“Краще запалити одну свічку, ніж лаяти пітьму”, – інтерв’ю з Любов’ю Денисюк [ФОТО]

Любов-Денисюк-856

Якщо ви раптом шкодуєте, що мешкаєте не у Фінляндії, де фантастична система освіти і дітей навчають для життя, а не для школи, це значить, що ви просто не знаєте, що зовсім поруч українські вчителі творять справжнє диво.

У Золотоніській гімназії імені Семена Скляренка діти радісно біжать до вчителів, аби їх обійняти, на перервах плетуть маскувальні сітки або змагаються у тирі, тут же після уроків можуть розім’ятися у танцювальному класі чи позмагатися у гострому інтелектуальному двобої у новенькому шаховому клубі, або ж написати новину на шкільний сайт, який за дизайном і функціоналом дасть фору багатьом професійним ресурсам.

Як живе одна із кращих шкіл Черкащини, журналісти «Вчасно» дізнавалось на екскурсії, яку їм провела директор гімназії Любов Денисюк.

Любов Денисюк 01

- Любове Іванівно, у вас настільки прогресивна гімназія, стільки нових освітніх проектів діє, і це – у невеличкому містечку. Як Вам вдається підтримувати настільки творчу атмосферу у навчальному закладі? Хто Вам допомагає у цьому?

– Передовсім у місті, в освітній сфері, зокрема, створені сприятливі умови для зародження і розвитку новацій. ЗагалЛюбовьновідомо: щоб інноваційне середовище сформувалося, потрібно, щоб у місті, у відділі освіті були створені умови. Зараз у Золотоноші сформувався демократичний стиль стосунків та спілкування між усіма службами, підзвітними міськвиконкому.

На мій погляд, позитивний інноваційний імпульс іде насамперед від міського голови та від взаєморозуміння у депутатському корпусі. На сьогодні не існує жодної напруги у стосунках чи нездорової конкуренції. В принципі, можна домовитися з будь-яких питань. Я глибоко переконана, що це перша причина. Бо досі ми жили в таких умовах, коли хотілось створити щось нове, але це сприймалось з підозрами, за принципом «кабы чего не вышло». Як результат – усі творчі проекти вмирали у зародку, як ненароджені немовлятка. А зараз, коли у освітній галузі сформувалась така позитивна атмосфера, то креатив вирує уже не тільки у нашій школі – в усіх навчальних закладах міста.

Цей час можна сміливо назвати періодом розквіту нових проектів та ідей. У Золотоноші працює основний принцип у ставленні до освітньої галузі: якщо не можеш допомогти, то, принаймні, не заважай. Інколи дуже допомагають, часто – просто не заважають, і нам цього достатньо, щоб крила не ламалися, ідеї реалізовувалися, проекти успішно завершувалися.

Друга причина – життєздатний, творчий, кваліфікований педагогічний колектив. І третя – активні, діяльні і щедрі батьки. Як не дивно, більшість проектів у гімназії народилися тільки завдяки співпраці з батьками.

Любов Денисюк 14

Ось так у гімназії шанують спонсорів

- Відколи він почався, цей розквіт?

– Я думаю, що з приходом до влади Віталія Войцехівського. Риба, як кажуть, гниє з голови і оздоровлення організму теж починається згори. Міський голова прислухається, він фактично і формує позитивне емоційне середовище. Він — людина інтелігента, з почуттям гумору. Бачить перспективи і не боїться будь-яких інновацій. Саме з його приходом у нас почали розвиватися міжнародні стосунки у навчальних закладах. Причому робиться це дуже активно.

Він не боїться спілкування з будь-якими людьми, з іноземцями зокрема, представниками різних культур та релігійних деномінацій. Здатний знаходити раціональне зерно і відсівати його від полови.

Крім того, боєздатна команда сформувалась і у відділі освіти. Це також одна з вагомих причин нашого розквіту, адже левова частка успіху залежить від освітнього менеджменту. Одна справа, коли працівник відділу освіти підходить до підлеглих за принципом «ти повинен», і зовсім інша – коли діє підхід «чим я можу допомогти?» У нас домінує другий підхід, що дає позитивний результат.

