Золотоніські емігранти розповіли про враження від сучасного рідного міста

золотоноша

«Нашого цвіту по  всьому світу!», –  так охрестив народ кількаетапні хвилі української еміграції. Цвітом називаємо діаспору, яка, незважаючи на те, в якій країні осідала впродовж століть, зберігала і мову рідну, і культуру. А ще – примножувала авторитет українців у світі.

Золотонісці – не виняток: вони розлетілися по світах, як могутньокрилі птахи. Але не відрізали пуповини, яка пов’язує їх з рідним краєм. Пишуть, телефонують,  відстежують новини в соцмережах  і приїздять  час від  часу  погостювати або зустрітися з колишніми однокласниками.

Яким вони бачать рідне місто?

Колишні випускниці ЗОШ№1 Наталія Сапожнікова (вже 40 років мешкає в Ризі), Ліна Грозова (із Запоріжжя) та Люся Петріченко (приїхала з Росії), прогулявшись містом із однокласницею Раїсою Мотрич, не стримали подиву. Їх вразили чистота, зміни в місті (нові будівлі,  дороги, тротуари, безкінечне море квітів). Приємно здивували міні-клумби в оригінальному рішенні – парасольки та велосипеди, наприклад.

Наталія Сапожнікова не встигла повернутися до Риги, як зателефонувала і повідомила, що вже сумує за «європейською Золотоношею». Люся повезла до Сочі, в Росію, цілий фотоальбом як доказ фантастичного перетворення своєї малої Батьківщини на взірець  «міста для людей»

До речі, одесит Женя Степанчук теж зауважив, що «місто набуло європейськості – чисте, охайне, заквітчане, прикрашене фонтаном і милими дрібничками».

Мірошниченко Тамара, колишня випускниця ЗОШ №4, а нині – керівник української діаспори в Естонії,  порівняла Золотоношу з юною дівчиною, яка за рік (а вона приїздила минулого року) розцвіла до невпізнанності, немов наречена перед виданням.

Юлія Смітт (Денисюк) зізналася, що  з радістю втікала колись до Києва із рідного міста, тому що  несила було терпіти бруд на вулицях, розбиті ліхтарі, темряву в парку, стовпи пилюки з-під тротуарів, які засипали очі, кульки та сміття, що літали по вулицях, як у фільмі «Сталкер». Це принижувало гідність молодої людини і знищувало самооцінку.

А приїхала восени  минулого року зі США, де проживає вже більше 8 років, і остовпіла від краси Золотоноші: «Як у казці, гидке каченя перетворилося у білого лебедя!». Дуже сумує, переглядає світлини і мріє повернутися якнайшвидше додому. Каже, місто змінилося не лише зовні – змінилися люди, стосунки, настрій, зародилася дивовижна атмосфера безпеки і довіри… Замість колись похмурих облич – посмішки і жарти. Для неї це – не менша дивина, ніж клумби та різнобарв’я квітів.

А від Тані Джонс (Яковенко), колись – учителя англійської мови Золотоніської гімназії, а тепер – громадянки Великобританії, матері двох синів, пряма мова:

«Мене звати Тетяна Джоунс, і ось вже 13 років я живу у Великобританії, але народилася і виросла я у місті Золотоноша, тож до рідного міста навідуюся щороку, аби провідати родину та побачитися з друзями. Лише за останні три-чотири роки я вперше побачила великі зміни у Золотоноші – чудові зміни на краще! Таке враження, що нарешті хтось закохався у Місто Золота і воно розквітло від уваги, піклування та романтики!

Хтось доклав неабияких зусиль, щоб центр міста, парк, головна вулиця Шевченка були оздоблені вогнями, достатньою кількістю ящиків для сміття, а  найголовніше – неймовірно яскравими квітниками! Від щирого серця хочу подякувати Чоловікові з романтикою у серці – діючому Меру міста, який своєю наполегливістю, мудрістю,  якимось особливим баченням, неординарним мисленням зумів перетворити Золотоношу у привабливе місто!

Спасибі Вам, Пане Мер, за всі зусилля, які Ви доклали, щоб до Золотоноші було приємно повертатися знову і знову! Побажаю Вам сил, здоров’я, довготерпіння та витримки у поліпшенні й інших вулиць та куточків нашого міста! Будьте благословенні, успішні  та непохитні у Вашій праці!»

Коментарі зайві. До речі, Тетяна зізналася, що перед від’їздом до Великобританії забігала в мерію, щоб особисто подякувати пану Мерові, але, на жаль, він на той час був у   робочому відрядженні.

comments powered by HyperComments