Від редакції: Про цього золотоніського мандрівника ми вже розповідали у нещодавній публікації. Юнак, котрий об’їхав ледь не задарма 18 українських міст, тоді обіцяв найближчим часом розпочати подорожі закордон. І ці слова не виявились перебільшеними, адже через досить короткий проміжок часу Богдан вже публікує блог про свій перший досвід відвідування чужої країни. Хоч “закордон” цей і близький, та все ж мало хто наважиться завітати у гості до Молдови таким чином. Отже, про те, як побувати в Кишиневі за двісті гривень, дізнавайтесь у цікавому авторському матеріалі:

П’ятниця, 9-та ранку, траса Е95 (за станцією метро Теремки). Проходить година і зупиняється чоловік.На вигляд дуже зайнятий, з гарнітурою у вусі, постійно з кимось розмовляє. Особливість його була в тому, що він підбирав всіх підряд (було трохи тіснувато). Щоправда, всі пасажири давали гроші. Крім мене. Висадив біля Білої Церкви.

Наступна машина зупиняється через 40 хвилин. Водій сам з Росії, дуже проросійсько налаштований. Вважає, що діти народжуються відразу або розумними або тупими, незалежно від освіти. Дуже цікавим збігом було те, що його дочка закінчила НПУ ім. Драгоманова, фіз-мат інститут (де я і навчаюсь).

Після вислуховувань, як було гарно при Радянському Союзі та анекдотів про євреїв, він мене висаджує біля Умані.

Через 3 машини, по 40 хвилин очікування  на кожну (без цікавих випадків та історій) опиняюсь на трасі, що прямує на Кишинів. Йду пішки до зручного місця для стопу. Бачу – саме на тому місці стоїть вже машина, біля якої нервово курить цигарку самотній водій.

– Далеко идешь?
– В Кишенев.
– Еб*ть! Садись, хоть до Дубоссар довезу.

Ну ось так, я дістався до Дубоссар, від яких лишилось 40 кілометрів до Кишенева. Зважаючи на те, що це місто знаходиться в Придністров’ї, окремій республіці, то й кордон з Молдовою довелось переходити пішки, на що прикордонники дуже весело відреагували. Після безпроблемного переходу через кордон, зупинилася відразу ж інша машина – бусик, в якому їхали троє молдаван прямо на Кишинів.

Отже, 19:30, я в Кишиневі. Прямую пішки до закладу під назвою “Арт-Лабіринт”, попередньо домовившись за кауч (місце ночівлі для мандрівників, – ред.): “Просто говоришь что ты стопщик и тебя надо вписать, ребята поймут, ты не первый”.

Дізнався я про це місце за допомогою сайту Каучсерфінгу, де після 10-ти відмов отримав повідомлення, в якому одна дівчина розповіла мені про нього, за що я їй дуже вдячний. “Арт-Лабіринт” – це громадська організація, яка розташована в будівлі старого музею. Щоб проживати тут, ти маєш допомагати в прибиранні будівлі та приготуванні їжі. Мистецтво, музика, подорожі – це все об’єднує тутешніх відвідувачів. Присутня деяка прихильність до буддизму та Індії, різних шаманських штучок.

“Арт-Лабиринт – утопия современности, квазиреальность, иллюзорное путешествие внутрь себя в поисках внутреннего «Я»”.

Заклад, звісно, дуже атмосферний, з неймовірними людьми. Але спати в ньому ну дууже холодно.

Другий день розпочався з пошуків вина на місцевому базарі. Ціна 13грн/літр мене приємно здивувала. Придбавши вино та трохи перекусивши в мене виникла ідея щодо пошуку каучу. Взяв лист картону на базарі, написав на ньому “Need a couchsurfing” і пішов гуляти по Кишеневу. Кожен другий вчитувався в мій напис та ніхто не наважувався підійти.

І от, буквально після 10-хвилинної прогулянки до мене підходить чоловік, й починає говорити до мене англійською. Розповідає, що сам він з Німеччини, працює тут вчителем німецької мови, звати Олівер. Без проблем може надати мені нічліг, але зараз він дуже зайнятий і має йти, звільниться тільки під вечір. Отож, обмінявшись контактами (додали до друзів один одного в Фейсбуці), ми розійшлись в різні сторони.

Наступні 5 годин я просто гуляв містом. Дійшов до Маку, звідки зв’язався з Олівером. Зустрівшись, ми придбали пляшку вина та пішли святкувати знайомство до нього додому. Під час розмови найчастіше в нас піднімались дві теми – кліше та відмінність української і російської мов. В котрий раз переконуюсь, що моя англійська далеко не ідеальна, але для розмов згодиться.

Третій день нічим особливим не відзначився. Відвідав найбільший парк Кишенева – “Dendrarium”, придбав пляшку вина в якості сувеніру, погуляв містом, а під вечір знову пішов пити вино з Олівером.

Четвертий день, понеділок, 07:30. Через півгодини зупиняється перша машина, яка доїжджає до Крікови, звідти трьома автівками за три години до кордону і от я в Україні.

Здавалося б, пів-шляху пройдено, все добре. Всього лише 80 кілометрів до траси Одеса-Київ, ну а звідти вже без проблем до столиці. Та не так сталося, як гадалося. Стояти та стопити біля кордону мені не захотілося (ДУУУЖЕ ТУПЕ РІШЕННЯ), бо люблю йти під час автостопу. І от, коли вже йду третю годину поспіль (за 60 хвилин повз мене проїжджає максимум 10 машин), від кордону я вже відійшов на 20 кілометрів, виходу нема жодного. Тут і зупиняється веселий дід Міша, який їде саме до потрібної мені траси.

Та знову не все так весело, адже через 30 хвилин у нас зламався автомобіль. Ремонт його тривав цілу годину, але задля моральної підтримки діда Міші я вирішив не залишати його серед пустелі.

Через годину поїздки знову така ж проблема. Цього разу ремонт тривав 30 хвилин. Дід Міша потім перепитував мене, чи дуже я жалкую, що сів саме до нього, на що відповів: “Ви єдиний, хто зупинився протягом трьох години, за що я Вам дуже вдячний”.

18:00, я виходжу з його автівки і розумію, що тепер мені треба автомобіль, який доїде прямо до Києва, бо знаходжуся на відстані 300 кілометрів від нього, а скоро вже стемніє.

Випадково знайшов картонний лист, на якому написав “КИЇВ” та почав стопити. Проходить година – ніхто не зупиняється. Починає сутеніти, роздумую про ночівлю на зупинці. Але, НІ! Дива Трапляються! Зупиняється “хлібовозка”, на якій дістаюся до столиці о 23-й годині. Після 16 годин стопу я вдома. Це було круто!!!

Підсумок:

– 1000 кілометрів;
– 11 автомобілів
– 2 каучі
– 9 годин до Кишинева, 16 – до Києва.
– Витрачено 200 гривень за два дні в Кишеневі: на їжу та вино.