення підготовки до Другої Олімпіади. Та з цього знову нічого не вийшло – Олімпіада 1900 року в Парижі знову пройшла без представників допотопної й старомодної імперії. Ріхтер ніколи не зраджує спорту, але більше не намагається пробити чиновницьку байдужість.

До речі…

Тільки на П’яті Олімпійські ігри в Стокгольмі (1912 рік) спортсмени з Російської імперії таки добралися – посприяв особисто цар, якому хотілося помпезно відсвяткувати 100-річчя перемоги над Наполеоном і 300-річчя імператорського Дому Романових. Натомість участь 200 спортсменів, відправлених до Стокгольму, обернулася жалюгідною поразкою Росії, прозваною журналістами всього світу “спортивною Цусімою” – за аналогією з недавнім розгромом російської Тихоокеанської флотилії кораблями Японії.

Поразки переслідували росіян в усіх видах спорту. В футболі першу ж гру вони програли команді Фінляндії, регіону, який вимагав тоді відокремлення від Росії. У зв’язку з цим виник курйоз, бо для команди-переможця піднімали національний прапор. У випадку з фінами це було знамено з левом, до якого росіяни випросили у Олімпійського комітету право примощувати водночас і свій імперський триколор. Коли ж фіни розгромили росіян, про триколор поруч з фінським прапором вже не йшлося… Наступна гра з німцями поставила для російських футболістів жирну крапку на мріях – вони програли з ганебним рахунком 0:16!

Невдача переслідувала навіть найкращих представників Росії. Велосипедист Борисов, який дві третини дистанції йшов другим, гепнувся в канаву й пролежав там непритомний, доки його не підібрав на воза з сіном шведський фермер, який саме проїздив у тій місцевості. А надія кінної команди росіян – бравий підпоручик Карл фон Румпель разом зі своїм конем звалився в яму з водою на смузі перешкод – кінь придавив вершника і зламав йому п’ять ребер. Втім, шведський король Густав V, який особисто спостерігав за кінними змаганнями, розпорядився відлити для Румпеля додаткову золоту медаль – за волю до перемоги.

Росія грозилася реваншем на наступній Олімпіаді, та Перша світова, розвал імперії, а згодом Друга світова війна надовго вибили її з колії.

Тому, коли в 50-х роках ХХ століття знову повернулися до участі в Олімпіадах, делегація їхала вже не під імперським триколором, а під червоним прапором з серпом і молотом. 1956 року на Олімпіаді в Мельбурні у змаганнях з бігу на 5 і 10 кілометрів чудові результати показав уродженець Черкащини Іван Чернявський, з села Кримки Шполянського району. Втім, це вже окрема сторінка, бо в часи СРСР та незалежної України вже фактично жодна Олімпіада не проходила без участі вихідців з Черкащини.

comments powered by HyperComments