Чим ближче до місцевих виборів, тим вужчими стають теми для побутових розмов золотонісців. Якими будуть перші локальні політичні баталії після Майдану? Якою стане Золотоноша? Як земляки сприймають події, котрі розгортаються і місті зараз?

Думки різняться: деякі відверто захоплено сприймають чергові подарунки потенційних кандидатів, хтось намагається аналізувати можливі варіанти, а більшість наголошує, що «як раніше», в країні вже не буде точно. Тому й скептично спостерігають за нинішніми перегонами.

Отже, чи потрібен місту новий мер і яким він має бути, як довго продовжуватимуться благодійні програми меценатів чи соціальні новації з боку посадовців та чи потрібно змінювати підходи до діалогу з електоратом новітнім кандидатам, сьогодні, у третій частині нашого спецпроекту розповідатимуть ще п’ятеро містян.

Олександр Омельченко, директор міського будинку дитячої та юнацької творчості:

– Кожен з тих, хто сьогодні збирається балотуватися на посаду мера, мабуть, думає, що його обов`язки, здебільшого, будуть полягати у тому, щоб, одягнувши білу сорочку і костюм, ходити на різні свята та презентації, вручати грамоти і виголошувати промови. Таке буває тільки за кордоном, де у містах – європейський порядок, і мер виконує роль такого собі менеджера з представницькими обов`язками: прийняти делегацію, відкрити сквер чи вручити ключі від квартир у новому будинку. У нас все по-іншому.

У такому місті, як Золотоноша, міський голова повинен бути «майстром на  всі руки»: і економістом, і бухгалтером, і будівельником, і комунальником. Як справжній чоловік, він повинен мати хоч якісь елементарні поняття, щодо усіх господарських питань. А якщо він ще й психолог, дипломат та ерудит, бере участь в усіх міських заходах ( часом, як простий учасник), якщо він людина творча і демократична, то який ще мер нам потрібен?

Якщо ж людина думає, що коли вона стане мером, то їй усі почнуть кланятися, або вона зможе щось «урвати» з міського бюджету і покласти у кишеню, то це буде не мер, а «каліф на годину», і люди його не зрозуміють, бо вони вже побачили, як можна зробити і як треба це робити. Ясна річ, що кандидати у мери намагаються перед виборами завоювати серця електорату будь-якими засобами. Найбільш незахищені верстви населення це – пенсіонери і молодь. Згідно зі статистикою, найбільше число тих, хто таки ходить голосувати, це люди похилого віку, які звикли до дисципліни і відповідальності. У нас, українців, такий менталітет: ідучи на вибори, ми думаємо: а що цей кандидат зробив особисто для мене? Тому й відкриваються незадовго до виборів соціальні магазини, асфальтуються прибудинкові території, тощо.

Щодо молоді, то вона досить апатична, на виборчі дільниці, зазвичай, не поспішає. Ну вихваляють приїжджі знаменитості того, хто їм заплатив, називають його у гучні мікрофони «другом» і «надією міста». Але я більш, ніж впевнений, що не тільки у молоді, а й в усіх золотонісців вистачить не так мудрості (бо вона не кожному дається), як здорового глузду проголосувати за гідного кандидата. Народ розуміє, що усі оті, хто приїжджає до нас на крутих іномарках, купили їх за гроші, які вкрали у людей, тож нехай вони привозять артистів, люди подивляться і послухають, але не факт, що після цього проголосують за «крутіїв».

Юлія Ластівка, молода мама (юрист):

– Тільки починається передвиборча кампанія – кандидати тут, як тут. У Золотоноші, протягом багатьох років, це, зазвичай, одні й ті самі обличчя, а цього разу з`явилися й нові. Думаю, їх намагаються просунути до влади ті, хто хоче керувати містом їхніми руками, бо розуміє, що у нього потрапити в мерію шансів немає.

