“У Золотоноші жіночка просила помирити її з донькою”, – інтерв’ю з нардепом Владиславом Голубом

владислав-голуб

32-річний нардеп Владислав Голуб, котрий минулого року переміг на нашому виборчому окрузі, справляє враження відмінника у всьому, за що береться. Не було б дивно, якби у нього ще й виявився диплом Гарвардського університету – оскільки молодий нардеп ідеально вписується у образ класичного «розумника» – вільне володіння англійською і французькою, глибокі знання права та міжнародних відносин, економіки. І диплом є, але Лондонського університету, Коледжу королеви Марії – із банківського та фінансового права. А також три дипломи Київського Національного університету імені Тараса Шевченка – з міжнародних відносин, міжнародного права, фінансів та економіки. Інакше кажучи – Владислав Голуб свідомо готувався до роботи законотворця, чітко розуміючи, з чим матиме справу в парламенті. І нині нардеп спокійно поєднує розробку судової реформи і участь у засіданні ПАРЄ із виснажливими поїздками розбитими дорогами свого 197-го округу та спробою зарадити душевним та життєвим драмам своїх виборців. Про парламент, коаліцію, судову реформу та роботу нардепа Владислав Голуб розповів у інтерв’ю “Вчасно”.

- Владиславе Володимировичу, новий парламент працює вже більше 4-х місяців. Наскільки виправдалися чи, навпаки, не виправдалися Ваші сподівання від оновленої Ради? Чим цей парламент відрізняється від попередніх? Адже Ви маєте змогу порівняти, оскільки спостерігали за парламентами попередніх скликань як помічник депутата.

– Я би питання розділив на два – порівняння (наскільки воно може бути коректним) парламенту 8-го скликання із попередніми скликаннями (оскільки були різні ситуації, у яких доводилося працювати парламентам). Парламент 8-го скликання насправді якісніший за попередні скликання – у результаті дострокових виборів відбулось серйозне оновлення. На щастя, ми вже не бачимо у цьому складі Верховної Ради представників Комуністичної партії – і це одна із основних відмінностей нового парламенту.

Щодо виправдання чи не виправдання сподівань – я вважаю, що парламент може бути значно ефективнішим, аніж він є зараз. На жаль, під час голосувань присутні певні політичні домовленості, які ми бачимо і через які прийняття певних законів проходить досить важко. Наприклад, відомий законопроект №2273 – співавтором якого я був, – який знижує кворум для акціонерних товариств. Це вже досить відомий випадок. І ми бачимо, як певні політичні сили, мотивуючись якимись певними домовленостями, не приймали рішення. Тому я вважаю, що парламент може бути більш ефективним.

Але левову частку часу цього парламенту, насправді, займають питання, які стосуються ситуації, яку ми маємо на Сході України. Депутати багато займаються і забезпеченням військових, і правовим режимом функціонування окупованих територій тощо. Діяльність ця іде паралельними шляхами, проте немає такого собі акселератора, драйвового мотиватора для запровадження структурних реформ в Україні. Але я сподіваюсь, що ми виправдаємо сподівання. Більше того, якщо бути відвертим, немає якоїсь критичної маси людей, які хочуть змінювати країну системно, запроваджувати реформи. Але, ми працюємо над цим, зокрема, і молоді депутати і, гадаю, найближчим часом ми зможемо побачити ефективність цієї роботи.

- Існують думки, що цей парламент не зможе пропрацювати увесь призначений термін, хоча й наразі має імунітет на рік. Ваші прогнози?

– Важко давати прогнози – зможе, не зможе. Дійсно, згідно із Конституцією, парламент, обраний на позачергових виборах, не може бути розпущений під час першого року своєї роботи. Є правові підстави, коли у Президента з’являється право розпустити парламент: це відсутність коаліції протягом 30 днів, коли депутати не можуть зібратися на засідання протягом 30 днів, відсутність уряду протягом 60 днів. Тільки за таких умов Президент може розпустити парламент. Причому – це його право, а не обов’язок. Але багато насправді залежатиме від нашої діяльності. І важко давати якість прогнози, скільки працюватиме цей парламент. Але, враховуючи, що я так чи інакше був дотичний до парламентаризму і до того, то, гадаю, після кожних виборів звучало одне й те ж – це скликання, мовляв, до кінця не допрацює. Але, цікаво, що коли найчастіше та найголосніше парламентові пророкували розпуск, він своє скликання допрацьовував до завершення терміну. Згадайте-но 6 скликання, обране у результаті дочасних виборів 2007 року – скільки було «пророцтв», що його розпустять? Те ж саме говорили про 4 скликання.