Ресурсний центр – звідси у гімназії почалася демократія

Ресурсний центр – звідси у гімназії почалася демократія

- Команду замінили з приходом нового мера?

– Не зовсім, колись ці люди пройшли шлях від учителів до роботи на державній службі. Це важливо. Наше керівництво — це не функціонери і не чиновники, це – практики, які можуть і прагнуть цінувати працю учителя. А ще відіграє роль і збіг обставин. Коли ми всі в одному часі зійшлися. Власне, сформувався такий собі великий творчий колектив.

Третя причина: є з ким працювати. Загалом у нас, на Черкащині, надзвичайно сильні вчителі-професіонали з великої літери. Я можу порівняти, бо неодноразово брала участь у конкурсі “Учитель року” і можу оцінити рівень черкаських вчителів. Ми інколи себе недооцінюємо. Особливо, на периферії педагоги самовіддано працюють на дитину, тому є з ким працювати і втілювати у життя інноватику.

Шлях від задуму до реалізації суттєво скоротився, коли ми почали орієнтуватися на дитину та батьків, а не на паперові інструкції та міністерські вказівки, які досить часто містять політичний окрас. Коли усвідомили, що педагоги часто стають розмінною монетою в політичних іграх, переорієнтувалися на дітей та батьків і не прогадали, бо так має бути.

- Чого саме вам вдалося досягти, починаючи з 2010 року донині? І які найкреативніші і найінноваційніші проекти вам вдалося реалізувати? Можливо, навіть з того, що вам не вдавалося реалізувати раніше?

– По-перше, у нас створена громадська організація “Піклувальна рада”.

У ресурсному центрі є місце для всіх – викладачів, учнів, батьків

У ресурсному центрі є місце для всіх – викладачів, учнів, батьків

- Що вона дає?

– Ми упорядкували роботу батьківських комітетів. Поставили на новий, законний і підзвітній рівень. Зараз в усіх школах держава фінансує лише зарплату та енергоносії. Усі збирають батьківські кошти. Міністр освіти рекомендував змінити термін «збір коштів» на більш сучасний – фандрейзінг. Процес триває, але справа у тому, як ці кошти збираються і як використовуються.

Ми запровадили абсолютно прозору систему: батьки приймають рішення про статті витрат на конференції, процес відбувається через банківський рахунок і з суворою бухгалтерською звітністю щодо витрати коштів. Щомісяця Піклувальна рада інформує про використання цих коштів. Я думаю, що це перше досягнення. Наші батьки збирають благодійні кошти у розмірі 200 грн. на рік за навчання у школі, як було вирішено ними ж на звітній конференції у травні.

Благодійність і волонтерська робота – це також частина виховного процесу

Благодійність і волонтерська робота – це також частина виховного процесу

- Це на рік?

– На рік – не на місяць. Батьки діляться цими коштами і контролюють їх використання. І на тлі успішної діяльності Піклувальної ради у нас з’явилося багато спонсорів. Вони побачили, як це відбувається, відстежили результат, і тепер спонсори самі приходять і питають, чим можна допомогти школі. Часто-густо просто пропонують готові рішення. За нами залишається найприємніше – прийняти і подякувати від душі.

Вчителі продемонструвати власний альтруїзм: свою вчительську відремонтували самостійно. Ми не чекали, доки держава нам виділить кошти, і вирішили на зимових канікулах облаштувати затишне робоче місце. Тепер там можна сидіти з кавою, з чаєм. Бесіди можна проводити за круглим столиком. Такі паузи можна робити, коли є вікно. З новим інтер’єром приємно просто відпочити.

Батьки на батьківській раді прийняли принципове рішення, що їхні кошти йдуть винятково на поліпшення матеріалу технічної бази по навчальних аудиторіях. А все, що робиться у кабінетах загального користування, – за спонсорські або бюджетні кошти. Знайти фінанси – задача директора.

Шаховий клуб “Гамбіт” – гордість гімназії

Шаховий клуб “Гамбіт” – гордість гімназії

- Багато у вас спонсорів? І хто це?