Спостерігаєш оцю передвиборчу «вакханалію» і дивуєшся: то грошей у місті не вистачає ні на лікарню, ні на дороги чи дитячі майданчики, а тут, раптом, їх немає куди діти. То деякі підприємці стогнуть, що їх, мовляв, змусили площу перед Торгівельним центром чи тротуари прокладати, а то з`являються серед них такі багачі, що дозволяють собі викидати купу грошей на вітер.

Життя пожвавлюється, артисти до нас їдуть, спортсмени їдуть, ясно, що не задарма. Кандидати витрачають на підкуп електорату великі гроші, але ми ж знаємо, що не тільки свої, складаються гуртом усі, хто за ними стоїть, бо ставки високі і один не потягне. Здається, що десь у Золотоноші чи на її околицях знайшли нафту, тому усім так хочеться дорватися до влади. Лізуть один поперед одного – значить є за чим, значить вже щось намічається, може якісь землі хочуть продати чи підприємство.

Зрозуміло, ставку, щодо виборів, роблять на соціально незахищені верстви населення, бо ті, у кого є гроші, цікавляться політикою і займають активну громадянську позицію (можуть собі таке дозволити), вони знають, кого треба обирати. А ті, у кого й хліба немає за що купити, поведуться на дармову гречку. Таких у нас більшість.

На мою думку, золотонісці – люди розумні, навіть старенькі проголосують за того, хто наводив і далі наводитиме у місті порядок і сприятиме його розвитку, адже у кожного з них є син або донька, онуки, які допоможуть розібратися: що й до чого. Я, як голосувала за Войцехівського, так і буду.

Валерій Федорець, приватний підприємець:

– У нашій багатоповерхівці проживає багато пенсіонерів і я, як старший будинку, з ними постійно спілкуюся. Звичайно, цим людям подобається і нова площа у місті, і клумби, і фонтани, але у власному дворі вони не могли нормально до під`їзду дійти, бо на тротуарі була яма на ямі. Тепер – краса і порядок, допоміг один з кандидатів на посаду міського голови.

Як ви думаєте, цікавить цих бабусь, хто саме їм двір заасфальтував, той претендент чи інший, або з якої він партії? Ні. Вони просто вдячні хорошій людині. Може колись би і міська влада подбала про наш двір, але про те «колись» нам ніхто сказати не міг, хоч ми й писали у міську раду не раз. Люди розуміють, що бюджет міста не надто багатий, так нехай би депутати розглянули наш лист і відповіли: ваш двір буде відремонтовано через рік чи коли там. Вважаю, що команді нашого мера слід звертати більше уваги на роботу з простими людьми, бо цей недолік тоді на руку їхнім опонентам.

На мою думку, вибори для того й існують, щоб кандидатів було декілька і люди могли б вибирати. Тільки чому новоспечені претенденти починають робити добрі справи так пізно? Треба було років два тому «брати старт», а тепер виходить, що їх ніхто не знає. Можливо, серед кандидатів є і достойні люди, але чи ставили вони самі собі головне питання: зможу я бути хорошим мером чи ні, чи «потягну? Це ж яка відповідальність!

Чув тут нещодавно, як сусіди обговорювали  усі оті концерти, де, мовляв, такі гроші беруть на артистів? Не розуміють люди, що у кожного з кандидатів, є своя команда, і складається вона не з бідняків, це ясно, а з людей заможних, от звідти й гроші. Кожна команда, яка згуртувалася перед виборами, хоче бачити на посаді мера свого кандидата, щоб потім ним маніпулювати: ми, мовляв, тобі допомогли, то й танцюй, будь добрий, тепер під нашу дудку!

Рвуться до кормушки, бо думають, що зможуть щось «урвати», але не вдасться, бо люди стали інші, тільки що – миттю влаштують міні майдан. Спробуй сьогодні когось умовити іти по хатах агітувати за кандидатів – ніхто не хоче! Посидіти на виборах у комісії чи там у штабі ще погодяться, а от агітувати, навіть за гроші, – ні. Люди вже нікому не вірять і не хочуть брати на себе відповідальність за якогось невідомого кандидата.