Але знову ж таки, питання у ефективності роботи парламенту. Якщо парламент буде дійсно недієвий, то суспільство однозначно потребуватиме і вимагатиме його заміни.

- Ваші прогнози щодо існування коаліції – адже деякі депутати вже почали з неї показово виходити.

– Коли депутати заявляють про вихід із коаліції, це, насправді, говорить про їх правовий нігілізм. Бо з коаліції може вийти фракція, а не депутат, оскільки індивідуального членства в коаліції не існує. Тому, тільки тоді, коли депутат виходить з фракції, він автоматично виходить з коаліції.

По-друге… В коаліції зараз 5 політичних сил. І кожна має своє політичне бачення розвитку країни. Подекуди ми втрачаємо дуже багато часу для того, щоб звести наші позиції до якогось одного знаменника, тотожного для усіх. Але це політична дискусія, політичні домовленості – у позитивному сенсі цього слова. І, враховуючи ту ситуацію, у якій знаходиться Україна, щойно ми розпочнемо «розбрід і хитання», ми просто підіграємо Путіну. Бо для нього внутрішня дестабілізація країни – набагато важливіша за зовнішню дестабілізацію, тобто, за наступ військ. Бо на зовнішній дестабілізації він спіткнувся – досі ж російські ЗМІ говорили про «Юго-Восток», проте захопити вдалося лише декілька районів Донецької та Луганської областей. Проте його мета – підірвати країну з середини. Тому ми маємо зробити все можливе, для того, щоб не допустити цієї ситуації, бо наразі виживання українського суспільства – це питання консолідації.

владислав голуб 01

- Коли Ви йшли до парламенту, то заявили своєю основною метою проведення судової реформи. Що Вам вже вдалося зробити у цьому напрямку?

– Верховна Рада вже прийняла закон про право на справедливий суд, внесений Президентом. Його писала група юристів, Асоціація правників України, і, у тому числі, я, як член робочої групи. Не всі мої поправки були враховані у остаточному варіанті. Але це був перший крок до кардинальної зміни судової системи. На жаль, ми не надто швидко просуваємося цим шляхом, але це є одна з найпотрібніших Україні реформ. І я поясню чому. Наразі ми дуже переймаємося люстрацією. Проте, якщо ми запровадимо принцип, який діє у всьому світі – «невідворотність покарання» – байдуже на статки та соціальний статус, у порушників закону не буде можливості відкупитися. І винуватець нестиме покарання за усією суворістю закону. Тоді ми знімемо дуже багато проблем – і проблему люстрації, бо люди дійсно нестимуть відповідальність за свої свідомі дії, вчинені за попередньої влади. Також вирішиться і питання боротьби з корупцією, оскільки люди розумітимуть, що посада чиновника не є привілеєм, навпаки – це відповідальність і обов’язок, передовсім.

Запровадити цей принцип можна, забезпечивши незалежність судової гілки влади, коли судді не піддаватимуться політичному тискові з боку Верховної Ради, Президента, політичних сил. І тоді вони дійсно прийматимуть правосудні рішення, що сприятиме відновленню довіри до судової системи. Оскільки, у Польщі рівень об’єктивної довіри до судів – 97%. Тобто, люди довіряють судам, довіряють тому, що вони виносять справедливі рішення. Так, в судовому засіданні завжди є той, хто виграв, і той, хто програв. Звісно, стороні, яка програла, може здаватися, що рішення неправильне. Проте загалом рівень довіри до судів дуже великий. На жаль, ми зараз і приблизно не стоїмо біля цього рівня довіри. Але тут постає вже інше питання – відповідальність суддів за корупцію у судах, яка була і лишається досі. Тому ми і далі працюємо над змінами.

