Коли мені запропонували відвідати Всеукраїнський фестиваль чорнобривців я здивувався: «Де ж то таке свято відбувається?! Навіть і не чув про подібне». Виявляється, що проходить воно у містечку Золотоноша, що на лівому березі Дніпра, на Черкащині. Дорога неблизька: зі Львова 700 км.

Так розпочинає свою розповідь про поїздку до нашого міста львів’янин Андрій Блокун на шпальтах інформаційної агенції Вголос.  Востаннє, за словами автора, в цих краях він бував ще у далекому 1989 році, під час відвідування Канева. Тож попри довгий шлях, не вагаючись, погодився їхати: спокуса відвідати славний козацький край перемогла.

Галицький гість детально поділився своїми враженнями про відвідини Золотоноші із своїми земляками, не забувши пригадати історичні факти, котрі дізнався під час поїздки, сучасний економічний стан райцентру, а також описати сам Фестиваль:

“З Києва до Золотоноші дорога веде через Бориспіль та Переяслав-Хмельницький. Вражають безкраї поля соняшнику та кукурудзи. Часом траса підходить близько до Дніпра і видно високі кручі правого берега найголовнішої ріки країни. Населених пунктів небагато: це не перенаселена Львівщина. Тут між селами десятки кілометрів. А назви цих сіл просто казково-козацькі: Пальміра, Софіївка, Хоцьки, Гречаники, Дівички, Циблі, Городище.

Після Борисполя обабіч дороги практично немає рекламних щитів. Заправок теж не густо і більшість – це азербайджанський SOCAR. 150 км з Києва до Золотоноші ми подолали за 2,5 години (з них 40 хв. їзди по столиці).

У містечку, яке є центром однойменного району, проживає 29 тисяч осіб. Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік. Є різні легенди про походження назви містечка. Дехто каже, що в місцевій річці Золотоношці й золото колись намивали. А ще тут був у 17 ст. збірний пункт податків тодішнього феодала Яреми Вишневецького, до якого з околиць несли «золоту ношу» у вигляді товарів та монет.

Маленька Золотоноша багата своїми яскравими земляками та неординарними особистостями. З подивом дізнався, що тут народився Микола Ріттер – учасник Афінської олімпіади 1896 року. Він став єдиним неофіційним представником тодішньої царської Росії на перших відновлених олімпійських іграх. Брав участь у змаганнях із греко-римської боротьби, фехтуванні та стрільбі. На відбіркових змаганнях Ріттер навіть став переможцем серед борців, але від подальшої участі в них відмовився. На Олімпійських іграх він був одночасно і кореспондентом газети «Кіевлянинь». Пізніше став палким пропагандистом олімпійського руху.

У Золотоноші народилися письменник і поет Костянтин Думитрашко, автор відомого романсу «Чорнії брови, карії очі», мовознавець і академік – Олексій Баранников, вчений-біохімік зі світовим ім’ям – Олексій Бах, український письменник Михайло Драй-Хмара. У місцевій гімназії навчався видатний письменник та педагог Семен Скляренко, а у Золотоніському театрі працювали засновники українського театрального мистецтва Михайло Кропивницький, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський.

У місті розпочинала свою театральну кар’єру народна артистка УРСР, тричі Лауреат Державної премії Наталія Ужвій. У 1943 році вона стала головною героїнею фільму «Райдуга», який приніс їй міжнародне визнання. Кінострічка отримала головний приз Асоціації кінокритиків США і найвищу премію газети «Дейлі Ньюс», як найкращий іноземний фільм в американському кінопрокаті 1944 року.

Жив в Золотоноші й відомий геолог та ґрунтознавець Никифор Борисяк. Бував у цьому краї і Григорій Сковорода, який у 1753-1759 роках жив на Золотоніщині в селі Каврай, де написав свій «Сад божественних пісень». Гостював у місті і Тарас Григорович Шевченко.

І тут я перелічив лише «зірок» першої величини. А скільки інших славних людей жили у цих наддніпрянських степах упродовж століть і формували духовну велич України годі й описати. Саме тут, на щедрих чорноземах, у живій воді річок та озер, у лісах та яругах формувався генетичний код українців.

Місто інвесторів та інвестицій

Група журналістів з усієї України приїхала до Золотоноші на запрошення міського голови Віталія Войцехівського. Він керує містом першу каденцію, але за цей час практично дав місту друге дихання, а більшість мешканців просто «закохав» у себе. Він, колишній виробничник (був директором відомого заводу «Златогор») із широкими зв’язками та репутацією людини слова і діла, просто витягнув місто з депресії і притягнув у цю степову глибинку серйозних інвесторів. І вони повірили гарантіям Віталія Олександровича, а не обіцянкам державних органів.