Валентина Ярош, тимчасово непрацююча:

– Так було завжди, ми знову наступаємо на ті самі граблі: концерти зірок естради, якісь одноразові благодійні допомоги, агітаційні друковані прокламації і т.ін. Але ж переможе той, хто робить добро постійно, а не для реклами. Новоспечені кандидати десь собі сиділи і думали, що як вони займуть посаду міського голови, то тільки те й робитимуть, що перекладатимуть гроші з однієї купки на іншу, а от над тим, як їх заробляти ніхто з них, я думаю, не замислювався. Для таких людей влада – це дуже «лакомый кусочек», вони мріють про те, що будуть лобіювати грішми наліво й направо.

«Нічого, – думають вони, – сьогодні на виборах ми втратимо гроші, а завтра, обійнявши омріяну посаду, повернемо їх у подвійному, а може і потрійному розмірі. І не тільки завтра, а й кожного наступного дня».

Чому деякі кандидати роблять ставки на соціально незахищених людей? Та тому, що серед них найбільше незадоволених і життям, і владою, і політикою, і погодою – усім. Але я вам ось що скажу, серед соціально незахищених є люди, яким просто подобається бути такими. Вони не прикладають ні найменших зусиль для того, аби знайти роботу, долучитись до громадського життя міста, їм зручно вважати себе безробітними і нещасними, комфортно бути бідними та голодними, сидіти і чекати допомоги від держави, заздрити тим, у кого кращі штани. Такі люди – безцінний скарб для деяких кандидатів, які користуються брудними технологіями, бо за гроші скажуть і зроблять усе.

Щодо «привозних» артистів і «замовних»  концертів, то чим би дитя не тішилося… Молодь у нас сьогодні така розумецька, що їй концертами «мізки не запудриш», треба вже шукати щось свіженьке, нові, так би мовити, технології заманювання електорату. Я надіюсь, що золотонісці, ідучи на вибори, зважать усі «за» і «проти», порівняють, що у місті ще недавно було і що стало і зроблять правильний вибір.

Що не кажіть, а сьогодні пройти по Золотоноші приємно. Так, справді, на околицях ще багато роботи, але нинішня міська влада мала не так вже й багато часу, аби привести до ладу те, що не робилося десятиріччями. Як кожен добрий господар, вона навела порядок спочатку у «вітальні», де буває найбільше гостей, а вже згодом дійде черга й до віддалених кімнат. До того ж, п`ять осіб не наведуть лад в усьому місті, треба нам гуртом залучатися до цього, у тому числі й тим, хто ходить на концерти. Кожному з нас треба навчитися бути господарем біля своєї хати і через 10 метрів від неї і тоді усе буде добре.

Володимир Литвиненко, пенсіонер: 

– У містах, де роботу мерії видно неозброєним оком, я б взагалі ніяких виборів не проводив. А навіщо? І так усе ясно: у Золотоноші краще ще ніколи не було, то нехай ця влада і залишається. А усі оті «торгаші», що з`явилися невідомо звідки, то я з ними не знайомий і не знаю, що від них чекати. Сьогодні вони відкрили соціальні магазини, а завтра їх закриють, ото й увесь подвиг. Отакі гроші викидають, ідучи на вибори мера! Це ж не на президента, врешті решт.

Скільки людей благають про допомогу, он баночки з фотографіями по усіх магазинах стоять, так і допоможіть, якщо ви такий добрий благодійник. Таку справу народ оцінить більше, ніж якийсь там концерт. Чому їм не шкода викидати шалені гроші на вибори? Бо вони їх не заробляють, а крадуть у нас з вами тим чи іншим шляхом. Ми свої 1.200 грн. пенсії не викинемо нікуди, кожну копійку рахуємо і бережемо.

Легко робити добрі справи протягом одного-двох місяців, а працювати на благо міста щодня, з ранку й до ночі, вирішувати нагальні проблеми, недосипати і нервувати, втрачаючи здоров`я – це зовсім інша справа. Ми переймаємося власними проблемами, та й то не можемо, інколи, їх вирішити, а тут ціле місто, отака маса людей. Ні, нехай краще залишається ця команда, я їй довіряю.