Ось зараз починає працювати Конституційна асамблея, серед завдань якої є і реформування судової системи. Оскільки для подальшого просування реформ необхідне внесення змін до Конституції. Далі це стосуватиметься процесуальних кодексів та інших нормативних документів, які й забезпечать незалежність судової системи.

Я намагаюся зробити роботу комітету із питань правової політики та правосуддя якомога публічнішою і прозорішою. Наприклад, публікую прізвища суддів, кандидатури яких має розглядати комітет перед голосуванням Ради щодо безстрокового призначення – оскільки я ж не можу знати кожного суддю, але у людей є час висловити якісь свої зауваження по тій чи іншій кандидатурі, направити це звернення до комітету.

- Судді, кандидатури яких розглядаються, можуть вплинути якось на процес прийняття рішення?

– Вони не можуть вплинути на цей процес жодним чином, бо це є подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів, і, відповідно до нового закону, парламентський комітет досить обмежений у правах щодо розгляду кандидатур і впливу на суддів. Тобто, народний депутат, отримавши скаргу на суддю, може спрямувати її до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Фактично, комітет є поштальйоном між ВККС та залою засідань ВР.

- Після оприлюднень списків суддів на сторінці у Facebook, були якісь звернення в особисті повідомлення?

– В особисті повідомлення мені, звісно, пишуть, але, під час засідання комітету досить важко викласти аргументовано свою позицію, заявивши, що «мені тут в лічку написали», тому давайте відкладемо розгляд суддів. А якщо кожен із 33 членів комітету те саме скаже – «Ой, і мені в лічку написали…» Це може дійти до маразму. Я реагую на офіційні звернення, надіслані на папері, зареєстровані апаратом Верховної Ради. Тож раджу надсилати звернення офіційно. Але найкраще, звісно, якщо у людини є якісь зауваження щодо роботи того чи іншого судді, надсилати скарги на адресу ВККС.

- Який досвід у реформуванні судів Ви привезли з Польщі? І що з цього можна найближчим часом втілити в Україні?

– Найактуальніший момент – спілкування із директором Центрального антикорупційного бюро (аналог Антикорупційного бюро України, – прим. ред.). Ось досвід польських колег у цій царині і може бути тим, що можна найближчим часом запровадити в Україні. Зокрема, це стосується випадків, коли посадовець забуває задекларувати якусь вартісну річ. Наприклад, міністр пішов у відставку, через те, що забув задекларувати свій годинник, у якому з’явився публічно.

Щодо люстрації – у Польщі свій шлях. Там чиновництво усувають від влади за співпрацю зі спецслужбами у період з 1944 по 1991 роки. Є люстраційна декларація, яку людина має заповнити. Враховується, що міг бути різний рівень співпраці – свідомий чи несвідомий, коли людей залучали до якихось акцій, нічого їм до пуття не пояснюючи.

Тому важко порівнювати нашу люстрацію і польську, оскільки наша глобальніша і має трохи іншу природу.

Що ж до судової системи у Польщі, то мене найбільше цікавило, яким чином відбуваються дисциплінарні стягнення щодо суддів, які винесли неправосудні рішення. То Україна якраз наблизила своє законодавство до європейського. Бо, наприклад, серед покарань – як то звільнення, заборона вчиняти судові дії тощо, є і переведення судді в інший район, інше місто. Оскільки людина живе у певному ритмі, має житло, діти навчаються, дружина працює, а при переведенні в інше місто усі витрати із переїзду та пошуку нового житла покладаються безпосередньо на покараного суддю. Поляки запевняють, що це дуже серйозне покарання і воно у них не так і часто застосовується.

- Оскільки тема Вам дуже близька і Ви ретельно за нею слідкуєте, прокоментуйте, будь ласка, ситуацію у Апеляційному суді Черкаської області. Адже один із суддів заявив, що голова Апеляційного суду здійснював на нього тиск для винесення завідомо неправосудних рішень.

– Звісно, я моніторю ситуацію як член парламентського комітету з питань правової політики. Тут у чому питання – суддя заявляє, що на нього здійснюється тиск (хоча суддя по природі є незалежним, а голова суду – це усього лише адміністративна посада), то йому слід звертатися і до народних депутатів, і до комітету ВР із питань правової політики, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, до Вищої ради юстиції. Якщо є докази цих дій – це неприпустимо, і такого у нашій країні відбуватися не повинно. Якщо ці факти підтвердяться, то така людина має нести покарання. Це для мене аксіома.

