Приймання горіхів на узбіччі: ефективний бізнес чи пострадянський архаїзм?

приймання-горіхів-856

Чи можна уявити кращий осінній символ за молоді “молочні” горіхи? Звісно, від цих дрібних смаколиків згодом декілька днів відмити руки неможливо. Та воно того варте: продукт дуже багатий на мікроелементи та вітаміни. Ціни на них кусаються завжди. І щороку дедалі більше. Особливо цінують горіхи чищені.

Волоський горіх для наших країв вже давно має не лише смакову та естетичну цінність. Значно важливішою є фінансова складова, адже для багатьох домоволодінь врожай власного продукту здатний приносити чималі бонуси до основних доходів. Деякі золотонісці, прискіпливо визбируючи плоди, котрі б в інакшому випадку в більшості своїй лишилися б невикористаними, мають до тисячі гривень. Особливо такий метод заробітку популярний у сільських дітлахів та міських бабусь.

Біля центрального ринку на Новоселівській щодня шикуються декілька автомобілів. Прямо на місці – електронні ваги. Містяни чимчикують сюди з мішечками, кульками та сумками, котрі містять в собі цілі та товчені горіхи. З постачальниками відразу ж розраховуються. Попит шалений завжди. Коли у населення неврожай, або ж нестача запасів, зростає і ціна. Бізнес цей процвітатиме завжди, адже подібний продукт у Європі – нарозхват. І скільки їх не везуть – усе мало.

На експорт

Наші “зернятка” справді дуже високо цінують закордоном, адже за якістю, смаковими властивостями та ціною вони дуже вигідно відрізняються від китайських чи американських аналогів. Схожими плодами може похизуватися лише Франція. Потреби ж ринку внутрішнього незначні, адже поки що на доволі низькому рівні існує в Україні культура споживання волоських горіхів. Наші побутові обсяги удвічі менші за міжнародні медичні рекомендації, і втричі, ніж споживають європейці. Логічно, що їх переважно експортують. І не лише до ЄС. Одним із популярних шляхів, наприклад, декілька років тому стали країни Перської затоки.

Картина проглядається цікава – зовсім не обов’язковою умовою для залучення на український ринок валюти є виготовлення лише високотехнологічної продукції. Варто лишень вміло використати те, що маємо завдяки природнім умовам. Один яскравий момент – лише 7% земної поверхні можна використовувати для вирощування волоських горіхів. А що, як ті “безхозні” землі обабіч шляхів, що безглуздо заростають чагарниками, використовувати для закладання спеціалізованих садів?

Питання це, звісно ж, вирішать згодом безпосередні учасники процесу, адже попит народжує і креативні ідеї. Тим паче обсяги горіхового експорту вже досягли такого масштабу, що експерти вже не цураються вголос називати це явище своїм іменем – горіховий бізнес. Який в сумі складає десятки мільойнів доларів експорту.

Всі дороги ведуть до Новоселівської

Нагальне питання для Золотоноші – самі методи торгівлі. Питання складне і усі сторони, котрі висувають претензії одне до одного, мають свої залізні аргументи, з якими сперечатись складно. Проблему імпровізованого горіхового супермаркету на одній з найбільш пожвавлених вулиць міста обговорювати почали ще наприкінці минулого року. Тоді точка кипіння у відносинах між усіма учасниками дорожнього руху погрожувала опуститися до мінімуму, адже трафік, яким нині характеризуються шляхи навколо ринку, псує нерви багатьом водіям та пішоходам.

Від часів закладення базару декілька десятків років тому води витекло багато. Ніхто тоді, за радянських часів, не міг передбачити такі високі об’єми торгівлі, логістики та численну кількість володарів транспортних засобів серед покупців. Підлив масла у вогонь і так званий “недільний” ринок, котрий із потужної щотижневої толоки перетворився у такий, що ледь жевріє. Відповідно й торговельне серце міста міцно осіло саме у центрі Золотоноші.

Місце для паркування знайти часом дуже складно. В цілому, за наявністю великого бажання, жаданий “карман” (не русизм, а народна самоназва раптово звільненої ділянки для стоянки транспортного засобу, – ред.) можна завжди. Декому доводиться не раз об’їхати навколо ринку, дехто паркується поодаль – біля військової частини, чи супермаркетів. В цілому нормальна європейська практика, де всі водії таки прикладають і фізичні зусилля, аби дістатися до об’єктів центральних частин більшості міст. Більше нарікають на надмірну завантаженість узбіч автомобілями, котрі виконують дещо іншу роль. Скаржаться містяни на стихійну торгівлю, що особливо розгортається під час садово-городніх сезонів.

Ринок чи узбіччя?