– Переважно ті самі батьки, які займаються підприємницькою діяльністю або є керівниками підприємств. Коли я підрахувала освоєні кошти за рік, то картина намалювалась така: 168 тисяч гривень дав нам місцевий бюджет на нагальні видатки і втричі більше коштів освоєно Піклувальною радою та спонсорами. Тому ми не чекаємо, поки держава знайде нам кошти. Робимо те, що в наших силах сьогодні, не втрачаючи надії, що держава помітить нашу ініціативу і підтримає завтра. Під лежачий камінь вода не тече.

Окремо хочу зауважити, що, створивши Піклувальну раду, ми виробили принципи, які об’єднуватимуть увесь колектив гімназії – батьків, дітей і персонал: професіоналізм, послідовність, порядність, лідерство… Ці принципи написані у вестибюлі школи при вході. Тут шануємо і наших спонсорів: імена кожного з них кріпляться на золотих виноградинках, і ці грона із золотими літерами бачать усі діти, батьки та гості школи.

У гімназії декілька відкритих музеїв прямо у шкільних коридорах. Ось цей – присвячений Другій світовій війні та трохи – україно-російській війні

У гімназії декілька відкритих музеїв прямо у шкільних коридорах. Ось цей – присвячений Другій світовій війні та трохи – україно-російській війні

- З чого почалися перетворення у школі?

– Почали ми, як це банально не прозвучить, з ремонту туалетів. Як жінка, вважаю, що в домі найпрезентабельніші – туалет і кухня. Якщо в навчальному закладі сторонній запах – це вже не гімназія. Туалети в школі — це передовсім самоповага дитини. І її безпека (маю на увазі відокремлені різновікові туалети і кабінки в кожному з них).

Ми демонстративно розвалили всі туалети, які були недообладнані належним чином, заборонили паління, спиртні напої. Влаштувати показову революцію: було категорично заборонено святкування днів народження у стінах школи. Школа — це територія дітей, їхнє царство, місце спокою і високих стандартів, світлий острів незаплямованого дитинства. Крім того, у місті з’явилося безліч ресторанів і кафе, де можна повноцінно відпочити.

Починати з себе: вчителі гімназії за свій кошт відремонтували вчительську. Але святкування тут заборонені. А ось попити чаю-кави за дружньою і конструктивною бесідою з колегами під час “вікна” – будь ласка

Починати з себе: вчителі гімназії за свій кошт відремонтували вчительську. Але святкування тут заборонені. А ось попити чаю-кави за дружньою і конструктивною бесідою з колегами під час “вікна” – будь ласка

- Тобто, Ви заборонили святкування для вчителів?

– Для вчителів. У нас відтоді немає жодних застільних святкувань. Запланували, що у гімназії буде запах кави, парфумів і “Містера Пропера”. Хочемо в Європу, але ж для цього потрібно трішечки підтягувати менталітет людей. А він змінюється з от з таких от, на перший погляд, незначних речей.

Це – як художня деталь у творі. Діти повинні із задоволенням бігти у це місце, як у чистоту. А для цього слід свідомо формувати і зберігати таке середовище, в якому дитина почуватиметься не просто фізично комфортно, але й емоційно та психологічно.

Уже потім, після туалетів, почалися дивовижні перетворення. Атмосфера перетворень, змін і свята з того часу аж до сьогодні у нас триває постійно. Діти і батьки вже чекають сюрпризів. Вони повірили, що можна, не чекаючи від держави, творити дива.

Наступним кроком ми проголосували на батьківській конференції рішення про тотальне мультимедійне оснащення школи та паралельне створення локальної мережі Internet. Це – результат плідної співпраці батьків та обслуговуючого персоналу. Левова частка залежала від інженера з обслуговування комп’ютерів. За три неповних роки – у нас у кожному класі екран, проектор, комп’ютер, підключений до Інтернету.

- Працюєте винятково з інтерактивними дошками?

– Дошок у нас немає. Мультимедійні проектори та комп’ютер з підключенням до Інтернету – найкраща альтернатива інтерактивній дошці. Я вважаю, якщо є Інтернет, у класі можна проектувати матеріал для уроку на великий екран і озвучувати без жодних проблем.