Сьогодні в Золотоноші найменший рівень безробіття у всій Черкаській області. В місті працює 19 підприємств. Кілька років тому свій завод тут збудувала сінгапурська корпорація «Food Empire», основний бренд якої MacCoffee є відомим у цілому світі. Підприємство, на якому трудиться 300 працівників, працює цілодобово.

Ще майже 450 осіб виробляє найрізноманітніші види горілки на відомому заводі «Златогор». Підприємство, збудоване ще у 1896 році, й надалі є основним платником місцевого бюджету. Цікаво, що спирт на завод надходить з Львівщини.

Оскільки Черкащина це аграрний край, то надзвичайно активно розвиваються в регіоні підприємства переробки агропродукції. Вразив своїми сучасними технологіями Красногірський олійний завод, який продукує високоякісну нерафіновану ріпакову та соняшникову олію. Отримують її шляхом холодного пресування, що дозволяє зберегти в ній природний вміст вітамінів, баланс жирно-кислотного складу, які важливо необхідні для життєдіяльності людини.

Як розповів директор заводу Ігор Якимчук, його підприємство лише нарощує виробництво і працює практично без відходів. Навіть з лушпиння вони виробляють брикети, які використовує міська пекарня, а макуху (витиснене насіння) експортують в Європу, де вона використовується як біодобавка до кормів тваринам.

Ігор Володимирович розповідає, що його нерафінована ріпакова олія – то справжній еліксир здоров’я. Продукцію заводу забирають відразу цистернами! Під час відвідин ми навіть зустріли машину із львівськими номерами. З огляду на попит інвестори планують налагодити розлив цієї тисненої олії й у пляшки. А це знову ж таки надходження в бюджет та нові робочі місця. Сьогодні на заводі працює 56 осіб.

Цікавим є у місцевої влади підхід до інвесторів: усі вони отримують максимально можливі пільги для започаткування бізнесу. Так для виробничих підприємств міська рада встановлює лише 1 відсоток так званої пайової участі у соціально-економічному розвитку міста. Влада розуміє: краще зацікавити «золоту курку» нести яйця у місті (бо це робочі місця та податки до бюджету),  ніж спочатку її скубати.

Чорнобривцева столиця України

Золотоноша вражає своїм специфічним укладом життя: провінційний спокій і мир панує на вулицях. Більшість забудови – одноповерхівки. Багато «стареньких» будинків. Неймовірно здивувало те, що перед кожним пішохідним переходом у центрі міста встановлений т.зв. лежачий поліцейський: хочеш-не хочеш – пригальмуєш.

Квіткових клумб у містечку нереально багато. На головному проспекті чорнобривцеві насадження тягнуться мало не на сотні метрів! Як виявилось, насправді, символ України – чорнобривці … походять з Америки! У XVI столітті конкістадори завезли їх в Іспанію, а звідти вони вже розійшлись по цілій Європі. Цікаво, що в Англії «наші» чорнобривці називають «меріголд» (золото Мері), а в Німеччині – «студентська квітка» чи «турецька гвоздика».

У місті дуже чисто. Зустрів кілька оригінальних закладів харчування. В одній з кав’ярень запропонували кавун в шоколаді. Коштував цей смаколик аж 7 гривень! Трохи вразив ресторан «Норд-Ост»: чи то названий в честь мюзиклу «Два капітана», чи то в честь терористичного акту на Дубровці. Ну але почуття гумору у власників не відбереш. Оригінальним було і кафе в салоні автобуса.

У Золотоноші мирно співіснують і минуле, і майбутнє. Від радянських символів сліду не залишилось, а постамент гвардійського танку Т-34 розмальований голубами миру. Квіти несуть і до Меморіалу визволителям міста від німецьких загарбників, і до пам’ятника героям Небесної сотні.

Є у місті і кілька храмів. Свято-Успенський собор є осередком духовного життя містян. А справжньою духовною та архітектурною перлиною є Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир з цілющим джерелом святого Софронія.

Ми були у місті під час святкування Дня Незалежності. Люди щасливі, у вишиванках. Гуляють по центру, у парку пенсіонери грають у шахи. В розмовах чи не кожен говорить про мир, про швидке закінчення війни, про неповоротку київську владу. Так само, напевно, говорять в Україні в кожному селі. На фронті вже полягла майже сотня мешканців Черкащини.

Але місцеві задоволені своїм життям. У них молодий і перспективний мер, який за чотири роки каденції так і залишився жити в багатоповерхівці та не зрадив традиції ходити на Говерлу. Як кажуть мешканці Золотоноші: у них місто просто золоте! І запрошують до себе в гості.