У грудні повідомлялось, що “кустарні” торговельники начебто й не проти офіційно працювати на своєму постійному ринковому місці, а не ховатися від кожної перевірки на узбіччях. Минув місяць, а віз, як то кажуть, і донині там. З юридичної точки зору до приймачів продукції начебто і не висунеш претензій. Стоїть собі людина, припаркувалася: ваги в багажнику, клієнти – особисті знайомі. Та й зрозуміти можна людей: кожна зароблена копійка нині не буває зайвою.

- Наша реклама – це наше традиційне місце. Люди звикли, кожен ходить на свою улюблену точку. Ми тут стоїмо чимало. Хтось 10 років, хтось 15, хтось 8, – зазначають “горіхові” підприємці. – Дуже багато золотонісців нас підтримують: сотні, а може й тисячі. Порахуйте, скільки в нас населення, скільки присадибних ділянок. Хіба ж ми робимо щось погане?

Зовсім не проти подібної взаємовигідної для всіх діяльності ані ті, хто скаржаться на трафік, ані міські посадовці. Навпаки – намагаються знайти компроміс, в дечому навіть допомогти приймальникам отримати і фізичний, і юридичний, і моральний статус підприємців. Говорять в один голос – до омріяної Європи треба йти в тому числі і такими дрібненькими кроками.

- В часи мого директорування у Торговому центрі, перед будівлею, якщо пам’ятаєте, розташовувався великий стихійний базар. Ніхто не міг під’їхати – ні інкасатори, ні карета швидкої в разі чого, – пригадує нинішній секретар Міської ради Наталія Сьомак. – Тоді теж був так би мовити “бунт”, безліч нюансів не дуже приємних. Але бачимо дуже гарний результат.

За словами посадовця, схиляють закупівельників горіхів працювати на ринку не через те, що “влада така противна, а чиновникам “щось треба“. Бідкаються люди: площа є, зони відпочинку є, місто якісно змінюється, а от під’їхати до основного центру торгівлі – зась.

Питання “європеізації” лунає не випадково. Не лише фінасовою стабільністю чи політичною культурою визначається добробут. Естетика та менталітет – ще одні важливі чинники цивілізованих країн. Чим менший їхній рівень, тим… Для наочності можна відкрити будь-який фотоблог та поверхнево спитати в себе, які відчуття від перегляду світлин умовного Зальцбургу та Бомбею? Чому картинка виглядає зовсім різною? В чому причини? Ми рідко задумуємося над тим, звідки ж і як з’явилися ці чепурні різдвяні краєвиди Штуттгарта чи Кракова, яскраві магазини тощо. Стихійна торгівля. Її роль не варто переоцінювати. Для більшого дисонансу згадайте буремні 90-ті роки. І те, яку роль виконували стадіони, алеї, чи зони культурного відпочинку.

Силоміць забирати єдиний спосіб заробітку у горіхових підприємців не збирається ніхто. Запрошують до обговорення, вислуховують пропозиції, де краще розташуватися. Нині ж справа з мертвої точки зрушена. Додали “вістів” до цього процесу звернення директорів обох центральних ринків на нещодавній розширеній зустрічі зі “стихійниками” у Міській раді.

Конструктивний діалог

- Як би там не було, але є правила торгівлі. Це, що ми бачимо, називається просто – стихійна торгівля. Але ж можна просто прийти на ринок, дати рекламу в газеті чи деінде. І зовсім скоро усі клієнти знайдуть їх і там, – розводить руками директор ринку Сергій Мозговий.

Погоджується з його словами і колега із сусіднього крупного об’єкту торгівлі, Олександр Скрипник, наголошуючи на тому, що до приймачів продукції підхід абсолютно “людський”. Усі, мовляв, прийшовши на ринок, тільки виграють від цього.

- Якщо вони стануть стаціонарними підприємцями, то отримають головне – місце, яке буде суто їхнім, звідки ніхто й нікого не вижене, – розповідає директор.

Наразі це питання стає особливо актуальним передусім для чоловіків, що закуповують горіхи. Адже у місто готова “зайти” крупна харківська фірма з приймання насіння, горіхів та шкір. Ціни там вищі за наші, тому місцевому сектору цього бізнесу може й настати крах. На словах очільники ринків декларують прихильність до золотоніських підприємців, обіцяючи виділення місця саме їм.

- Все, що нам зараз необхідно – увійти в нормальне русло діяльності, визначені правила роботи. Щоб спокійно спокійно йти нашими вулицями і дивитися одне одному о очі, а не втікати до магазинів “на каву” під час звичайного моніторингу, – резюмує проблему начальник відділу економіки Вікторія Остроглазова.

До спільної мови усі учасники, здається, дійшли. Днями гуртом (підприємці, посадовці, менеджмент) відвідували ринок, обирали місце приймання товару, обговорювали усі логістичні нюанси. Одна зі складових транспортної та торговельної проблеми, судячи з усього, буде вирішена зовсім скоро. Як бачимо, діалог – відвертий та компромісний – здатен вирішувати будь-які тупікові ситуації.

comments powered by HyperComments