- Суддя, що заявляв про тиск, не звертався до Вас?

– Ні, він не звертався до мене. Чи звертався він до інших інстанцій, мені не відомо, але я триматиму цю ситуацію на контролі. Головне, щоб був фактаж, а не зведення рахунків у боротьбі за посаду. Оскільки в суді наближаються вибори голови. У той же час, якщо факти підтвердяться, то голова суду має понести відповідне дисциплінарне покарання.

- Восени мають відбутися місцеві вибори. Чи вдасться до виборів прийняти Виборчий кодекс? А чи хоча б закон про відкриті списки?

– Шанси на прийняття Виборчого кодексу до виборів не дуже великі, оскільки це досить глобальний документ, який має регулювати вибори на усіх рівнях: вибори Президента, вибори до Верховної Ради і місцеві вибори. Наразі працює експертна група і при голові Верховної Ради, і в нашому комітеті, у віданні якого знаходиться реформування виборчого законодавства (і підкомітет, членом, якого, до речі, я є). Я вірю, дійсно, що ми змінимо цей закон, бо це записано у нашій коаліційній угоді, це є публічна декларація усіх політичних сил, які входять до коаліції, про те, що вибори мають відбутися за новим принципом, а саме – за пропорційною системою і відкритими виборчими списками. Тому хотілося би, щоб у парламенту вистачило політичної волі, щоб місцеві вибори відбулися вже за новим законом, який відповідає європейському виборчому законодавству.

владислав голуб 03

- Як можна визначити, наскільки ефективно працює депутат? Чи тільки за відвіданням засідань, поданими законами та поправками до законів?

– У кожної людини свій критерій ефективності депутата. У селах людям важко моніторити, скільки законопроектів депутат подав. Вони судять про його ефективність із дієвих заходів, які він організовує на окрузі. Але основний критерій оцінювання ефективності депутата – виконання його функціональних обов’язків. Дійсно, депутат є законотворцем, він має напрацьовувати нові законопроекти, поправки до законів, у депутата також є контролююча функція, тож він може надсилати депутатські запити, а також – звернення, які ніде, окрім його власної канцелярії, не публікуються. Ось (показує на грубий стос паперів, – прим. ред.) – це звернення, які були направлені до мене, на усі були направлені відповідні депутатські звернення до відповідальних інстанцій. Такої ж десь товщини стосик звернень є у приймальні у Золотоніському районі, і, може трохи менший, – у Канівському районі. Більше того, звернення громадян надходять на мою основну робочу адресу – на вул. Грушевського, 5. Загалом за 4 місяці, гадаю, звернень близько трьох сотень відправив. І це також є критерієм відповідності депутата своїм функціям.

Дуже багато часу у справді дієвого депутата займають всілякі наради, робочі групи на рівні міністерств, уряду, робота безпосередньо у комітетах – але це непублічна робота. Оскільки депутат має роботу публічну і непублічну.

Також критерієм може слугувати рівень виконання передвиборчих обіцянок, дотримання принципів, з якими депутат балотувався на виборах. Зокрема, я, як молода людина, йшов на вибори, орієнтуючись на певні європейські цінності, і ми, як молоді депутати, створили вже досить відоме міжфракційне об’єднання «Єврооптимісти». У об’єднанні досить суворі критерії відбору учасників, зокрема, член об’єднання не має бути причетним до жодних корупційних діянь. І це також оцінка діяльності депутата. Тобто, немає якихось уніфікованих критеріїв. Головне – бути чесним і відвертим перед собою і перед людьми, та чесно виконувати свою роботу.

- Я перевіряла Вашу відвідуваність, і з’ясувалося, що із 40 засідань Вас не було на 13-ти.

– 28 грудня я не був із принципових питань – цього дня приймався Державний бюджет України, проте напередодні, я не бачив самого документу. От як я міг голосувати за законопроект, з яким я фізично не встигав ознайомитися, навіть якби отримав його на руки? А з тих питань, які обговорювалися, були моменти, коли я розумів, що мене не чують, що, попри всю критичність ситуації, можуть бути застосовані інші механізми. Якби країна ще день прожила без бюджету, жодної трагедії би не сталося. Але це би дало депутатам можливість ознайомитися із документом і приймати свідоме рішення.

