Не перестає виховувати нових юних талантів Золотоноша. У третій школі нині навчається справжня поетеса, якій виповнилося всього… 9 років. Мініатюрна дівчинка Лілія Зубенко, за словами педагогів, дуже любить своє місто та країну, хвилюється за долю військових і співчуває горю їхніх матерів. Тому й народжуються у неї чудові вірші. Тематика різноманітна: про подружок, тваринок, природу. Патріотичні ж творіння посідають у творчості Лілії головне місце.

Роботи її увійшли до шкільної збірки дитячих творів «Поезіє, сонце моє оранжеве», а сама дівчинка – переможець міського та учасник заключного етапу обласного конкурсу юних поетів “Тарасовими шляхами”.

Власне, деякі останні роботи юної поетеси і пропонуємо на розсуд читачів:

Лист солдату

Привіт, невідомий солдате!

Пишу я тобі на кордон.

Молюся за тебе, ти мій адресате,

Стою на колінах я перед ікон.

 

Здоров’я для тебе прохаю у Бога,

Терпіння та довгих років.

Хай скатертю стелиться кожна дорога

З пустинних далеких степів.

 

Воюєш за мир та свободу,

Тримаючи прапор в руках,

За честь українського роду,

Прославлену в сивих віках.

 

Як хочеться миру, добра і тепла,

Усміхнених мам та щасливих дітей.

Щоб наша країна, як квітка цвіла,

Ростила відважних, славетних людей.

 

Я маю велику надію,

Що скоро скінчиться війна.

Солдати також мають мрію:

Держава – надійна й міцна.

 

Чорнобривці

Чорнобривці садила бабуся

Край хатинки у тихім селі,

А тепер уже сіє матуся

Коло двору в вечірній імлі.

 

« Чорнобривці – це квіти кохання », –

В давнину так співали в піснях.

Ну,  а зараз лиш чути зітхання

По минулих давно вже роках.

 

Чорнобривці саджають у школах,

По алеях міських, край доріг.

Вони квітнуть у парках та скверах,

Устеляють батьківський поріг.

 

Чорнобривці – це символи  краю,

Золотого містечка мого.

Їх в вінок свій барвистий вплітаю,

Щоб щасливим дитинство росло.