Золотоніська медична реформа: з чого ж починати?

Широко анонсовані капітальні зміни медичної системи Золотоноші та району поступово стають реальністю. В більшості своїй поки що на папері та в конкретних намірах. Є глибокий аналіз, сформульовані фахівцями шляхи виходу із патової ситуації, експериментальні індивідуальні кроки конкретно взятої Золотоноші. Є готовність до змін від посадовців різних рівнів. Та от чи готові самі лікарі, особливо їхнє керівництво, питання поки що риторичне.

У середу сесійний зал РДА зібрав доволі різнобарвну аудиторію як за професіями, так і за місцем проживання. Цього дня громадська ініціативна група “Рух реформ” презентувала широкому загалу свій експертний висновок стосовно загального стану золотоніської медицини (від Центральної лікарні й до останнього ФАПу), а також рекомендації щодо подальших дій в плані жаданих змін. Майже тригодинний захід мав статус справді серйозного та в певній мірі визначального. Підтвердила цю тезу хоча б присутність на ньому керманича Черкащини Юрія Ткаченка та начальника обласного управління охорони здоров’я Михайла Лобаса. Що робити і як рухатись далі, намагались зрозуміти для себе усі. Орієнтовний проект наданий, далі – справа рук самих золотонісців.

Активісти “Руху реформ” Геннадій Негресян та Лідія Діденко, всупереч можливої скептичної реакції читача, люди точно не “з вулиці”. Своє право мати голос рекомендаційного характеру довели хоча б своїми матеріалами. Такого SWOT-аналізу щодо медсистеми місцеві ще не бачили точно. Обраховано в процесі моніторингу, на перший погляд, все аж до доцільності використання останньої копійки. З певними витягами із матеріалів фахівців ознайомимо згодом, а наразі варто таки нарешті розібратися, в чому ж полягає та сама реформа. Чого варто очікувати, до чого слід звикати і, в решті решт, як це втілювати?

В цілому принципи реорганізації золотоніської системи охорони здоров’я сформульовані чіткі:

– максимальне охоплення усього населення медичною допомогою (первинною, екстреною, вторинною);

– розвиток соціальної сфери шляхом надання кожному мешканцю єдиної адресної мобільної медико-соціальної допомоги;

– інформатизація системи надання медичної допомоги, впровадження якісної системи інформування.

Сама медсистема матиме (хоч нині і має їх на папері) зрозумілі структуровані рівні – первинна допомога (центри сімейної медицини, амбулаторії, ФАПи), вторинна, або ж спеціалізована (ЦРЛ, лікарні планового, відновного, реабілітаційного лікування), високоспеціалізована.

Найбільш нагальне питання на порядку денному – формування дієздатної та функціональної системи первинної медицини. З яких причин це слід робити в першу чергу та до яких наслідків це призведе, спробуємо поговорити з точки зору обивателя.

медична реформа 2

“Первинка”

Перший крок, втілення якого й сприятиме подальшому поступу, – створення чіткої та дієвої системи первинної медичної допомоги, тобто згаданої нами у нещодавній публікації сімейної медицини. Те, що активно діяло за радянських часів і фактично знищено протягом останніх років. Те, чим живуть країни західного світу. Не будемо вживати таких пафосних слів, як панацея, проте плюси від побудови справжньої “первинки” годі рахувати. Мінусів ніхто із наших співрозмовників поки що не знайшов.

Що це дає:

1. Якісна профілактика, про яку всі ми забули вже давно. Скільки золотонісців відвідує лікарню не через загострення хвороби, а задля її попередження? Точніше, скільки не відвідує? Особисто автор публікації, маючи немало дрібних проблем, що можуть призвести і до більш суттєвих наслідків, нашу ЦРЛ оминає десятою дорогою. І не він один. Марно рахувати відсотки, але явище це вже далеко не десяток років живе у якості повсюдного. Болить вухо? Вистій у черзі в реєстратуру, вистій в черзі до лікаря, зайди до втомленого фізично та вичавленого морально працівника охорони здоров’я, котрий має план в півсотні відвідувачів на день. Отримай свій рецепт, або направлення на аналіз, де витратиш ще день робочого часу. То може біс із ним, з тим вухом (нога, рука, голова, etc. – потрібне підкреслити)? Переболить. Звернусь, коли взагалі погано стане. Знайомо?

Сімейний лікар – це справжній страж здоров’я кожного пересічного українця. Такий собі медичний шериф, котрий знає про вас все. Що болить, коли, як та чим це лікувати, аби не стати клієнтом вторинної ланки, тобто стаціонару. Сімейний лікар – це людина, до якої можна звернутись з будь-якого медичного приводу і точно знати, що потрапиш саме до нього, що тобі призначать саме те, що потрібно, що тебе, в решті решт, не образять морально.

2. Виходячи із першого пункту, в недалекому майбутньому (за умови якісного виконання першого пункту) отримаємо і зменшення кількості клієнтів стаціонару. Читай – економія. Все ж таки в першу чергу українці лягають до лікарні через відсутність контролювання: як само-, так і з боку медичного “опікуна”. Доки грім не… Відома приказка.

3. Звільнення станції швидкої допомоги від половини непотрібної та марної роботи. Цифри на прес-конференції від фахівців пролунали конкретні. Маючи середню кількість викликів на рівні 50-ти за добу, в половині випадків екстрені медики витрачають робочий час, бензин та амортизацію автомобілів на не зовсім логічні явища.