Можливо, я зробив неправильно з огляду на фракційну дисципліну, проте я не міг йти проти своїх власних принципів. Тому я прийняв рішення не приходити на засідання і забрав картку для голосування.

А тиждень у січні – я банально хворів. Також на сесійному тижні із 20 по 24 квітня я братиму участь у засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи, тому пропускатиму засідання. Але моя картка завжди зі мною, і я ніколи в житті її нікому не віддаю. Індивідуальне голосування для мене є принциповим питанням.

До слова, під час відвідин Польщі, я поцікавився, а як же у тамтешньому парламенті боролися із кнопкодавством депутатів? Виявилося, що дуже просто: ввели кримінальну відповідальність за «голосування за сусіда». Польські сенатори навіть не могли одразу й пригадати, коли востаннє у них був помічений випадок кнопкодавства.

До речі, один із принципів діяльності між фракційного об’єднання «Єврооптимісти» – винятково індивідуальне голосування.

- Система народного контролю «Слово і діло» зафіксувала у Вас 7 обіцянок і лише одну виконану.

– Представники цього проекту брали у мене інтерв’ю у кулуарах, і я говорив про якісь стратегічні речі, наприклад, про впровадження судової реформи. І ось щодо цього виставлений статус «в процесі». Проте ж, дійсно, судова реформа не робиться за один день. І де межа цієї реформи? Чи це прийняття нового закону про судоустрій, чи нові процесуальні кодекси, чи внесення змін до Конституції – бо це також частина судової реформи.

Проте я не даю обіцянок, які не можу виконати.

- А виборці намагаються звертатися через особисті повідомлення на Facebook?

– Десь відсотків із 70 моїх виборців – це мешканці сіл. Тому важко собі уявити бабусю у Канівському, Золотоніському чи Черкаському районі, яка має акаунт у Facebook і буде писати мені у особисті повідомлення. А ось черкащани – подекуди і не жителі мого округу – звертаються, особливо ті, хто знають, що я принципово займаюсь питаннями судової реформи. Проте я їм, знов-таки, раджу надсилати офіційне звернення, бо я насправді на повідомлення у соцмережах не можу реагувати. Немає відповідного механізму. Скріншот розмови поки що не є офіційним документом.

- Скільки часу Ви проводите на окрузі? Чи вдається витримувати баланс між роботою у парламенті, у комітеті та на окрузі? Оскільки один із відомих і публічних Ваших колег по парламенту якось скаржився, що щойно йде з головою у законотворчість і роботу в комітетах, як виборці скаржаться, що забув про них, а тільки починає поринати у проблеми округу – на законотворчість часу бракує.

– Насправді люди скаржаться тому, що не розуміють принципів роботи депутата. У нас протягом місяця, як правило, два сесійних тижні, один тиждень роботи у комітетах і ще тиждень – робота у округах. Це публічна інформація, і календарний план роботи на наступну сесію ми затверджуємо заздалегідь. Я розумію, що люди хочуть бачити свого депутата, умовно кажучи, ще вчора. Але, навіть коли я приїжджаю на округ, то навіть усі села за один день об’їхати фізично не можливо. Проте я працюю на окрузі у відведений для цього час і тільки якісь надзвичайні обставини можуть мені завадити у цьому.

- З чим переважно звертаються виборці? Ось із цих понад 300 звернень про які Ви говорили – про що більшість?

– Окрім письмових звернень, які Ви побачили, є ще ж і усні звернення. Спектр проблем досить широкий. Доходить до того, що ось, як напередодні у Золотоноші до мене на прийом прийшла жіночка і просить, щоб я помирив її з донькою, яка її б’є. І мені важко пояснити людині, що, будучи народним депутатом, на родинні стосунки я впливати не в змозі (гірко посміхається, – прим. ред.). Запропонував їй звернутися до правоохоронних органів. А вона: «Ні, от я не хочу, краще помиріть мене з нею». І хвилин сорок плакала у мене в приймальні.

владислав голуб 02

- То Вам доводиться ще й психотерапевтом бути для виборців?

