Демократії треба вчитися. Вона не приходить до байдужих, продажних і безвідповідальних людей. І не президенти та парламентарі гальмують демократію – її гальмує темний і безпам’ятний народ, який звик брати все, що погано лежить, і заробляти на всьому, що можна, не гребуючи нічим на світі.

Я була впевнена, що після Майдану і війни на Сході люди зробили висновки. Аж ні – напередодні виборів знову працюють брудні технології. Людям пропонують гроші не за відкриту агітацію, а за підлий, прихований збір інформації, яка потім буде використана на виборах у брудних схемах.

Зовсім недавно  на всю потужність і  нахабно працював адмінресурс. Зараз – свобода. Принаймні у колективі, який очолюю я.

«Ми живемо в демократичній державі, будь-ласка, голосуйте за того, за кого бажаєте. Агітуйте за  будь-кого. Але відкрито: розповідайте про добрі справи кандидата та його потенціал, особливі чесноти та високі стандарти моралі… Це ж надзвичайно корисно. Нехай опоненти вчаться один від одного і пам’ятають, що вони нами обрані. Зважені і поставлені на контроль. Говоріть, пишіть, розклеюйте листівки».

Здавалося, що почули.

І що в результаті? Знаходяться люди, яких немов магнітом тягне на старе. Серце обливається кров’ю. Якщо кандидат використовує такі методи, значить, наміри його нечисті, аргументів не вистачає. Відповідно, за ним стоять страшні сили з мішками вкрадених у нас же грошей.  Бо чесні давно були б уже інвестовані в  освіту, медицину, культуру.

Намагаюся згадати, хто ж з кандидатів інвестував у гімназію за останні 4 роки. Наймолодший взагалі нічого. Могутній пан Мархоцький інвестував. Коли білили фасад одного спекотного  дня і не вистачало фасадної фарби, просила кошти в нього як у батька гімназиста. Дав 300 гривень. Не відразу, і не дуже легко, але дав. Запам’ятавши сталеву тональність розмови і тим паче,  – зміст, більше не просила ніколи.  Бо маю гоноровий характер: прошу тільки в тих, кого поважаю.

Допомагала  дружина третього кандидата, В’ячеслава Осадчого, Лариса  Михайлівна. Загалом вона дуже привітна, відповідальна і щедра жінка. Лінолеум в класі, в якому навчався син, парту для першокласників, плиту у нашу новеньку етнографічну кімнату  подарувала легко і без зайвого піару. З такою жінкою приємно спілкуватися і вирішувати питання  на користь дітей. І хочеться це робити. Сам кандидат не знайшов часу завітати до школи. А це вже насторожує, бо великі справи починаються з малого.

Не знаю, за кого проголосує громада нашого чудового міста. Але так хочеться, щоб переміг найдостойніший, щоб у передвиборчій кампанії кандидати вчилися не лише один в одного, але й у виборців принциповості, відкритості, чесності, врешті-решт. Так хочеться самоповаги, як свіжого повітря.

І мріється: завершаться вибори, а після них кандидати подякують один одному, потиснувши руку  і чесно глянувши в очі своїм виборцям. Далі – співпрацюватимуть для нашого міста разом, в одній команді. Бо обіцяли ж. Усі в один голос клялися, що хочуть змінити життя Золотоноші на краще. А якщо мета висока, ніщо не стане на заваді для її досягнення, особливо така формальність, як поразка на виборах. Має людина прагнення, фінанси, будь-який інший ресурс – будь ласка, ніхто не заважає робити добрі справи.

Може, хтось вважає це утопією, але я продовжую мріяти, бо вірю в українців і в те, що ми і демократія – поняття сумісні.

Любов Денисюк,
директор Золотоніської гімназії