Звичайно, це вплинуло на якість знань після проведених уроків. Буду відвертою: вчителям довелося змінювати підхід до викладання матеріалу, працювати протягом літа, аби знайти відповідні відео та ілюстрації. І я не підписувала навчальні плани, доки не переглянула відеосупровід до кожної теми.

Ось, скажімо, як краще вивчати географію – показуючи на пальцях і карті чи на відео? Це суттєва різниця. Достатньо трихвилинного відеоролика, міні-фрагмента чи просто звукового супроводу, щоб найсухіший матеріал заграв новими барвами. Ми ж знаємо, що єдиний кінь, на якому дитина може тріумфально заїхати у храм науки, – це здивування.

Гімназія пишається своїми міжнародними зв’язками. А іноземні гості відзначають особливу атмосферу в ній

Гімназія пишається своїми міжнародними зв’язками. А іноземні гості відзначають особливу атмосферу в ній

- Це інший рівень.

– Це істотний якісний стрибок. Плюс тестування онлайн. Це можна легко робити на кожному уроці. Звісно, це забезпечення дозволило налагоджувати стосунки зі школами в інших країнах. У нас зараз триває співпраця з Францією, Америкою, Бельгією, Люксембургом. До нас минулої осені приїздив Посол Франції в Україні, пан Ален Ремі. І хоч лінолеум на другому поверсі у нас був, скажімо так, не зовсім презентабельний для гостей такого рівня, але він відзначив атмосферу у школі, зазначивши: “У вас якась особлива атмосфера у школі, довіра відчувається, діти посміхаються. Такий сучасний демократичний стиль… Я навіть не відчув, що перебуваю не вдома”.

Загалом, значний внесок у розвиток навчального закладу зробили саме батьки. Саме вони часто ставали не лише ініціаторами, але й реалізаторами ідей та нових проектів.

- Які саме проекти?

– Передовсім, шаховий клуб «Гамбіт». Це була ініціатива батьків. Ми у зв’язку з його відкриттям започаткували науковий експеримент з теми «Розвиток інтелектуальних здібностей молодших школярів засобами інтелектуальних ігор» на рівні області під керівництвом Світлани Гарячої.

З дня на день закінчаться конкурсні торги, і ми зможемо взяти участь у проекті “Lego” з інженерної робототехніки. Будуть наші дітки конструювати. 5 шкіл в області беруть участь у цьому проекті. Ми отримаємо цю робототехніку з повним програмним забезпеченням з першого по одинадцятий класи. Я сподіваюсь, цей проект підніме на якісно новий рівень вивчення математики, логіки, інформатики, фізики. Це, до речі, з першого класу, оскільки «Робототехніка» передбачає різні рівні складності – від елементарної логіки через ігрове конструювання до інженерії з програмовим супроводом.

Крім цього, наша гімназія вже не перший рік поряд з санаторною школою-інтернатом та СШІТ інформаційних технологій є активним учасником Всеукраїнського експерименту “Медіаосвіта”. Ми досягаємо значних успіхів у цій справі, оскільки маємо аудиторії, забезпечені мультимедійним устаткуванням. Ми перші у числі кількох шкіл були включені у реєстр Всеукраїнського конкурсу. Зараз діти вже самі долучаються до цього експерименту – ми плекаємо своєрідний прес-центр. Наші учні здатні бути цілком самостійними репортерами, дописувачами, регулярно готують новини та фотоматеріали на шкільний та міський сайти.

Усі проекти в гімназії вчителі створюють спільно з батьками. Етнографічна майстерня – не виняток

Усі проекти в гімназії вчителі створюють спільно з батьками. Етнографічна майстерня – не виняток

Етнографічна майстерня — це останній, спільний з батьківською громадою та громадськими організаціями, проект. Він визрівав років з два. Голова Піклувальної ради давно мріяла про це. Підключився батько одного з наших учнів. Долучилися інші батьки, запросили своїх друзів, справжніх умільців. Ми самотужки, без значних фінансових інвестицій, здійснили цей унікальний проект. Упевнена, що аналогу в Україні не існує.