– Я цілком можу зрозуміти людей – досі народні депутати з’являлися тільки перед виборами, а у міжвиборчий період виборці взагалі забували, який вигляд вони мають. Я намагаюся постійно тримати зв’язок зі своїми виборцями. Для когось народний депутат – це прихисток останньої надії, хтось сподівається, що ось саме народний депутат вирішить проблему і більше ніхто.

Що ж до проблем округу – то вони типові для всієї України. Починаючи від доріг, тобто, швидше, їх відсутності… Проте, більшість знає, що я є юрист за першою освітою, то левова частка звернень стосується судової гілки влади.

- Просять допомогу, гроші?

– І такі звернення є. Але за мною, на жаль, чи на щастя (певне, що, на щастя) немає якогось олігарха. Також депутати не мають свого фонду, на відміну від того, як це було раніше. Але я намагаюся знайти або спонсорські кошти, або залучити громадську організацію «Форум розвитку Черкащини».

- А квартири, ось як з канівським прокурором Юрієм Радченком?

– Питання виділення житла не у компетенції народного депутата, але відповідні звернення я перенаправляю до місцевої влади, яка має за це відповідати. Що ж до цього питання, то, маю відверто сказати, таке привернення уваги – то замовлення, реалізоване через окремі ЗМІ. А політична еліта, на жаль, у нас ще не доросла до розуміння того, що політичні опоненти під час виборів не мають бути ворогами. Я пропонував своєму колишньому опоненту після виборів об’єднати зусилля для вирішення проблем на окрузі, проте мене не почули.

Що стосується цієї ситуації – до мене звернулась дружина прокурора, вона – мати двох маленьких дітей, сім’я мешкає у гуртожитку. Вона надала мені усі документи, зокрема, чинне судове рішення про надання родині помешкання. Слід підкреслити, що йдеться не про придбання житла у приватну власність, а про надання службової квартири для відомства – для прокуратури. Тобто, буде інший прокурор – він там житиме.

Жодного тиску насправді не було – я усього лишень переспрямував у законний спосіб звернення цієї жінки місцевій владі із формулюванням про прохання передбачити частину коштів на придбання помешкання. І це питання місцевої влади, як реагувати на це звернення – чи передбачити ці кошти, а чи мотивовано відмовити. У цьому питанні я не займався жодним лобізмом і займатися ним не збираюся.

- Як у Вас склалися стосунки із місцевою владою у Каневі, Золотоноші, в Черкасах? Які стосунки з головою ОДА?

– Для ефективної роботи депутатові необхідно активно співпрацювати із місцевою владою. У мене робочі стосунки із головою ОДА Юрієм Ткаченком – за рахунок співпраці з ним, я намагаюсь вирішувати нагальні питання мешканців свого округу. У Черкаській міській раді є фракція нашої партії «Блок Петра Порошенка» і секретар міської ради Олександр Радуцький є моїм помічником – тому тут є певний рівень розуміння і співпраці. Хороші стосунки із мером Золотоноші Віталієм Войцехівським, що дозволяє разом працювати над вирішенням питань міста, налагодив співпрацю і з районною владою. Із Каневом – трохи складніше, оскільки місцева влада керується якоюсь їй відомою політичною доцільністю, тому існує певна протидія. Хто за цим стоїть, я з’ясовувати не збираюсь. Проте сподіваюсь, що люди зрозуміють, що синергія усіх гілок влади найкраще сприятиме вирішенню проблем простих людей. І, я, хоч і не голосував за держбюджет, але ініціював збільшення освітньої та медичної субвенцій для Канівського району. Проте я не роблю з цього піар, я вважаю, що це та, робота, яку я і так маю виконувати як депутат.

- А як Ви прокоментуєте тривалий конфлікт між мером та секретарем міськради у Черкасах?

– Кожен з них має зрозуміти, що їхня основна мета перебування у міській владі – це добробут черкащан. І це має бути домінантою в їх роботі. А коли починається обстоювання чиїхось інтересів і відповідна протидія – можливо, це і вірно, але – це забирає досить багато часу. Посадовці мають розуміти одне – вони працюють не для себе, а для черкащан. Проте і від черкащан залежить, кого вони обирають у владу.

Фото: Сергій Черкасов

comments powered by HyperComments