В бабусі з умовної Дмитрівки піднявся тиск. Бабуся телефонує до швидкої. Бабуся хвилюється, вона не знає і не може знати, скільки проживе. Бабусі зобов’язані допомогти. Адже ніхто, крім фахівців станції швидкої допомоги це не зробить.

Лікарі заводять свій новенький Pegeout. Лікарі заправляють автомобіль. Лікарі їдуть за декілька десятків кілометрів, аби… виміряти тиск, оголосити вердикт і, згідно відповідним нормам закону та доцільності, дати бабусі рятувальну пігулку. А в цей час у інших місцях можуть виникнути ДТП, інфаркти, інсульти чи інші подібні невідкладні ситуації. Та й навіть, якщо не виникатимуть – вартість такого “пігулкового” виїзду складає 300 гривень. Половина викликів. Щодня. Щотижня. Весь рік. Це мільйони гривень, друзі!

В якості резюме ключові слова по трьох пунктах зазначимо такі: контроль, опіка, якість, економія. Всі ці складові, як не крути, є життєво важливими як для конкретно взятого споживача медичних послуг, так і до місцевої економіки в цілому.

медична реформа 1

Як це втілювати?

Питання справді складне і на нього, на перший погляд, конкретної відповіді наразі не може дати ніхто. В цілому, за матеріальним та кадровим потенціалом, навколишні села знаходяться у значно виграшній ситуації порівняно із самою Золотоношею. Передусім, зважаючи на систему фельдшерського обслуговування, котре всупереч усьому, ще живе. Не всюди, але живе.

Фельдшер – це і є той самий сімейний лікар. Підвищити кваліфікацію, додати зарплатні, забезпечити транспортом та засобами зв’язку, бодай трохи модернізувати ФАПи – і справа зроблена. Інша річ, що, зважаючи на коментарі, реакцію та вчинки місцевого медичного керівництва, виникає безліч сумнівів щодо оцінки конкретних термінів впровадження таких змін.

Скільки завгодно головний лікар може говорити про недопрацювання ліжкоднів, мотивуючи свої скорочення. До речі, проведені, судячи з усього, суто під лінієчку орієнтовних та лише рекомендативних пунктів згаданої вище громадської ініціативи. Формалізовані та не зовсім зрозумілі рішення, ухвалені без глибокого порівняльного аналізу потреби громади (і не лише золотоніської, а й часто-густо драбівської, чорнобаївської і, навіть, черкаської) у роботі певних відділень. Людей на вулицю не вигнали, та деяких досвідчених фахівців через жорстоку букву закону лишили без права проведення операцій. Деяких вкрай потрібних фахівців.

Ну а причини недопрацювання певних відділень варто пошукати також у першому пункті згадано трохи вище переліку. Якість обслуговування, ставлення, чорна каса. Взяти до уваги хоча б дитяче, або пологове відділення. Ситуація катастрофічна з точки зору правового суспільства, проте нормальна і буденна для золотонісців. Згодні, тема зовсім інша, нагнітання зараз не на часі, але суспільна думка сформована давно. Тим часом ті місцеві, котрі мають змогу, лікуватися їдуть деінде, аби лише не в рідному місті.

медична реформа 3

Сама Золотоноша, тим часом, йде шляхом реформ не очікуючи нікого та створюючи власну систему первинної медицини. Звісно, колись, після адмінреформи, вся “первинка” майбутнього повіту (далеко забігати не будемо, адже все поки що туманне) об’єднається. Але зараз, допоки реальної адміністративної реінкарнації чекати ще довго, Золотоноша вже робить доволі серйозні кроки у цьому напрямку.

Не минуло й двох місяців, як було анонсовано створення комунального підприємства “Золотоніський міський центр первинної медико-санітарної допомоги”. Ну.. плани, то й плани. Роботи багато, фронт широкий, до обіцянок ставимося скептично. Проте, не надто анонсуючи процес запровадження ініціативи на широкий загал, відповідальні за це особи здійснили, здається, неможливе: вже першого березня розпочинає роботу перший повноцінний пункт сімейної медицини – у приміщенні колишньої залізничної амбулаторії. До квітня відкриють ще два – у Центрі соцдопомоги на Благовіщенській (для жителів так званої “другої” Золотоноші) та в поліклінніці (для району вулиці Баха та північно-західних мікрорайонів міста). Документи оформлено, приміщення готові, штатні розписи оприлюднено. Далі – справа рук самих потенційних паціентів та лікарів. Особливо наголосимо на других, зважаючи на вкрай войовничу реакцію деяких людей в білих халатах щодо золотоніських ініціатив.

Район? Слово медичному керівництву. Яке скорочує ставку єдиному “новенькому” молодому лікарю, залишаючи без права на оперування, яке лишає у штаті десятки бухгалтерів, фінансистів, водіїв та заступників заступників. Яке, в решті решт, оперує цифрою “42 тисячі” щодо кількості населення нашого міста на обслуговуванні.

За спостереженнями, численна кількість працівників медичної сфери на всіх рівнях підсвідомо, стійко та категорично не хоче одного – змін! Затишну та звичну систему виробничих стосунків не проміняють ні на що. Хоча… саме люди в білих халатах мали б ставати у перші ряди, будучи авангардом реформ.

Реформ, котрі варто здійснювати не лише у системі, а й у власних головах. Як лікарів, так і пацієнтів.

Читайте також:

comments powered by HyperComments