Уроки медіаграмотності: як карета швидкої ледь не стала ганьбою комунального господарства міста

Культура використання прес-релізів, що ледь не семимильними кроками поширюється українською медіа-сферою, час від часу набуває тих самих чудернацьких варіацій, типових для будь-якої країни пострадянського табору. Якщо суто з теоретичної точки зору прес-реліз – це один з основних PR-документів для будь-якої приватної організації, то в Україні сюди можна сміливо додавати бюрократичні “обов’язково-примусові” нотки, чим, за великим рахунком, просякнута будь-яка сфера нашого з вами життя.

Прес-реліз справді важливий для кожного успішного підприємства чи організації, адже основною його функцією є привернення уваги громадськості або цільової аудиторії про важливі події, що відбулися тут напередодні. Розповсюдження прес-релізів дозволяє залучити цільову аудиторію або інвесторів, просто підвищити популярність компанії та поінформованість громадськості про існування тієї чи іншої організації.

Це в теорії. Десь там, в далеких заморських державах, де, рахуючи ефективність кожної копійки, відповідальні особи дістаються й до таких понять як “імідж”, наприклад. Що й спонукає до детального усвідомлення попереднього абзацу.

Інша річ – наші краї, особливі. Місце, де, як часом здається, “для галочки” існують не просто якісь явища в державних органах, а й цілі міністерства та департаменти. Що вже говорити про цю незрозумілу модну примху, названу іншомовними словами? Треба запровадити систему? Буде вам система.

Після десятків наказів, приписів та усних нагадувань в жорсткій формі по всій бюрократичній вертикалі, Україна нарешті шаленими темпами “інформатизується”. Кожна область, кожне місто чи село, кожна держустанова має свій власний веб-сайт. Майже не отримавши на це фінансів, кадрового потенціалу та роз’яснень, результат такого якісного технологічного стрибка вітчизняних держустанов логічний – відвідуваність комплексу таких ресурсів чи не менша за саму кількість ресурсів. Морально та фізично застарілі інтернет-представництва, часто-густо фізично розташовані на безкоштовних та переповнених рекламою платформах типу uCoz, виконують лише одну корисну функцію – відповідність приписам керівництва. Головне, що всі задоволені.

Картина дещо прикрашена, звісно. Поступово оновлюються методи та підходи. Крупні установи вже не шкодують ресурсів на якусь технологічну централізацію, з’являються більш-менш придатні сайти. Але тут на перший план виходить інша, не менш важлива складова, – інформаційна. В погоні за статистичними показниками на світ часом з’являються такі надцікаві матеріали, шукати суспільної користі в яких справді марно.

Допомагають та спонукають до цього також і місцеві ЗМІ. Прес-релізи – дуже простий та зручний спосіб наповнення інформацією для будь-якого локального видання, кількість яких на душу населення в Україні давно перевищила всі можливі європейські норми окупності. Сюди ж додаємо новітніх містечкових “медіа-магнатів” у вигляді власників спільнот у соціальних мережах і бачимо велику колізію – територія охоплення невелика, новин мало, а читачів треба забавляти. Чим? З соцмережами простіше: декілька веселих картинок, постів з хештегом #зрада, чудернацьких голосувань – і робочий план на день виконано. Проте найзручніший метод – прес-релізи.

Поліція, ДСНС, прокуратура, департаменти освіт, наук, культур та безлічі інших суспільсних сфер, суди, податкова, екоінспекція, лісівники, політики і т.д. і т.п. Потік інформації справді потужний та нескінченний. І корисний, з цим посперечатись складно. Але й колізії часом відбуваються, куди ж без них?

Вельми цікаво було спостерігати за сенсаційним сніговим комом, що ширився черкаською медіа-сферою після банального повідомлення офіційного веб-сайту обласної Держслужби з надзвичайних ситуацій.

Золотоноша: рятувальники надали допомогу водію автомобіля швидкої допомоги який потрапив до каналізаційного отвору. 

В цілому, актуальність такої новини вже викликає безліч запитань. Чи то між територіальними структурами соцзмагання з кількості публікацій, чи то справді вирішили розбавити сірі будні. Навіть не будемо чіплятися до заголовку, згідно якого, на перший погляд, до каналізаційного отвору потрапив сам водій (перечитайте ще раз). Зупинимося ж на іншому – на акцентах. На тому, що часом здатне змінити сприйняття будь-якої інформації.

Як з`ясувалося, автомобіль швидкої медичної допомоги, що поспішав на виклик, на вулиці Січова потрапив на слизьку ділянку дороги, де водій частково втратив керування автомобілем. Внаслідок заносу, «швидка» потрапила у відкритий отвір каналізаційного колодязя. Після того як водій зрозумів, що самому йому не впоратися, він через диспетчера звернувся за допомогою до Служби порятунку «101».

Прочитали? Які перші враження? Правильно! Що ж це Золотоноша така, надміру розхвалена? Мало того, що сніг комунальники не прибирають, так ще люків на дорогах немає. Що ж це за ганьба така – карети швидкої допомоги провалюються посеред білого дня? Десь так і сталося, адже гніву інтернет-користувачів меж не було. Аби зацікавився темою Дмитро Кісєльов, він би ще й хлопчика розіп’ятого в середині автомобіля додав. Насправді ж, окрім жартів, публікацію розтиражували буквально за декілька годин майже всі. Заголовки смачні, фото є, відео – просто казка, а не новина.

Сама ж колізія приховується у одному з головних геббельсівських правил, яке, скоріш за все таки несвідомо, й використали автори сенсаційної звістки. Людською мовою пояснюючи, процитуємо її суть вустами героїв популярного колись сюжету “Вечірнього кварталу”: “Ну, вроді і не збрехав, а сказав, шо треба”.

Подія справді відбулась на вулиці Січовій. Географічно правильно, проте надто широко і не зовсім точно. Описуючи ж дорожньо-транспортні пригоди, зазвичай вживаються деякі допоміжні терміни – проїзна частина, узбіччя, прилегла дорога, тротуар, дворові заїзди… Дворові заїзди! Особливо ті, що знаходяться у чиїсь власності. Біда у тому, що багатостраждальний відкритий люк знаходився на території станції швидкої допомоги. Ще раз підкреслю – не на вулиці Січовій (за що треба було б, в разі чого, “по шапці” дати відповідним міським службам), а на території, за яку головою відповідає місцеве медичне керівництво.

Ось так, ціною відсутності буквально двох слів, локальна проблема дрібної установи із іншою формою підпорядкування стає ледь не клеймом для комунального господарства цілого міста.