Коли почалася війна, ми за літо збудували та обладнали тир для хлопців. І це для них стало справжнім сюрпризом. Вони прийшли 1 вересня, а я кажу: “Хлопці, ми для вас підготували сюрприз за літо”. Про це ж ніхто не знав. Це спонсори (батьки, колишні випускники гімназії та учитель предмету «Захист Вітчизни»), створили повноцінний тир у підвалі для хлопців. Дівчата почали дорікати: “Хлопцям – тир, а нам що?”. Довелося за рік подарувати дівчаткам етнографічну майстерню, із кухнею, де вони навчатимуться бути справжніми господинями.

- Дівчата ще не знають?

– Ні, вони вже ходять сюди. Ця майстерня праwюватиме як функціональний музей українського народного посуду. На кухні буде плита. Поки на кухню ми дітей не пускаємо, але у цій частині, де стоять величезні столи, дівчатка вже працюють – вишивають, шиють, в’яжуть. Столи і лави виготовлені з сухостійного дерева – і це також зробили батьки: брали дозвіл у лісгоспі на пошук таких дерев, додавали фантазії, хисту, дизайнерського смаку – і результат очевидний!

У етнографічній майстерні дівчатка не тільки вчитимуться бути справжніми українськими господинями. Тут ще буде діючий музей національного посуду та кухонного начиння

У етнографічній майстерні дівчатка не тільки вчитимуться бути справжніми українськими господинями. Тут ще буде діючий музей національного посуду та кухонного начиння

І ще в етнографічній майстерні працюватиме не тільки вчитель обслуговуючої праці, бо вона у нас читає хімію та обслуговуючу працю. Їх же необхідно викладати на високому рівні. Тому ми залучили працівників з Будинку школяра: вони вестимуть у нас гуртки. Ми хочемо відтворити українську культуру, але у сучасному європейському стилі – щоб ідеї могли продаватися.

Наприклад, тримачі для серветок. Їх можна сплести прямо з лози. Тобто підійти креативно, відновити старовину не для музею, а для сучасного життя. Якщо вони захочуть, то все зроблять, а потім дівчатка накриють стіл, покладуть печиво, запросять хлопчиків, чаю наллють. Таким чином зміниться підхід до викладання предмету обслуговуючої праці: не для оцінки, а для життя.

У нас взагалі девіз: “Навчаємося не для школи, а для життя”.

- То у вас дуже європейський підхід.

– Стараємося, десь видивляємося і намагаємося втілювати новинки у життя. Незабаром плануємо кардинально змінити організацію дитячого харчування у школі. Отримали з обласного бюджету кошти і вже готуємося завезти обладнання: лінію роздачі з сучасними холодильними вітринами. Плануємо укласти прямі угоди на постачання свіжих продуктів, щоб здешевити страви. І звісно, здійснимо ремонт самої їдальні. Напевне, зробимо в етнографічному стилі.

Королева географії. Ось так учні та вчителі у гімназії креативлять і нестандартно навчаються

Королева географії. Ось так учні та вчителі у гімназії креативлять і нестандартно навчаються

- У Вас у школі працює 4 переможці обласного конкурсу «Учитель року», вчителі мають дуже серйозні власні розробки щодо викладання предметів. Завдяки чому Вам вдалося це все зробити?

– Так, це кращі вчителі з предметів “Українська мова”, “Світова література”, “Географія” і “Біологія”. У нашого шкільного педагогічного менеджменту є принцип: керівництво школи має допомогти учителеві вирости професійно, перш ніж вимагати від нього, щоб він показував результати, йшов на конкурс, виховував олімпіадника, писав цікавий методичний посібник.

У нас всі заступники брали участь у конкурсі “Вчитель року”. Я особисто двічі пробувала. Ми відійшли від запліснявілого, чиновницького, «Ти повинен», «Ти зобов’язаний». Нічого вони нам не винні. «Чим тобі допомогти, щоб ти виріс, я тобі допоможу?» – ось такий у нас зараз принцип роботи, і це єдиний шлях до трансформацій, які змінюють і нас самих, і реалії життя. І стандарти.

- У Вас у школі дійсно особлива атмосфера, діти обіймають вчителів…

– Якби ми склали лапки і чекали, коли нам хтось щось дасть або лаяли би весь світ, то життя би йшло вперед, але все б стояло на місці. А в нас таке гасло: “Краще запалити одну свічку, ніж лаяти пітьму”. Це додає оптимізму.

