Хлі́ба та видо́вищ (лат. panem et circenses) — Ювенал, у своїй Х сатирі, використовував цей вираз для опису сучасних йому прагнень римського народу, протиставляючи ці прагнення героїчному минулому.

Цей народ вже давно … всі турботи забув,
і Рим, що колись все роздавав:
легіони, і влада, і лікторів зв’язки,
Стриманий тепер і про двох речах лише неспокійно мріє:
Хліба і видовищ! …

Вираз використовувався для опису політики державних діячів, які, підкуповуючи плебеїв роздачами грошей і продуктів, а також цирковими виставами, захоплювали і утримували владу в стародавньому Римі. Практика субсидування цін на продукти була введена «хлібним законом» ще в 123 році до н. е.

Дебати – страшне явище для політика. Доведено ще молодим та недосвідченим Януковичем, котрий остаточно прос… програв вибори, погодившись на діалог в прямому у ефірі у далекому 2004 році. Хто ж міг подумати тоді, ще на початку 21 століття, що хоча б у чомусь ця країна змінилася. Що концерти з Наталкою Могилевською та сімейством Кіркорових на чолі вирішують далеко не все. Амбітний (на той час), розумний політик розірвав в пух і прах мішок з донецькими грошима, а дебати стали вінцем, коли більшість тих, хто сумнівався, вирішив для себе все остаточно.

Часи минають, політики роблять висновки. При чому дуже тонкі. Ніхто ще рік тому навіть уявити не міг, що українці знову сприйматимуть прямий і непрямий підкуп як цілком нормальне явище. У очі б наплювали тоді ті, хто стояв на Майдані проти тієї наскрізь гнилої, товарно-грошової політики. Нова країна? Нова влада? Нове суспільство? Ага…

Так чому ж начебто успішні і амбітні політики, основне джерело реформації багатостраждальної країни, відмовляються від дебатів?

Може тому, що вживу спілкуватися і доводити свою унікальність та безальтернативність – це не гречку роздавати? На дебати, на жаль, не запросиш мегапопулярного Дзідзьо. Тут не буде наводити сильні аргументи Вірастюк. Під час дебатів, на превеликий жаль, не продасиш продукти за соціальними цінами. А зал будинку культури якось не зручно буде асфальтувати, парарельно закатавши під не надто товстий шар каналізаційні люки. Сюди, звісно, можна привести знімальну групу, але (от біда) сценарій завчасно не напишеш, слова не вивчиш та й дублі знімати ніхто не дасть. Тут живі люди.

Та й це дрібниці. А раптом хтось поставить питання про те, як же переносити очисні споруди з вулиці Шевченка? Чи як змусити знизити тарифи Нафтогаз або Обленерго? Найстрашніше – це коли попросять презентувати команду. Ні, команда хороша і в місті знана, звісно ж, своїм професіоналізмом та щирістю. Але ж посіпаки швидко все перекрутять.

А найголовніше – на сцену не вліпиш новий геніальний девіз від власних маркетологів – “Не бійся! Не продавайся!”. Цільова аудиторія відсутня. Ті, що продаються, на дебати не ходять. Нудно!

У повсякденній діяльності з цим простіше. Віддав чесно зароблені “агентами впливу” 1200 гривень за список із 50 прихильників і додав – “Не бійся, не продавайся!” Прийшов працівник намету за сотнею гривень в кінці робочого дня, а ти йому – “Не бійся, не продавайся!” Втюхав таксистові прапорець в оренду за 150 гривень і – “Не бійся, не продавайся!” Аудиторії тут – хоч відбавляй. Польові агітатори, штаб, прес-служба, юристи, працівники поліграфії, співаки, монтажники сцен, освітлювачі, ведучі, ремонтники, колективи місцевих газет та радіо і ще безліч людей, яким з гордістю можна сказати цю сакральну фразу – “Не бійся, не продавайся!” Маленька порада молодим та чесним політикам: особливий ефект настане, коли через декілька днів таке гасло промовить зі сцени сама Наталка Могилевська, для якої продаватися – звичний стиль життя. А що люди? А люди “схавають”, все нормально. Скільки таких нарахується, видно буде після 25 жовтня.