Коли почалась війна, я свідомо приходила до школи ще до 8 ранку. І коли вчителі заходили, було одразу видно за виразом обличчя, сумним і понурим, що цілу ніч сиділи перед екраном телевізора.

Доводилося говорити: «Міняйте маску, бо у вас тут інший фронт». Вони: “Нащо нам це?” Особливо чоловіки казали: “Там війна. Треба щось робити. Треба чимось допомагати”. Відповідала: “А тут вам що? Хлопці там воюють заради цих дітей. Тому допомагаймо їм: проводимо всі свята і всі заходи так, наче нічого не трапилося. Дитина повинна прийти у школу і відпочити серцем, розумом і душею. Набратися сил, оптимізму, волі до перемоги. Вдома батьки нажахали, а тут ви. Мусимо посміхатися».

Пам’ятаю, як заборонила у коридорах спілкуватися на політичні теми: «Ви у школі, повинні тут віддатися своїй справі, бо це і є – ваш подвиг, наш другий фронт».

Ще один музей – українського побуту. Мистецьки виготовлені писанки з бісеру радують старшокласників на їхньому поверсі. Тут же стоїть “скриня секретів” – туди можна вкинути записку директорові школи, яку вона обов’язково прочитає

Ще один музей – українського побуту. Мистецьки виготовлені писанки з бісеру радують старшокласників на їхньому поверсі. Тут же стоїть “скриня секретів” – туди можна вкинути записку директорові школи, яку вона обов’язково прочитає

Ось діти приходять до школи, перелякані, а вчителі посміхаються. І вони почали тулитися. Після початку гібридної страшної війни уся наша школа обіймається. І десь навіть у місті – побачить вчителя і біжить дитина, отак руки розставить.

Коли почали плести маскувальні сітки, доходило навіть до курйозів. Хлопчик маленький іде, плаче. Питаю: “Чому плачеш?”. А він каже: “Мені місця не вистачило. Я теж хочу рятувати життя.” Я спершу не зрозуміла, що та як, яке життя? З’ясувалося, що старшокласники стали плести маскувальну сітку, а малому не вистачило місця, ось він і розплакався. Знайшли тоді йому місце.

Так ми відтоді і живемо – немов одна велика дружня родина.

- Чи багато охочих перевестися до вашої гімназії?

– Показник — це перший клас. Навіть при тому, що за нами не закріплено мікрорайону, у цьому році набрано два класи. Зверніть увагу на кількість дітей: 33 і 32. 65 осіб — це переповнені класи. Наступного року у нас уже 3 класи набрані. Кілька заяв написано навіть на 2018 рік. Забивають місце, щоб потрапити сюди. Це показник?

Учні гімназії із сплетеною ними маскувальною сіткою

Учні гімназії із сплетеною ними маскувальною сіткою

- Так.

– Приємно, що батьки минають центральні школи і ведуть дітей до нас, хоч ми розташовані на околиці міста. Приїжджають також і з прилеглих до Золотоноші сіл.

- Є у вас іспити для першокласників?

– Ні, у перший клас немає. Рішенням Кабінету Міністрів нам дозволили мати початкову школу при гімназії, тому ми не маємо права при прийомі у перший клас влаштовувати іспити. А от в гімназію, яка розпочинається з п’ятого класу, приймаємо на конкурсній основі. Враховуємо результати ДПА у 4-х класах і проводимо тестування з базових предметів – математики, української та іноземної мов для учнів, які переходять з інших шкіл міста.

Хіба що одиниці самі розуміють, що не потягнуть гімназійну програму, і добровільно переходять до інших шкіл. А початкова школа при гімназії має хороших вчителів. Віддаючи дитину у перший клас, як ви добре знаєте, батьки переважно шукають учителя, а не школу. Щоб і не образив, і заклав основи знань, ще й сформував навички самостійного навчання. Ми пишаємося учителями початкової школи і вдячні їм за ту базу, яку отримують наші прогімназійні класи.

comments powered by HyperComments